Фемінізм на залізних конях
Про гендерні конфлікти й нелегкі будні місцевих жінок-байкерів
Тема байкерства уже писана-переписана, а стереотип про немитих дядьків-вар’ятів у затертих шкірянках та на мотоциклах давно розвіяний. А як щодо панянок? Нещодавне відкриття мотосезону остаточно підтвердило – місцевих мотоледі можна перелічити на пальцях однієї руки. З чим пов’язана така мізерна «популяція» і як їм живеться в переважаючій маскулінній атмосфері, з’ясовував «Західний кур’єр».
Рожева Пантера
26-літня чоперистка Катя, будучи білявкою, маючи рожеві аксесуари на мотоциклі і, як талісман, м’якого ведмедика замість пасажира, не могла уникнути прізвиська Рожева Пантера. Дівчина катається лише рік, але наміри має більш ніж серйозні – на пенсії бачить себе «просунутою» бабцею на європейський лад – ультрамодна мандрівниця на байку чи спортивному авто. Власний стиль блондинка починає удосконалювати вже тепер. Татуювання вздовж усієї руки: «Live – to ride, ride – to live» («Жити – щоб їхати, їхати – щоб жити») слугує не лише прикрасою, а й своєрідним девізом.
Наразі дівчина працює дизайнером-фрілансером, цінує внутрішню свободу і самопізнання. «Колись я була, як більшість, – розповідає Катя. – Жила за графіком і загальноприйнятими правилами, одягала сукні та гламурно проводила час. Але звуки мотоцикла завжди пробуджували в мені шалений трепет і одного дня більше не змогла прикидатися іншою. Тим паче, мої брат і тато вже давно каталися, хоча й не були такими активістами, як я. Тож усі атрибути колишнього життя я поскладала в далекий кут, витрясла «заначку» і придбала мотоцикл. Потім поїхала на злет і там уже познайомилася з усіма».
Катин чопер більшість байкерів глузливо називають бричкою – через жіночний дизайн: малогабаритний, легкий у керуванні, а стрілки спідометра не перевищують 100 км/год. Однак дівчина не ображається, адже катання на мотоциклі для неї – це лише спосіб вивільнення емоцій: «Коли сумно, під час депресії, аби не плакатися чи не кидатися в обійми до першого ліпшого, не братися за пляшку тощо, я йду в гараж по байк. Це важко пояснити, треба самому сісти за кермо і відчути». Катя не прихильниця надто високої швидкості, але одного разу її покатали «з вітерцем» – 280 км/год.: «У першу секунду відчуваєш неймовірне захоплення, а потім починаєш молитися».
Зазвичай, оточуючі сприймають Рожеву Пантеру з усмішкою, часом фотографують. Така сама реакція в міліціонерів. Лише одного разу її спинили, аби дізнатися вартість мотоцикла і чи не страшно тендітній дівчині займатися такою чоловічою справою. Тоді побажали щасливої дороги, а перевірити документи геть забули.
Загалом, правила дорожнього руху байкери не порушують, але є у них і залізний принцип – у заторах не стояти. Власне, для того і потрібен мотоцикл, аби пересуватися без перешкод. Через подібні нюанси існує одвічна неприязнь до байкерів з боку автомобілістів. Катя каже, що досить часто водії авто, особливо вантажівок, намагаються її «підрізати». Дівчина зізнається, якщо ненароком і порушує правила, то відразу застосовує шарм блондинки й улюблену фразу: «У всьому винен колір волосся». На чоловіків діє відразу.
За словами Рожевої Пантери, місцеві байкери сприймають усіх мотоледі оплесками й усмішкою, оберігають і пишаються ними. Хоча іноді, коли панянкам на мотоциклах щось не вдається, глузують: «Іди купи швейну машинку або вари борщ». З одного боку, це ображає, каже Катя, а з іншого, стимулює вдосконалюватися. Дівчина також зізнається, що її бойфренд не принципово повинен бути байкером, але має лояльно ставитися до мотохобі: «Не кожен хлопець зрозуміє, коли до його подруги в гості приїжджає з десяток дядьків на мотоциклах. А якщо чесно, чоловіки-байкери душевніші й цікавіші».
Клуб не для всіх
Серед причин мізерної кількості прикарпатських мотоледі: сімейний статус (часто чоловіки проти, аби дружина продовжувала кататися), дороговизна (приблизна вартість байка – $6 тис., а річне обслуговування обходиться біля $1 тис.), чоловіче хобі (удари, травми), низький розвиток байкерської культури в Івано-Франківську (на відміну, наприклад, від мегаполісів).
