Франківські студенти постмайдану
стали більш свідомими та відповідальними, водночас щільніше «зав’язаними» на політику
Студенти, з рук яких минулої осені випурхнула «перша ластівка» революції в країні, нині, майже рік потому, нарешті отримали винагороду за свою рішучість – у вигляді урядової реформи.  Новий Закон «Про вищу освіту», що набув чинності на початку вересня, нарешті запустив у дію найпомітніше, якщо не єдине, системне нововведення в пореволюційній Україні. Чи задоволені цими змінами самі власники студентських квитків? Чи вбачають поступ у розроблених Кабміном та затверджених Верховною Радою рядках? Врешті, як змінила – полегшила чи обтяжила – їхні життя та насущні проблеми активна участь в державній  революції? З наміром з’ясувати відповіді на ці та інші запитання з перших уст «Західний кур’єр» запросив на розмову голову Студпарламенту Івано-Франківського національного технічного університету нафти й газу, за сумісництвом нового студентського мера Івано-Франківська (в рамках регіонального етапу Міжнародної програми «Студентська республіка») Христину Зелінську.
– Христино, які зміни відчувають в навчальному процесі, в країні, в своєму житті студенти зараз, після революції, рушієм якої вони фактично були?
– Звичайно, до якісних змін в країні в глобальному плані нам ще іти й іти. Але стосовно того, які зміни відчувають студенти університетів вже сьогодні, то вони теж, безперечно, є. Якщо раніше студент частіше міг не піти на пару, «схалявити», то тепер в нього елементарно проявилася совість. До нього якось, знаєте, дійшло розуміння того, що він доросла людина, працює на благо творення держави і, в першу чергу, на себе. З’явилось відчуття відповідальності.     
– А чи не ідеалізуєте ви часом, говорячи про масове просвітлення у студентських головах, видаючи бажане за дійсне?  Все-таки молоді люди, знаєте…
– Я кажу це з досвіду спілкування з іншими студентами. Більше того, скажу, що після Євромайдану у нас знизився рівень проявів корупції. Значно. Хоча зрозуміло, що це питання, як і всі інші зміни, які стосуються сфери студентства дуже індивідуально, навіть суб’єктивно. Тому що навіть серед найсвідоміших завжди знайдуться один-два таких, кому байдуже. Але у більшості студентів після всіх пережитих подій точно щось таки йойкнуло в серці. Щось та й змінилось, перебудувалось у свідомості.  Багато хто дійсно почав задумуватися над тим, як він жив раніше. Я не перебільшую.
– Але ж навіть після цієї, як ви кажете, «внутрішньої перебудови» студенти доволі неоднозначно сприйняли, приміром, рекомендацію міської влади обмежити розваги у нічний час.
– Знову ж таки, все дуже суб’єктивно та індивідуально. Спершу самі ми, студенти, були проти організації  якихось  заходів. Будь-яких. Не те що розважальних, а культурно-масових. Ми розуміли і розуміємо, що зараз не маємо права жити розгульним життям і радіти незрозуміло чому. А тверезо усвідомлювати те, що відбувається. Але, з іншого боку, зациклюватися лише на проблемах теж не можна! Бо якщо сидіти і з ранку до ночі лише зомбувати себе негативними новинами, то нічого доброго з цього не вийде. Тому ми намагаємось знайти «золоту середину» в своїх власних заходах. Таких, наприклад, як «Нафта Бакет Челендж»,  який ми нещодавно провели. Поєднали веселе з корисним та одночасно зібрали кошти на армію.
– Чи однаково студенти сприйняли появу новачків зі сходу у своїх вишах? Зрештою, нині маємо багато прикладів, коли так звані біженці виявилися, м’яко кажучи, не дуже порядними людьми. Чи не було якихось інцидентів, провокацій серед студентства?
– Ні, ніякої ворожнечі немає. І випадків непорядних вчинків, вандалізму чи ще чогось такого,  що ви маєте на увазі, серед студентів зі сходу теж не було помічено ані мною, ані моїми колегами з інших вишів. Усіх студентів-біженців ми стараємося приймати якнайтепліше. Навіть у мене в групі є дівчинка з Луганська. Ми її всяко підтримуємо, стараємось не дуже розпитувати. Навіть викладачі десь-колись ідуть на поступки. А загалом дуже багато людей зі сходу і зараз просяться сюди. Студенти з хорошими знаннями української мови, викладачі.    
– Цікаво почути безпосередньо від студентів, якої вони думки про новий Закон «Про вищу освіту» та загалом про політику нового профільного міністерства?
