Микола ПЕТРУШЕНКО:
«Усі, хто народився до 1932 року, вважаються учасниками війни»
Щороку виникає одне і те ж запитання, що святкувати 9-го травня – День перемоги чи День жалоби. Не зважаючи на різні трактування цього дня, ті, хто воював на фронтових дорогах, вважають цей день справжнім святом. Напередодні 9-го травня ми попросили новообраного голову обласної ради ветеранів генерал-майора у відставці Миколу Петрушенка розповісти, чим насправді для сивочолих учасників війни є цей день, чим живуть ветерани війни сьогодні.
– Миколо Леонтійовичу, рівно місяць тому ви очолили цю структуру. Говорячи відверто, ви знали, що це таке і на що ви йдете. З якими труднощами та проблемами ви зіткнулися у перші дні роботи на посаді голови ради ветеранів області?
– Як таких глобальних проблем немає, тому що щось робилось до мене, щось кудись рухалось. Разом з тим декілька останніх місяців мало хто тут чимось займався. Попри те, що деякі моменти у нас виявилися запущеними, то їх просто треба підтягнути. Думаю, з такими помічниками, які в мене зараз є, ми налагодимо роботу належним чином і будемо рухатися вперед.
– Насправді мало хто знає, чим займається рада ветеранів. Можете коротко окреслити ті питання, над котрими ви працюєте щодня?
– Ми надаємо консультації, допомагаємо людям віднайти правильне рішення. А питання, повірте, бувають дуже різноманітні, починаючи із проїзду в громадському транспорті, особливо із районів, житлові питання. Разом із Товариством Червоного Хреста працюємо у сфері надання допомоги. Рада ветеранів створена для того, щоби домагатися від урядових організацій виконання закону про статус ветеранів і їх соціальний захист.
– Як відбувається підготовка до травневих свят, до Дня перемоги?
– Ми проводили суботники на вулиці Київській, де впорядковували меморіал. Тісно співпрацюємо із міською владою, обласною державною адміністрацією. Тому поки у нас немає ніяких розбіжностей. Мета у нас одна – щоби ветерани відчували, що на них ще звертають увагу, що вони не кинуті напризволяще. Ми – громадська організація, котра є поза політикою. Займаємося суто соціальним захистом ветеранів, надаємо допомогу через спонсорів тощо. Зараз спільно із обласною адміністрацією відправляємо делегацію на святкування Дня перемоги до Києва. Потім, думаю, ми укладемо угоду про співпрацю із «Буковелем» та ще низкою підприємств. Думаю, що з часом все буде на належному рівні.
– Щороку напередодні 9 травня виникає одне і те саме запитання: скільки насправді залишилося ветеранів війни, адже складається таке враження, що з кожним роком їх стає все більше, а не навпаки. У вас є реальна цифра справжніх ветеранів?
– Сказати просто так я не зможу, бо не звик обманювати. Чітко назвати число 380 чи 5 тисяч також не можу на цей час. Є умовна кількість майже дві тисячі учасників війни та 3 тисячі ветеранів. Тут усе так само заплутано, як і з чорнобильцями: хтось купив посвідчення, хтось його роздобув ще іншими шляхами. Зрештою, й наше законодавство помінялося. Ще п’ять років тому вважалося, що учасниками війни могли бути люди до 1927 року народження, через два роки поміняли до 1930 року. А тепер усі, хто народився до 1932 року, вважаються учасниками війни. Тому, як бачите, кількість учасників війни збільшується. А от учасників бойових дій, на жаль, з кожним роком стає все менше. Так само і діти війни, бо там є чітке розмежування. Наймолодшому учаснику війни цього року мало би виповнитися 81 рік, а учасникам бойових дій взагалі понад 90 років. Є ще така категорія ветеранів як учасник бойових дій у локальних конфліктах. Сюди належать афганці та інші організації.
– Ви говорили, що співпрацюєте із владою. А чи не здається вам, що ставлення до ветеранів з боку деяких політичних сил є суто прагматичним? Вони використовують вас лише для того, аби отримати певну підтримку.
– Я не хочу влізати в це питання. Просто ще раз наголошу: наша організація поза політикою. Ми не займаємося ніякою політикою, а суто ветеранськими справами. Якщо хтось піде окремо голосувати за Компартію чи за «Свободу», то тут воля кожного зокрема. Я нікого не агітую голосувати за ту чи іншу політичну силу. Кожна людина має свій погляд на життя.
– Особисто для вас 9 травня – це свято чи день скорботи?
– Для мене це свято. У цей день не тільки поминають загиблих, але й вшановують подвиг тих людей, котрі ще живі. Ще із шкільних років цей день став для мене навіть більшим святом від Нового року.
– Як ви співпрацюєте із тими учасниками війни, котрі воювали по іншу сторону барикад?
– Декілька років тому на День захисника вітчизни нас намагалися звести лобами – ветеранів і воїнів ОУН-УПА. Мене запитували, яким є моє ставлення до ветеранів. На що я відповів, що якщо людина цього заслуговує, то її потрібно вшанувати. Багато людей кажуть, що усі питання до історії. Але істинної історії я за своє життя ще не зустрічав.
– Чи будуть на День перемоги традиційні фронтові «сто грам» і що отримають з нагоди цього дня ветерани?
– Ми розвозимо ветеранам по домівках невеликі подарунки. А святкування відбудуться, як звичайно. Зранку буде панахида біля меморіалу на вулиці Лепкого, а потім концерт у драмтеатрі. Після концерту – фуршет. Користуючись нагодою, хочу привітати всіх мешканців Прикарпаття з великим святом, побажати усім успіхів, здоров’я і удачі.
Володимир БОДАК
|
