Ольга БАБІЙ,
депутат обласної ради, фракція «Наша Україна»
Птаха в наших руках
Свіжа статистика інформує: 44% українців бояться безробіття, 41 – економічного занепаду, понад 25 – свавілля влади. А ще по 20% турбує деградація населення та погіршення медичного обслуговування, 17% – екологічні катастрофи, 16 – ріст злочинності, 15 – знецінення гривні, 13 – розкол країни...
Про досягнуту "стабільність”, якою хизується нинішня влада, такі показники, звичайно, не свідчать. А ось про страх... Якщо додати всі відсотки боязні, то вони далеко перевищують сотню.
Люди, з якими доводиться розмовляти, причини називають різні. Найчастіше скаржаться, що можуть позбутися роботи, а це, погодьтеся, чинник вагомий: сім’ю треба годувати. Принциповість сьогодні дивідендів не приносить, а дійсність підминає, здавалося б, навіть найсильніших... Психологи кажуть, страх, посіяний голодоморами, війнами, репресіями, здатний тримати у своїх лабетах не одне покоління. І все ж...
Ще вчора ми жили по-іншому. Ми виходили на вулиці з відкритими обличчями. Ми відверто казали, що не подобається і чого не хочемо. Ми висловлювали своє невдоволення президентам і прем’єрам. Ми вимагали від правоохоронців бути нашими охоронцями.
Ми йшли дорогою незалежності і мали перспективу розвитку. Ми вважали себе європейцями.
Згадуються ще недавні нарікання і прагнення сильної руки та "порядку”, якого так багатьом хотілося. Пропагандистський маховик, добре розкручений не без російської допомоги через пресу і телебачення, нівелював демократичні завоювання. Запускалося кліше: в Росії сильний Путін, а в нас кожен робить, що хоче. Переводилося вістря удару з одних на інших. Біле ставало чорним.
Сьогодні маємо абсолютну можливість порівняти помаранчеву демократію, і "сильну руку”, яка реанімує комуністичну ідеологію, що неодмінно тягне за собою совкову практику, в якій табачніки і ківалови-колєсніченки лише початок... Програма Партії регіонів ще не виконана. Русифікація – це лише крок до "тіснішої інтеграції”. Наразі вона ще не така міцна, ще дихаємо, але зашморг уже на шиї.
Запопадливі русифікатори ладні "кальоним желєзом” повипікати з нашої історії навіть згадки про героїв, які боролися за незалежність. Недавно в Луцьку з пароплана розкидали на людські голови брехливі листівки про УПА, Шухевича, Бандеру. Комуністи-мільйонери палко хочуть повернути країну народові, бо вже не пам’ятаємо про праски і холодильники в лотерею, та про одні шкарпетки на трьох.
У наші двері знову стукають без покаяння і сорому ті, кого знаємо не від нині.
Приклад Володимира Литвина — класичний. То клявся, що не підпише "язик”, то бідкався, що не має вибору, і врешті -решт (хто б сумнівався!) підписав, та дав змогу Ганні Герман сказати, мовляв, таким чином вибито мовний козир з рук президента.
І ніхто не винен... А далі справа за впровадженням, бо ж – закон...
Ірреальне стає реальним. Чомусь з найгіршим наслідком для нас, українців, ладних повірити фальшивій чоловічій сльозі, що насправді котиться з ока ненаситного крокодила, який обіцяє більше не нападати. Доки не перетравить жертву.
Одинадцять відсотків громадян бояться втрати незалежності, 10 – масової еміграції, 7 – антиконституційного перевороту. До речі – штрих: на білбордах з нагоди Дня Конституції державний прапор перевернуто. Хіба не "всьо равно” – синьо-жовтий чи жовто-синій, а хіба із самою Конституцією рахуються?
Але я про своє. Раз на п’ять років Фенікс сідає у наші руки. Перейдена критична межа страху змушує вже можновладців боятися. То ж не відчиняймо своїх дверей на кожен стукіт.
Мудре англійське прислів’я вчить: «Мій дім – моя фортеця». А ми таки у своєму домі.
|
