Володимир ЧОРНОУС, депутат міської ради, фракція «УДАР-Громадський форум»
Перезавантаження владної матриці
Коловорот
доленосних для України подій, які стрімко розвиваються на наших очах,
зробив неактуальними будь-які газетні повідомлення. Ситуація в Криму
змінюється ледь не щогодини. Проте я переконаний, що в день виходу цього
числа газети на проблемному півострові вже пануватиме мир і відносний
спокій. Кремлівський карлик, який з маніакальною затятістю прагне ввійти
в історію «сабіратєлєм ісконно русскіх зємєль», знову просто вляпався в
історію.
Втім, питання зараз в іншому: чи можна кардинальним чином
змінити вектор розвитку української держави, змінюючи лише президента і
вертикаль виконавчої влади? Для виріщення оперативних тактичних завдань
цього, звісно, вистачає. Однак рано чи пізно революційну доцільність, як
рушійну силу перших кроків влади, має змінити усвідомлення стратегічної
потреби докорінного перезавантаження всіх владних інститутів і
законодавчої бази їх функціонування. Тільки системні зміни, на мою
скромну думку, унеможливлять в подальшому переродження реальної
демократії в тиранію, олігархію чи охлократію.
Перезавантаження влади
має торкнутися всіх її щаблів: від парламенту – до сільських рад, від
Конституційного Суду України – до місцевих судів, від міністерств – до
різноманітних контролюючих і дозвільних органів. Після складання присяги
новим президентом України він неодмінно повинен призначити позачергові
вибори до ВРУ. Цього вимагають і Майдан, і державотворчий процес, і
елементарна логіка. Адже у 2010 році ми цілком справедливо обурювались,
коли обраний у січні президент вже у жовтні отримав значно більші
повноваження, ніж ті, які йому делегували виборці. Підставою для такої
узурпації влади стало не народне волевиявлення, а рішення КСУ про
скасування конституційної реформи.
Натомість зараз, коли дія
конституційних норм 2006-2010 рр. відновлена, вже Верховна Рада України
отримала значно більші повноваження, ніж ті, які мала на момент виборів
2012 р. Таким чином знову виникають обгрунтовані сумніви в легітимності
державного органу. Щоб їх позбутись і водночас сформувати не ситуативну,
а стійку конституційну більшість у парламенті, перевибори є вкрай
необхідними.
Стосовно місцевих рад нагадаю, що на момент місцевих
виборів у жовтні 2010 року діяла норма ст. 141 Конституції України, якою
визначений 4-річний термін повноважень міських, сільських, селищних
голів і депутатів місцевих рад. Інакше кажучи, територіальні громади
обирали нас не на п’ять років, а лише на чотири. Зрештою, за ці роки,
як показав Майдан, виросло нове покоління активних і небайдужих
українців, які прагнуть і можуть проявити себе у місцевому
самоврядуванні. Тому, вважаю, восени цього року водночас із перевиборами
ВРУ повинні відбутися і місцеві вибори.
Ясна річ, цей процес має
супроводжуватися і оновленням складу ЦВК, і зміною виборчого
законодавства (в ідеалі – прийняттям Виборчого кодексу). Звісно, це
потребуватиме зайвих фінансових витрат. Але половинчата реформа влади
замість повного її перезавантаження обійдеться Україні значно дорожче.
P.S.
На запитання, чи вірю я в можливість таких змін, відповім словами героя
того ж таки фільму «Матриця: перезавантаження»: це не питання віри, це –
питання часу!
|
