Четвер, 28.03.2024, 10:00
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Березень » 14 » СУСПІЛЬСТВО
12:51
СУСПІЛЬСТВО
Іванофранківці у Києві,
або Як подолати комплекс провінціала




Коли ми приїжджаємо до Києва у справах чи на роботу, в нас інколи виникає неприємне відчуття меншовартості і провінційності. Адже тут вирує життя, море можливостей і перспектив, а ми прибули з такого рідного і затишного, але все ж злегка провінційного Івано-Франківська. Олії у вогонь підливають і самі кияни, які часом не дуже доброзичливо ставляться до приїжджих. Як же боротися з цим комплексом провінціала? І чи справді вогні столиці є такими принадними, як нам здається?


Комплекс провінціала: чи потрібно з ним боротися?
На думку психологів, комплекс провінціала — це підвид комплексу неповноцінності. Австрійський психолог Альфред Адлер стверджував, що цей комплекс може бути навіть корисним. Людина, яка відчуває свою меншовартість, намагається це чимось компенсувати, а отже, більше працює над собою, самовдосконалюється. Яскравим прикладом є історії життя відомих людей, багато з яких народилося в маленьких селах чи містечках. Комплекс провінціала мобілізував їх на те, щоб обійти столичних суперників. Людині, якій вже все дано батьками і життєвими обставинами, не потрібно щось комусь доводити, долати якісь перешкоди. Корінні жителі не змушені завойовувати столицю, вони і так тут живуть.
А це певним чином розслаблює. І всетаки комплекс провінціала — це результат сумнівів у власній досконалості, який може стати причиною сильного стресу. А тому варто не конфліктувати з ним, а спробувати «домовитися». Якщо ви помічали за собою такий комплекс, потрібно спрямувати його в конструктивне русло. Нехай він буде стимулом до підвищення освітнього і культурного рівня, всебічного самовдосконалення. І аж ніяк не приводом до самоїдства і гіркої заздрості.

Явка провалена. Ви — приїжджий
Комплекси — річ неприємна, але вони знаходяться у глибині душі й до пори до часу не помітні оточуючим. А ось що відразу впадає у вічі — це одяг. Як стверджують кияни, «приїжджих видно зразу». Часом корисно побачити себе збоку, а тому прислухаймося до думки Ольги Бубликової, стиліста і арт-директора Академії стилю й дизайну відомого українського модельєра Андре Тана:
«Приїжджі намагаються з самого ранку вдягтися по-святковому. У них з ранку високі каблуки, укладка, макіяж, тобто «не проґав свій шанс!» У киян такого немає, вони носять одяг простіший, зручніший, тому що знають, що у них попереду великі відстані, затори на дорогах і поїздки в метро. Вони вже адаптовані до того, що ноги швидко стомлюються, укладка псується, а макіяж тече. В приїжджих усе максимально: якщо спідниця «міні», то це мінімальне «міні», якщо «максі», то це довга спідниця до підлоги з самого ранку. Якщо це білий колір волосся, то він занадто різкий і неприродний, якщо вії — то такі, що їх видно з сусідньої вулиці. В приїжджих усе гіпертрофовано, всього забагато: або вони ходять в усьому чорному, або у сліпучо яскравому. Вони підкреслюють свою красу й тим самим прагнуть показати, що вони «в темі» й такі самі, як і кияни. Але, на жаль, вони не розуміють, що тут увесь сенс зовсім в іншому. Тут люди зранку виходять з дому в простому й комфортному одязі, а ввечері, якщо йдуть на вечірку, вдягаються ефектно».
Отже, й у столиці люди на щодень віддають перевагу зручності, комфорту й природності, а тому варто бути собою і не зловживати модними експериментами. Інакше ефект може бути зворотнім від очікуваного.

