Сергій СТЕФАНКО, депутат міськради, фракція ВО «Свобода»
За національною ознакою
Із призначенням на посаду секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева політику «українізації-коренізації» заступила русифікація, що супроводжувалася безпрецедентним терором. У лютому 1933 року М.Скрипника було звільнено з посади народного комісара освіти і на його місце призначено українця Володимира Затонського. 7 липня 1933 року у місті Харкові Микола Скрипник застрілився.
В.Затонському поставили завдання – розпочати русифікацію. У наш час роль В.Затонського і А.Хвилі виконують Д.Табачнік і В.Колєснічєнко. Хоча з того часу минуло 80 років, та риторика, законодавчі ініціативи і практична діяльність «цих українських політичних діячів» направлена на знищення основоположних цінностей українського народу і руйнування фундаментальних засад державності, схожі, як дві краплі води.
Згадаймо запущені Д.Табачніком і В.Колєснічєнком тези:
1. етнічні росіяни в Україні – не національна меншина, а корінний народ;
2. російська мова в Україні – не іноземна мова, а мова державотворчого етносу;
3. в етнічних українців може бути рідна мова на вибір – українська чи російська, і це не ознака русифікації, а цілком нормальне явище і т.д.
Тоді, 5 вересня 1933 року, без жодних дискусій і конференцій був затверджений новий «Український правопис», «очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар’єр між українською та російською мовами». З українського правопису було вилучено майже все, що відбивало оригінальні риси української фонетико-морфологічної системи.
Одними із перших практичних кроків В.Затонського на новій посаді стали:
1. ініціювання наприкінці 1933 року ухвали про уніфікацію російської та української освітніх систем і написання спільних підручників;
2. збільшення кількості годин на вивчення російської мови та літератури.
В.Затонський, на противагу діяльності свого попередника, починає:
1. розширювати мережу російськомовних шкіл;
2. припиняє впровадження Скрипникової програми рідномовної освіти дітей національних меншин.
Скрипникова культурно-освітня програма, направлена на відродження українського національного духу, була оббріхана, перевернута з ніг на голову:
1. повернення зрусифікованих українців до рідної мови було кваліфіковано як примусова українізація;
2. етнічні росіяни і російська мова стали зображуватися як найбільш упосліджені, гнані і нещасні, яким потрібна допомога;
3. згортання україномовної освіти пішло під благородним гаслом "захисту прав національних меншин" і почалося з демагогічних обвинувачень в утисках мовно-культурних прав передусім російської національної меншини.
У 1933 році в черговий раз змінився статус етнічних росіян в Україні. Їх перестали згадувати в переліку національних меншин, вони стали головною, титульною нацією СРСР. Тепер, де б вони не жили і який відсоток населення регіону чи населеного пункту не становили, вони були «більшістю», господарями, які диктували свої умови корінним народам союзних і автономних республік.
У 1933 році більшовицька пропаганда починає вкорінювати в масову свідомість тезу про особливий статус російської мови, як мови міжнаціонального спілкування.
У виступі «З питань національної політики на Україні» В.Затонський так визначав статус росіян в Україні: «Безперечно, російська нацменшість – це є своєрідна нацменшість. Вона є національна більшість в союзному масштабі».
Російська мова стала обов'язковою для вивчення усіма мешканцями України, а від української можна було відмовитися, вона стала не обов'язковою. А відповідно, ставши не обов'язковою, вона стала і не потрібною... у тому числі і багатьом етнічним українцям.
Починаючи з 1936 року, в пропаганді запанували вислови про «великий російський народ». А вже у 1938 році офіційно було дано старт русифікації у всесоюзному масштабі, було оголошено про неперспективні народи і мови, почалось насаджування «великого русского языка».
Як бачите, ми вже все це проходили у 1932-1938 роках.
|
