«Зелена» лотерея
Не є таємницею, що для багатьох наших земляків Америка була і залишається країною мрії… Для того, щоб емігрувати до США, чимало людей здатні на багато що, надто, якщо ця можливість є абсолютно легальною. Одним зі способів переїхати за океан на постійне проживання є щорічна можливість брати участь у Диверсифікаційній лотереї, з надією, як кажуть у народі, «виграти Грін карту». Насправді, виграш у візовій лотереї дає можливість отримати іміграційну візу, яка дозволяє в’їзд до США на постійне проживання, а зелена карта (Green Card), як посвідчення постійного жителя Сполучених Штатів, надсилається іноземцю, що перетнув кордон США, протягом 3-8 тижнів з моменту прибуття на територію Америки.
За правилами участі в Програмі, оприлюдненими Держдепартаментом США, другого жовтня ц.р. стартує реєстраційний період для участі у лотереї. Він триватиме рівно місяць, а результати розіграшу стануть відомі наступної весни.
Чи братимуть участь у візовій лотереї наші земляки та гості Івано-Франківська, ми поцікавились безпосередньо у них.
VOX POPULI
Владислава, менеджер:
– Так, схоже, що братиму: мене сфотографували в Тернополі і взяли анкетні дані минулого літа просто на вокзалі, коли я чекала поїзда. Тож, напевне, подадуть. Я тоді нічого не знала про цю програму, але нещодавно мені пояснили, що в разі виграшу фірма захоче з мене від шести до десяти тисяч доларів США. Знаєте, якщо я зможу знайти такі гроші, то й тут непогано влаштуюсь, тим більше, що англійської мови я не знаю і друзів чи родичів у США не маю…
Віктор, водій:
– Обов’язково гратиму, щороку це роблю. Головне не грати у фірмі, бо вони номер підтвердження не дають на руки, а собі тримають. А без цього не знаєш, чи виграв, чи ні. Якщо ж виграєш – вони з тебе всі соки витягнуть! Треба, щоб така людина подавала, якій довіряєш, – знайома або рідна. А тут що робити? За тисячу виживати? Я б там на фурі їздив, по гарних дорогах, та й грошей заробив би, дітей треба вивчити і одружити.
Світлана, продавець:
– Звісно, гратиму. Шанс невеликий, та все ж є. Я знаю реальних людей, які виграли і виїхали. Живуть собі там гарно, сюди приїжджають, розповідають, що хоч і нелегко адаптуватись на чужині, та є можливість жити, а не існувати. Працюють тяжко, зате заробляють добре! Тут працюєш теж тяжко, і що з того?...
Валерій Павлович, викладач:
– Я щороку подаю заявку, але ніяк не виграю, видно, мені судилось прожити все життя на рідній землі (сміється). Я не дуже вірю у свою удачу, але знову гратиму цього року. Дружина наполягає та й про майбутнє дітей треба думати. На хліб з маслом ми заробляємо, але на які кошти дітей вчити і в люди виводити, невідомо… От і чіпляємось за найменші можливості.
Антоніна, підприємець:
– Так, я обов’язково гратиму. Моя кума виїхала таким чином і зовсім не шкодує. Каже, перші два роки звикали, а тепер сюди навіть у гості їх не тягне. Мають будинок, у кожного – власне авто, у відпустку – то на Гаваї, то на Маямі… А я на річку за літо два рази пішла, а решту часу на роботі і на городі, бо жити якось треба.
Іван, студент:
– Я «по приколу» заповнив анкету, до нас в гуртожиток приходили, фоткали, і дані брали. Кажуть люди, що як «по приколу» граєш, то ще й виграти можеш! Що робитиму, якщо виграю? Звісно, поїду! А що тут робити? Хіба що батьки не відпустять.
Опитував Тарас ЯКОВИН
|