Київ очима прикарпатців

Ольга ГОЛОВЧУК народилася і виросла в м. Надвірна, аспірантка, член ради Земляцтва іванофранківців у Києві:
Столиця — то конгломерат вихідців з усієї України і тому мені здається, жителі Прикарпаття мало чим відрізняються від киян. Єдина відмінність — це те, що на батьківщині традиції у пошані, а в столиці, на жаль, часто забувають про це. Звісно, якщо це не вихідці із Західної України. Жодного «комплексу провінціала» в мене не було. В університеті мої знання, здобуті у ліцеї, були не гірші, а, навпаки, кращі, ніж у багатьох моїх одногрупників-киян. Звісно, є такі невиховані люди, які стверджують, що все, що за межами Києва, — то «велике село». Але це, як на мене, лише прояв невихованості.
Що найскладніше у столичному житті? Мабуть, це те, що час тут «летить». Потрібно пристосовуватися до швидких темпів життя, важко розслабитися в трудові будні. Крім того, багато часу витрачаєш на дорогу, адже мало таких щасливчиків, які мають змогу ходити на роботу пішки. Важко мені було зрозуміти людську байдужість до оточуючих. Жителі столиці занурені в свої проблеми. Відповідно, коли на вулиці зустрічаєш людину, яка просто щиро посміхається чи привітається, подумають, що вона несповна розуму.
Адаптуватися у шаленому ритмі столичного життя допомагає нашим краянам Земляцтво іванофранківців у Києві. Перш за все це моральна підтримка. Крім того, членами Земляцтва є багато спеціалістів різних галузей, тому і допомогти наша організація може в багатьох питаннях. Наприклад, надати юридичну консультацію, можлива й співпраця з нашими бізнесменами, якщо у вас є цікаві бізнес-проекти. В нас при Земляцтві функціонує навіть літературна студія, де збирається талановита молодь не тільки з Івано-Франківщини, а й з усієї України.

Володимир, власник приватної фірми у Києві, народився і виріс в Івано-Франківську:
В людей з села чи маленького міста зрозуміла і проста логіка, відкрита й доброзичлива натура, що формувалася  в умовах вікових традицій. Переїжджаючи у велике місто, вони починають розуміти, що принцип «головне, щоб людина була хороша» тут не спрацьовує. У столичному діловому житті править балом імідж. Марка одягу починає набувати першочергового значення, а модель мобільного телефону  розповість про вас більше, ніж візитна картка. Нещодавно почув від друзів, що одного дуже досвідченого спеціаліста не взяли на роботу до великої компанії, тому що він прийшов на співбесіду… з трохи обшарпаним пластиковим пакетом у руках. Ви скажете, це снобізм? Можливо, але доводиться враховувати, що імідж — це теж частина бізнесу, нехай ілюзорна.
До речі, про ілюзії. Можливостей для самореалізації у столиці справді більше, але, на жаль, частіше стикаєшся з таким явищем, як обман при спробах влаштуватися на роботу чи у ділових оборудках. Звичайно, таке зустрічається всюди, але ризик бути обдуреним у великому місті значно вищий.
Ще одна типово столична проблема — це житло. Коли я вперше приїхав до Києва, жив у кутку з ліжком і столом, а на сусідньому ліжку спав одягненим мій сусід, який працював на будові. І, на жаль, заробити на власне житло вдається далеко не всім. Попри всі ці мінуси, штурмувати столичні висоти чи намагатися реалізувати себе у рідному місті — вирішувати лише вам.

Відомі кияни, які  колись були прикарпатцями

Зиновій МИТНИК. Народився 2 вересня 1954 р. в м. Сколе Львівської області. В 1996-1998 рр. працював головним лікарем Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.
Далі займав посади голови Івано-Франківської облради, першого заступника Івано-Франківської облдержадміністрації. Був міністром охорони здоров’я України в уряді М. Азарова.

Дмитро ГРИДЖУК.  Народився 26 травня 1959 р. у смт. Печеніжин Коломийського району Івано-Франківської області. Відомий український банкір, голова правління банку «Хрещатик». Кандидат економічних наук, заслужений економіст України.

Роман ГОВДЯК. Народився 1 січня 1955 р. в с. Старі Богородчани Богородчанського району Івано-Франківської області. Директор інжинірингової компанії «Машекспорт», м. Київ, доктор технічних наук, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки. Вагомі здобутки Романа Говдяка у професійній та громадській діяльності відзначено медаллю.

Роман ШПЕК. Народився 10 листопада 1954 р. у селі Брошнів Івано-Франківської області. Відомий український державний діяч, дипломат. Член Академії економічних наук України. В 1993-1995 рр. займав посаду міністра економіки, зараз працює радником Президента України на громадських засадах.

Як бачимо, «провінційне» походження не завадило багатьом нашим краянам досягти вершин успіху. То чи потрібно соромитися такого походження? Звичайно, ні, адже провінціал — це зовсім не географічне поняття, а скоріше стан душі і рівень культури. Якщо ви залишаєте навколо себе гори сміття у громадських місцях, викидаєте через вікно недопалки й не цікавитеся нічим, крім телевізійних серіалів і шоу, то ви — провінціал. Навіть якщо живете у самому центрі столиці.

Олена БУЧИК



Переглядів: 931 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]