Керівник місцевої мотоспільноти «Wild Biker» Ярослав на прізвисько Вілдович (від англ. слова «wild» – дикий) каже, що умови вступу до клубу однакові як для чоловіків, так і для жінок: окрім досвіду, має бути відповідний мотоцикл (не менше 250 кубів – щоб на дорозі не порушувався рух загальної колони байкерів-учасників), заявка на вступ, а потім треба протягом року кататися разом із членами спільноти і відвідувати всі злети, не порушувати етики (є так звані «любителі-одноденки», яким батьки купили мотоцикл «для понтів», от вони і ганяють по місту, а це неприпустимо, адже справжні байкери катаються лише за містом, окрім парадів, звісно).
Вілдович запевняє, що не існує навіть натяків на гендерну дискримінацію серед байкерів. Хоча своїй дружині не дозволив би кататися – боїться за безпеку. Каже, що у їхній сім’ї вистачає одного байкера.
Цікаво, що серед нинішніх членів «Wild Biker» немає жодної прикарпатської панянки. Комусь бракує досвіду чи відповідного мотоцикла, а комусь – зразкової поведінки. Як-от Валькірії…
Валькірія
Згадуючи про неї, чимало місцевих чоперистів засуджуюче хитають головами і кажуть, що ця дівчина колись дограється. 28-літня брюнетка з довгим розкішним волоссям цілком виправдовує своє прізвисько. На спідометрі шаленої Мар’яни Валькірії, зазвичай, не менше 200 км/год., вона ніколи не надягає гермак, під час їзди полюбляє дивувати майже акробатичними трюками й іноді може «не помітити» пост ДАІ, коли вона «несеться» по дорозі, всі автівки починають сигналити, а ще небезпечна леді… виховує шестирічну донечку, зайнята в бізнесі й захоплюється кулінарією.
Валькірія (єдина з прикарпатських мотопанянок) належить до спортивних байкерів. Власний потяг до ризику брюнетка пояснює генами – свого часу її мама протягом багатьох років каталася на «Яві». А основним каталізатором стало розлучення Мар’яни з чоловіком, який проміняв їх із донечкою на щоденну жагу до спиртного. Як наслідок, після розлучення з горе-благовірним дівчина впала у глибоку депресію, звідки її витягнув друг-байкер. І ось віддана любов до мотоциклів у Мар’яни триває вже п’ять років.
Тепер більшість спортивних байкерів пишаються і хизуються Валькірією, жартівливо називають «малою». «Це наче братство, – розповідає дівчина. – Коли в когось із наших стається біда, допомагаємо як можемо. Тим паче, серед місцевих байкерів є чимало впливових людей: бізнесмени, лікарі, держслужбовці...».
Мар'яна каже, що кілька молодиків, які тепер вправно ганяють на мотоциклах, спершу в неї брали уроки їзди. Сама ж Валькірія штудіювала основні мототрюки, переглядаючи фільм «Biker Boyz». Хоча наразі дівчина оцінює власну майстерність на тверде «3» за п'ятибальною шкалою. Мовляв, у нас жахливі дороги – немає де тренуватися. Зазвичай, катається на Закарпатті, тисменицькій трасі, дорогах тернопільського і коломийського напрямків. Ось у Києві зовсім інша справа, у тамтешніх спортбайкерів їзда неперевершена. На запитання, чому не вирушить на кілька тижнів до столиці на мотонавчання, Валькірія здивовано обурюється: «Адже я мама в першу чергу! Нізащо не залишу донечку! Хоча під звуки мотора в мене й закипає кров…»
За і проти
Як виявилося, далеко не всі байкери поділяють захоплення жінок їздою на залізних конях. Приміром, гламур Андрій (ім’я змінено): «На злетах я рідко бачив справді жіночних панянок за кермом мотоцикла. Тим паче, більшість злетів, принаймні наших регіональних, закінчуються грандіозною п’янкою. Хіба істинній леді таке пасує? Гадаю, часто жінки стають байкерками через певну душевну травму, внутрішні суперечності».
А ось член спільноти «Wild Biker» Іван на прізвисько Патлатий так не вважає. Кожного разу, коли його дружина Ярина, байкерка-початківець, на урочисту частину мотопарадів одягає шкіряні корсет, шорти і ботфорди та сідає на мотоцикл, Іван закохується ще більше. До речі, їхнє весілля шість років тому стало першим у ХХІ ст. станіславським шлюбним дійством у байкерському стилі.
Загалом, більшість байкерів, з якими спілкувався «Західний кур’єр», усі гендерні дискусії закінчували фразою на кшталт: «Немає різниці, хто за кермом мотоцикла: чоловік чи жінка. Головне – стан душі».
Наталя МОСТОВА
|
