Вчитися жити заново
Що чекає учасників АТО після їх повернення додому?

«Я живий!» – наче грім із телефонної трубки пролунав голос чоловіка і його одразу перервали короткі гудки. То був дзвінок із чужого мобільного. Того ранку Ольга чекала хороших новин від Миколи, котрий у зоні АТО перебував понад півтора місяця, а в цей момент просто завмерла від почутого. Вже згодом чоловік зміг знову опанувати себе і передзвонити додому. Тоді він пояснив, що вночі був за три секунди від смерті. Втікаючи від ворожих куль, він, як і всі його товариші із батальйону, рятував у першу чергу власне життя. Вже потім зрозумів, що із речей при ньому залишився тільки чохол від мобільного. Такого шоку за весь період АТО йому ще не доводилось переживати. Але Микола пообіцяв Ользі, що коли він повернеться додому, то не буде думати про ту війну і неодмінно про неї забуде.
Звичайно, на словах це виглядає наче страшний сон. І такий пережитий досвід не можливо забути за помахом палички якогось чарівника. Усі крапки над «і» розставить тільки час переконують психологи. Варто тільки правильно підійти до процесу повернення до нормального життя.

Рани залікує час
Неоголошена війна «своїх проти своїх» плавно переросла у явну війну, коли агресор проривається через кордон і знищує все живе на своєму шляху. До військових дій на території Донецької та Луганської областей причетні всі українці. Одні з власної волі (інші не зовсім з власної) пішли захищати східні кордони від навали «братів зі сходу», а ті, що залишилися, чекають повернення своїх вояків додому… Живими.
На жаль, щодня учасники АТО зазнають втрат, і як результат  чимало сімей українців залишилися без синів, чоловіків, братів, батьків. Знову ж таки, ніхто не знає, коли закінчиться війна. Якими будуть її наслідки, також ніхто ще не береться оцінювати. Звичайно, крім матеріальних збитків та загиблих, ця війна залишить після себе дуже важкий і глибокий слід на долі тих, хто сьогодні воює на передовій і фактично живе під супровід свисту куль.
Яких наслідків чекати, ми запитали у тих людей, котрі безперешкодно можуть допомогти і теперішнім воякам, і членам їх сімей повернути своє життя у нормальне русло. У питанні психологічної реабілітації відчувають себе спільниками представники духовенства та психологи. Останні переконують, що цей процес може затягнутися на тривалий період.
«Тим людям, котрі перебували у зоні АТО, слід очікувати воєнних, психологічних, фізичних травм, до яких чоловіки не звикли у повсякденному житті, якщо вони не були військовими. Слід очікувати того, що війна буде відпускати чоловіків повільно, бо переключитися від воєнних дій, канонад, поранень, мінометних обстрілів до звичайного життя надзвичайно тяжко», –  каже практичний психолог, психотерапевт Христина Карабин.

Оголені нерви
Війна «свій проти свого», на думку психолога, – умовне явище, адже  зрозуміло, що мова йде про військову російську агресію. Зрозуміло, що Росія більше не буде своя, навіть якщо вона для когось була такою. «Якщо в родовому дереві є українці і росіяни, то відбуваються конфлікти, і в результаті вони перестають спілкуватися або дистанціюються і спілкуються тільки на родинні теми», – зауважує психолог.
Жінці часто доводилося стикатися із аналогічними проблемами, каже, що учасники антитерористичної операції будуть чимось схожі до воїнів-афганців. Останні, на переконання психолога, на все життя закарбували у своїй свідомості ті воєнні моменти і не готові їх просто так відпустити. Війна тримає їх і досі, а під час зустрічі із психологом вони не готові відкритися повністю, відмежовуючись «військовою таємницею».
«Сьогоднішня війна буде закінчуватися поетапно. Ми не знаємо, коли закінчиться явна фаза терористичних дій, не знаємо, скільки і де будуть тривати провокації. Момент тривожної бойової готовності буде розтягнутий. А тому чоловікам може бути складно переадаптовуватися до мирного життя. Війна може створювати момент залежності», – наголошує пані Христина.
Психологи поділяють можливу роботу із чоловіками на три етапи. Найперше вони рекомендують займатися посттравматичним синдромом. Це те, що пов’язане з війною, втратою побратимів, незадоволенням командуванням. Треба розуміти, що війна – це стан між життям і смертю. У схожих ситуаціях найважливішим для переходу до нормального життя буде розуміння родичів, близьких. Саме це дасть можливість чоловікам, котрі тримали в руках зброю, приглушити в собі воєнний стан.
«Гострі переживання можуть посприяти тому, що навіть у сім’ях буде відчутне похолодання у стосунках між найріднішими, – зауважує психолог. – Близькими можуть стати ті, хто стояв пліч-о-пліч на передовій. Вони разом пережили специфічний досвід. А тому цілком імовірно, що будуть емоційні порушення, багато болю. Дуже добре, якщо чоловіки зможуть поплакати».
Христина Карабин переконує, що для повної психологічної реабілітації не варто боятися йти до психолога. Навіть більше, вона наголошує, що варто шукати підготовлених психологів, тих, котрі здатні працювати із посттравматичними та поствоєнними синдромами. Психолог запевняє, що в нашому місті таких спеціалістів є достатньо. Втім, кожен має право питати психолога, чи готовий той допомогти у такій ситуації.

