Люстрація влади – детектором брехні Прикарпатський поліграфолог публічно пропонує політикам пройти перевірку на правду
Те, що вся політика, за визначенням, побудована на брехні, і тільки на брехні, доведено вже навіть науково. Бенджамін Гінсберг (американський політолог та професор університету Джона Хопкінса), автор книжки «Американський обман», після, власне, аргументованого розкладання вищесказаної тези по поличках «на засипку» задає читачу питання: «Невже ви думаєте, що політики витрачають стільки сил і енергії тільки тому, що вони прагнуть домогтися акуратної виплати пенсій?». Хоча твердять усі саме так. Гінсберг декларує, що без брехні політика була б неможлива, як, мабуть, і державна влада взагалі.
Те, що саме так воно і є, сьогодні активно доводять і вітчизняні політики. Хоча останні події в країні засвідчили: державі потрібна нова система влади і політики, а не погрузла у потоках брехні корпорація. Революційна хвиля лиш надала цим процесам більшої наочності. Стало очевидно: прибріхують усі. І влада, і опозиція, і є підозра – навіть громадські інституції. З владою зрозуміло – один єврокульбіт імені Азарова чого вартує. Але сумнівні прецеденти є й по той бік барикади… То у викраденого лідера київського Автомайдану на руках хтось запримітив аж надто акуратний манікюр, як для людини після тижневих тортур, та дбайливо виголене обличчя. То активістка медслужби Майдану, начебто побита і викинута за містом бузувірами із «Беркута», на камеру кається в оббріхуванні силовиків за обіцяну якимсь чоловіком «опозиційної зовнішності» грошову нагороду. Соціологією і статистикою узагалі крутять всі, як циган сонцем, плутаються у власних заявах, що їх видають на-гора. Словом, брешуть, як дихають. І саме у політичній безбожній брехні, вважає немало постояльців Майдану, – весь корінь зла, проти якого і повстала революція. А не в політиках чи то окремо взятих чиновниках, які теж люди. Як з цим боротися? Та й чи є кому, якщо усі, хто «там», як у популярній пісні, «одним ланцюгом зв’язані». Цікаве і цілком, головне, у дусі революції своє бачення відповіді на це питання на сторінках «ЗК» побажав висловити чоловік із нестандартним ремеслом – поліграфолог. Сергій Анікеєнко займається детекцією брехні уже більше шести років, і через шпальту нашої газети вирішив винести на суд громади революційну у всіх сенсах ініціативу – як каталізатор (чи один із каталізаторів) побудови нової системи влади застосувати його робочий інвентар – детектор брехні. Пропозиція дискусійна – що й казати. Але в нинішніх умовах не позбавлена здорового глузду. Тим більше на тлі безкінечних розмов про потребу люстрації. «Все, що відбувається зараз, ми вже проходили, – викладає власну мотивацію Сергій Анікеєнко. – Але на першому Майдані усі вірили, що прийдуть люди чесні. В результаті – що сталося? Одні мільйонери змінили інших. Чесності нема: брали хабарі – то почали брати ще більше». Поліграфолог запевняє: свої послуги на благо спільної справи готовий надати безкоштовно. «Хай не обов’язково я, хай це буде інший незаангажований фахівець! Але якщо ми зараз не зробимо щось, щоб змінити свідомість політиків, то у нас Майдан буде кожних п’ять років. Будь-яка система не може реформувати себе сама. Потрібна якась дія, зовнішній фактор впливу», – впевнений Сергій Анікеєнко. І таким фактором якраз і може стати детектор брехні, вважає він. Бо лише унтер-офіцерська вдова могла сама себе відшмагати, а казковий барон витягти самого себе за маківку з болота. Тотально корумпована система влади не може витягти саму себе з болота брехні та корупції. «Як юридичну базу можна використати досвід Міндоходів і зборів, де минулого року почали офіційно використовувати поліграф, – вважає пан Сергій. – Але оскільки почати процес з Києва складно, я пропоную започаткувати таку ініціативу у нас на Прикарпатті». Прибічники поліграфа запевняють, що досвідчений оператор під час процесу детекції шляхом виявлення піків дихальної активності, тиску крові і потовиділення може практично безпомилково визначати, де правда, а де неправда. І цим корисним досвідом успішно користуються країни всього світу при доборі кадрів у чиновники, каже