Наталя  Голодюк, депутат Івано-Франківської міської ради, фракція ВО «Свобода»
Час змін і нових усвідомлень
Останні місяці, безперечно, увійдуть до сторінок історії нашої держави. Революція, котру часто називали революцією гідності, дала нам, звичайним українцям, шанс подолати значно сильнішого від нас ворога в особі Януковича і його режиму. Проти цілковито озброєних загонів силовиків в повному обмундируванні і дзеркальним поглядом у кожного на обличчі ми представили свою зброю: бруківку, вогонь і, найголовніше, велич духу та гідності, непереборну внутрішню силу, що, зрештою, стало основним чинником нашої перемоги.
Здається мені, що вже минула ціла вічність, але все ж хочеться пригадати, як розпочиналися події. Молодь нашого міста та інших міст, усвідомлюючи, що її майбутнє свідомо у неї забирають, першою проявила свій спротив і вийшла на майдани. Пригадується, як, стоячи на студентському майдані і слухаючи ще зовсім невідомий для багатьох гімн Європейського Союзу, було відчуття, що ми таки гідні бути серед держав з високими стандартами якості, людських свобод, верховенства закону, і що Європа ще ніколи не була так близько до нас.
Зараз омріяна асоціація з Євросоюзом підписана. Основна мета, яка вперше вивела людей на майдан, досягнута. Проте за ці чотири місяці ми чітко зрозуміли те, що для багатьох всі 23 роки нашої незалежності було за межами нашого усвідомлення. Виявилося, що влада здатна піти проти народу, котрий її обрав. Так, нам вдалося скинути тирана, але, на жаль, ця боротьба призвела і до значних людських жертв.
Неодноразово доводилося чути мені, що Україна не оцінила незалежність у 1991 року, яка далася їй без крові. На відміну від нас, у країнах Прибалтики в ті роки кров пролилася і, мабуть, тоді прибалти зробили з тих подій вірні висновки, заборонивши комуністичний режим і оголосивши курс на Європу. А нам тільки тепер, на 23-му році незалежності, випала нагода перестати топтатися у багнюці.
Пригадується мені, як на місці розстрілу мирних людей на вул. Інститутській (тепер вул. Героїв Небесної сотні) серед величезної кількості квітів, котрі приносили люди, був напис: «Тут, на цьому місці, 18.02.2014 р. я повинен був загинути, але доля дала мені другий шанс. Присягаюся прожити життя гідно!».
Зараз кожного, як і мене, переповнюють величезні очікування від нової влади. Проте не слід забувати, що кожен з нас повинен докладати зусиль для кращого життя в країні, адже країна розпочинається з кожного з нас.
В Декалозі Українських Націоналістів одна з десяти заповідей звучить так: «Пімсти смерті Великих Лицарів». Вважаю, що помстою кожного з нас має бути щоденна боротьба з корупцією – тим жахливим явищем, що «з’їдало» нас всі роки незалежності. Наша щоденна установка – не давати, не брати хабарів, контроль за тими, хто розпоряджається державними та місцевими коштами, з метою уникнення корупції. Це буде найменше, що ми б мали зробити на знак нашої вдячності тим, хто загинув, аби ми жили краще. І щоб ми не змарнували той шанс, котрий нам дано. Слава Україні! Героям слава!