Сергій АДАМОВИЧ,
депутат Івано-Франківської обласної ради, ВО «Свобода»
Що чекає Україну: бунт чи революція?
Відомо, що суспільство в кризові періоди здатне до бунту чи революції. За першого варіанту люди, які обурені діями влади, доведені до відчаю голодом, війною чи іншими катаклізмами, влаштовують бунт – ллється кров, руйнують урядові установи і т.д. У відповідь на це влада застосовує війська і правоохоронні органи та трактує події, як виступ проти законної влади.
В іншій ситуації суспільство гуртується й організовано скидає владу. Замість дискредитованих чиновників з’являються нові державні службовці, докорінно змінюється чинний суспільний устрій. Так відбувається революція.
Проте люди встають з колін і здійснюють докорінні зміни тільки тоді, коли є належний рівень розвитку громадянського суспільства. У свою чергу громадяни здатні організуватися тільки тоді, коли вони є хоча б відносно незалежними від держави та мають належний рівень освіти.
Інакше суспільство уподібнюється до зграї хижих тварин і готове тільки до неорганізованого бунту, що супроводжується руйнуваннями і людськими жертвами. Так, у 1917 р., втомлені війною і неадекватністю еліт, мешканці Російської імперії здійснили кривавий бунт, що втягнув країну у вир соціального експерименту на десятиліття.
Натомість у 2004 р. Помаранчева революція перемогла зокрема й тому, що виріс середній клас й існувала мережа дієвих громадських організацій. Частково Революція на граніті 1990 р. також стала наслідком лібералізації політичного режиму, активної діяльності громадських структур і відносної соціально-економічної стабільності.
Що ж відбувається сьогодні? Ми бачимо, як швидко тануть наші статки, як держава все більше централізується і намагається контролювати наше життя. Середній і дрібний бізнес знищується, маргіналізуються творчі і наукові еліти, скорочується (за словами влади – «оптимізується») мережа освітніх, культурних та медичних закладів. Тобто відбувається загальне «пакращення».
Отже, влада дезорганізує нас, щоб ми втратили спроможність до революційних змін. Але можновладці чомусь забувають, що доведені до відчаю люди здатні організувати бунт, а його результати, як правило, є невтішними для тих, хто перебуває при владі. І стає близьким до втілення в життя прогноз таксиста, що недавно підвозив мене: «У 2004 р. до них не дійшло, треба зробити ще раз. Але цей раз мирно не буде».
Згадаймо, що у Грузії Е.Шеварнадзе за подібних обставин змушений був віддати владу, а в Лівії повстання закінчилося звірячими вбивствами. А так хотілося б, щоб під час опису перспектив нашої країни виникали аналогії з скандинавськими країнами чи іншими прикладами успішного державотворення.
|