– Сергія Мироновича Квіта я особисто пам’ятаю ще з минулої осені. З всеукраїнської конференції, де збиралися делегати з кожного регіону для аналізу трьох законопроектів про вищу освіту. Там він був ще як президент Києво-Могилянської академії. Для мене особисто склав враження хорошої, наближеної до студентів людини, а не якогось бюрократа чи голодного на наживу чиновника. Навіть ті нюанси, які він ще тоді зауважував при обговоренні законопроектів, свідчили про те, що він обізнаний з нашими проблемами. Особливо в плані студентського самоврядування. І можу сказати, що сьогодні усі ті нюанси є в новому законі.
– Які саме?
– По-перше, новий закон передбачає, що орган студентського самоврядування може реєструватися як громадська організація. І це значний крок вперед, тому що знімає, наприклад, проблеми з казначейством, отже, і з фінансуванням. Бо зараз ці піввідсотка від спецфонду ніби і є, а ніби і нема. А так ми зможемо мати свій власний рахунок, печатку. Також з’явилась така річ, як членський внесок. Крім того, є уточнення деяких суттєвих моментів, які у минулому законі начебто й були, але у дуже плавному варіанті. Наприклад, щодо участі в управлінні вишем. Навіть при тому, що студенти раніше мали свою квоту у вченій раді кожного ВНЗ, все одно усе було зав’язано на ректорат. Нам у цьому плані дуже пощастило – наш ректор дуже демократичний, а от студентам, приміром, одного з вишів у Донецьку – ні. Вони таких прав, як ми, і близько не мали, хоча це і було передбачено в законі. Зараз, сподіваюся, все зміниться.  
Ну і ще принципова, як на мене, новація – це офіційний дозвіл студентам оголошувати акції протесту. Дуже актуально, тому що прецеденти, коли студентів не пускали на Майдан, були і в нашому місті. А тепер це теж законне право.
– Це дійсно надзвичайно потужний важіль впливу. І в якійсь мірі родюча поляна для зловживань та провокацій… Чи ні?
– Так, в якісь мірі. Тепер ми маємо можливість поставати і домагатися свого. Але я не виключаю, що десь, можливо, хтось і захоче з цього скористатися. Приміром, навіть той чи інший політик. От є якась студентська організація, яка в принципі має бути незалежною з політичної точки зору. Але до неї звертається той чи інший кандидат перед виборами і починається маніпулювання. Тут я вже можу говорити лише конкретно про ІФНТУНГ. Наша позиція принципова в цьому плані. Відповідно до закону ми маємо бути незалежними, і ми такими є. Як особистості ми можемо підтримувати кого завгодно. Як організація ми цього робити не можемо і не робимо. Крапка.
– А були вже спроби ангажувати?
– Були, і не одна. І з боку досить серйозних політиків. На нас намагались якось вплинути навіть через ректорат, окремамих осіб бездпідставно пов’язували з політичними партіями. Словом, коли вибори, дурниць відбувається багато. Кожен звертається, стає дуже добрий, дуже хоче допомогти. А в повсякденному житті чому не допомагаєте?
– Які у студентського самоврядування загалом стосунки із політиками, з владою? Часто бувають конфлікти?
– Принаймні відколи я керую організацією, якихось серйозних не було. Знаходимо компроміси. На рівні міста у нас добра співпраця з міським головою, він підтримує усі заходи молоді, сприяє. Що стосується області, тут трохи складніше, змінювалася влада. Але я наведу приклад ще відтоді, як на посаді голови ОДА був Михайло Вишиванюк. Тоді я входила в молодіжну адміністрацію як один із представників університету. Ми багато що робили, ініціювали, і в цьому нам дуже допомагала ОДА. І найголовніше – тоді там ніколи не плутали молодіжну політику і політику. Були свої межі. Ми ніколи не пропагували Партію регіонів. Навіть більше, відкрито показували свою позицію проти. І  нам за це ніхто кривого слова ніколи не сказав.
– Багато хто зі студентських лідерів після революції подався у політику. Як до цього кроку колег ставляться самі студенти і особисто ви?      
– Ну, по-перше, конфліктів у нас з цього приводу між собою не було жодних. Пішли – то й пішли. Ті з нас, хто з самого початку казав, що політика йому не потрібна, залишились при своєму. А ті, хто найбільше виступав, кричав, виходив показово попереду студентської колони, з’явившись фактично нізвідки, – от вони і пішли в політику. Не можу сказати, що це погані люди – вони молоді, ініціативні, розумні. Але певні висновки зроблено. Тепер ми просто маємо їх на увазі.  
Інтерв’ю записала  Оксана ГЛУШКЕВИЧ