Переступити через себе
Сьогодні дедалі більшої популярності набирає робота психологів через інтернет. У соціальних мережах організовуються групи самодопомоги або так звана «зріла мережа». За допомогою психолога люди, котрі пережили спільні емоції, об’єднуються у так звані групи за інтересами. Там вони вільно спілкуються між собою, виливають усі свої думки, настрої та переживання.
Одночасно психологи рекомендують звертатися за допомогою не тільки чоловікам, котрі повертаються із зони АТО, але й членам їхніх сімей, щоби ті знали, яким чином діяти, аби не викликати надмірну агресію.
«Я консультувала таких чоловіків, котрі мали зберігати військову таємницю. Це дуже погано впливає на тих чоловіків, адже вони не розрізняють військової таємниці від особистих переживань. Тоді вони замикаються повністю. То були колишні вояки Афганістану. У свідомості людини треба чітко розводити ці поняття, бо від дружини і дитини не потрібно замикатися», – каже пані Христина.
На думку психолога, ще ніколи в Україні жінки так не переживали за своїх чоловіків, як зараз. Тому вона радить не закривати канал спілкування з одноплічниками, тими, хто пройшов через те саме горнило війни.
Особливо застерігає психолог від двох найбільших факторів, котрі можуть зламати чоловіків, – замкнутість і пристрасть до алкоголю.
Христина Карабин наголошує, що у побуті ті чоловіки, котрі пройшли крізь горнило війни, можуть бути надто запальними, подеколи навіть агресивними. Тому для них важливо знати, що ті люди, з котрими вони спілкуються у повсякденному житті, також долучилися до антитерористичної операції. Навіть якщо це лише волонтерська допомога. Тому психолог переконує: «У повсякденній практиці мені доводиться стикатися із тим, що люди, котрі живуть у мирній хаті, відчувають провину перед тими, хто воював. Тому непросто буде всім. Морально рятуються ті люди, котрі благодійністю, волонтерством допомагають військовим у зоні АТО. Тоді немає чіткого поділу на «я», «ми» і «вони».
Як себе знайти, підняти власну самооцінку, вибудувати життєві цілі, визначитися, чого ти хочеш. Над цим колом питань уже сьогодні готова працювати значна кількість психологів та психотерапевтів. Вони вказують на основну проблему – брак самоповаги.
«Як показує життєвий досвід і психологічна практика, у багатьох людей голова є, руки є, вміння щось робити є, але нема самоповаги. Саме через це виникає низка конфліктів навіть на побутовому рівні, – зауважує Христина Карабин. – Легше адаптуються ті чоловіки, котрим буде куди повертатися на роботу, – зауважує психолог. – Робота – це частина живого життя. Набагато тяжче буде тим, хто не має роботи. Їх буде завертати у воєнну тематику».
Прогнозований відсоток звернень до психолога буде залежати від того контингенту, котрий пішов на війну. Молодші та чоловіки із міста схильні йти до психолога.
Вилити душу можуть і перед священиком. Вже зараз хлопці кажуть, що під час сильної стрілянини вони не переставали молитися, а в кишені як талісман при собі тримали хрестики, вервички, молитовники. Не заперечують можливого «виливання душі» і самі священики. До того ж вони заявляють, що, проводжаючи чоловіків у зону АТО, благословляють їх на мир.
Психологи переконують, що співпраця із священиками у цьому плані неабияк може допомогти адаптуватися до нормального життя. Сьогодні немає розриву між релігією і психотерапією. Тому найкраще звертатися туди і туди.
На жаль, слабкість деяких чоловіків може зіграти із ними злий жарт. Легко піддаючись впливу інших «добрих друзів», вони можуть заливати свої проблеми оковитою та таким чином «сповідатися» випадковим співчутливим особам. Втім, психологи рекомендують до такого не вдаватися, бо виговорювання за чаркою може затягнутися і перетворитися на процес «лікування ран по колу».
Володимир БОДАК