Михайло Сеньків, депутат Івано-Франківської міської ради, фракція ВО «Свобода»
Самопожертва. Самодисципліна. Самоорганізція
«Свій до свого по своє». Таким був лозунг українського кооперативного руху в Галичині у міжвоєнне двадцятиліття. То був час неабиякого поступу наших прадідів у всіх сферах життя. Не здобувши своєї держави, українці перебудувалися і почали єднатися довкола церкви, "Просвіти", спортивних товариств і кооперативів. Щоби відчувати спільність у духовному житті, інтелектуальному вдосконаленні та створювати економічний фундамент майбутніх державних перемог. Щоби знайти своє місце серед ідеологічно ворожої державної адміністрації, вижити під час пресування силовими структурами, зберегти національну ідентичність в умовах культурного шовінізму. Поступово кількісні зміни переросли в якісні – все за жанрами діалектики. Напрацювання тих часів у потрібний момент дозволили створити одну з найбільш дієвих та потужних партизанських армій в історії – УПА. Достатньо пригадати, наскільки освіченими були не тільки командири, але й рядові повстанці. А генерал УПА Роман Шухевич, до прикладу, у минулому був засновником відомої рекламної фірми "Фама". Тож інтелектуали та підприємці 20-х років у 40-х стали вояками.
Хоча насправді той універсальний ідейний трикутник, який сформували дев’яносто років тому, – Церква-"Просвіта"-кооператив – є також гостро затребуваним сьогодні. Саме у цей час пошуку правильних шляхів виходу із ситуації, що склалася, конче потрібно звернутися до досвіду вже відпрацьованих моделей. Які, до речі, себе виправдали. Звичайно, вершини цього трикутника не треба формалізувати. Адже мова не йде про конкретну церкву, а, швидше, про моральні імперативи. Не про ту чи іншу "Просвіту", а про процес вдосконалення, самонавчання. Не про підприємство, а про підприємливість, творчість, самоорганізацію.
До речі, що стосується останнього, то події минулого місяця-двох вчергове виявили унікальний талант українців в критичній ситуації організуватися в єдину спільноту. Мова не тільки про близькість духу, але й крові. Жоден "мирний" час так не організовує та не дисциплінує націю, як наші Майдани. Перебуваючи в епіцентрі подій, ловиш себе на думці, що протестуючий центр Києва – то справжній мурашник, де все надзвичайно добре влаштовано. Так і проситься висновок, що мова йде вже не про соціальні моделі поведінки, а про біологічні. Так і проситься висновок, що Січ у нас вштампована в гени. І за першої нагоди вона проявляється, як найприродніша реакція українців на потребу відстояти справедливість, захистити свій вибір, своє право, своє майбутнє. Звідси – барикади, самооборона, самовіддана робота медиків та журналістів, єдність, підтримка і самопожертва.
Отой трикутник (Церква-"Просвіта"-кооператив) присутній на Майдані. Бо Майдан є і церковним братством, і відкритим найкращим університетом, де вчаться бути громадянами, і найбільшою профспілкою, благодійним фондом, найуспішнішим соціально спрямованим ТзОВ. Він залишається унікальним явищем. І ми всі маємо чудову історичну можливість долучитися до цього. Кожен своїм конкретним вчинком. То кожному зокрема треба вибирати, яким саме. Щоб вкотре довести, що українці – нація з найвищим рівнем самоорганізації.
|