Сергій Анікеєнко. Зокрема у країнах колишнього соцтабору, де не побоялися таких радикальних заходів із усунення корупції (Угорщина, Чехія, Естонія, з недавніх пір – Молдова), домоглися очищення своїх лав від хабарників та ледарів, різнокаліберних стукачів спецслужб. До тих, хто не пройшов цього чистилища або не хотів його проходити, не застосовували жодних каральних санкцій. Просто вказували на двері. Скатертиною, мовляв, доріжка – шукайте місце для застосування знань поза межами державної служби, яка потребує, між іншим, граничної чистоти рук і помислів. У США жодна людина, котра працює в урядових структурах і має доступ до секретних документів, не може працювати, не пройшовши тестування. Невдале проходження поліграфа означає відмову в посаді, і ніхто, у тому числі президент, не може втрутитися. Принаймні, коли після перемоги Р.Рейгана на виборах президента США запропонований директором ЦРУ кандидат на високу посаду «не пройшов» поліграф, єдине, що міг зробити його покровитель, – це запропонувати повернутися в бізнес. Процедура є процедура. І саме цього, можливо, не вистачає сьогоднішній українській системі політики. Причому по обидва боки барикад. Бо чимало було (і є) на нинішньому Майдані тих, що поспішили зійти на барикаду лише тоді, коли вона перетворилася на урочисту трибуну. Вистачає серед будівничих революції і «багатоверстатників», і «почесних реліктів», яких із їхніх хлібних крісел – просто містика якась – не здувають жодні політичні вітри. Роки ідуть, а вони усе «біля рояля». Причому стоять там обережно, аби ненароком не наступити на начальницьку або ж просто побратимську ногу. Але з трибуни – безапеляційне «банду геть!». Саме таких відфільтрує від влади детектор брехні. Фільтр цей грубий, але в поєднанні з іншими фільтрами «тонкого очищення» в умовах революції, можливо, дасть непоганий ефект. А якщо не допоможе, то принаймні не зашкодить. Отже, Сергій Анікеєнко звертається до політиків, активістів та чиновників з пропозицією урочисто покласти себе на жертовний вівтар правди – публічно пройти перевірку на детекторі брехні. І як заповідав Горбачов, почати перебудову із себе самого. Для когось це, може, просто підвищить рівень народної довіри, для когось – стане шансом позбутися пригвинченого ярлика. І всім без винятку – дасть можливість з чистою політичною совістю говорити популярну в політиці і, на жаль, затягану до непізнаваності фразу – «даю вам слово». Андрій ХМАРА
КОМЕНТАР Володимир Чорноус, фаховий юрист, депутат міської радивід партії «УДАР»: – Щодо мене, то я бачу перевірку на поліграфі дієвим методом боротьби з корупцією. Вважаю, що в 90% випадків сам факт відмови від проходження дійсно підтверджує винуватість. І я однозначно «за» провадження такого методу. Але моделюємо ситуацію: міська рада приймає рішення, що усі нинішні чиновники мають пройти позачергову переатестацію з застосуванням поліграфа. І як тільки ми приймаємо це рішення, прокурор відразу опротестовує його як незаконне – і ми будемо виглядати як правові нігілісти. Бо юридичного підґрунтя для цього зараз, справді, немає ніякого. За нашим кримінально-процесуальним законодавством, показники поліграфа навіть не вважаються прямими доказами вини чи винуватості людини. На мою думку, детектор брехні можна використовувати виключно як засіб політичного і психологічного тиску. Це можна розкручувати як політичний проект, запрошувати політиків. З умовою, що проходження чи не проходження тесту на поліграфі не буде тягнути за собою ніяких юридичних наслідків. Крім, природно, втрати чи підняття політичного рейтингу в очах громади. Якщо процес себе виправдає на Прикарпатті, тоді це можна буде поставити і на законодавчі «рейки» – маємо своїх депутатів у Верховній Раді. З іншого боку, чи не буде це приводом для спекуляцій?.. Якби дійшло до мене – я сміливо йду на поліграф. Я, до речі, пропонував перед попередніми парламентськими виборами всім кандидатам пройти таку перевірку. Навіть міському голові пропонував публічно пройти детектор разом зі мною… Взагалі, думаю, добровільно пройти перевірку на детекторі погодиться дуже мало хто – можливо, відсотків десять від усіх потенційних претендентів.
|