Школа спортивних надій
Далекого вже 1967 року обласна спортивна школа стала першим і єдиним на той час центром фізичного загартування та підготовки юних спортсменів. Школа стала відправною точкою популяризації й розвитку спорту на Прикарпатті, масового захоплення ним дітьми, котрі з плином часу досягали омріяних спортивних висот. З чого все починалося і завдяки кому ОДЮСШ опинилася в числі кращих навчально-тренувальних закладів України – про це та інше на старті нового навчального року наша розмова з директором ОДЮСШ Василем Максимівим.

– Справедливо кажуть: на ентузіазмі далеко не заїдеш. Хоча саме він відіграв вирішальну роль у становленні й розвитку дитячо-юнацької спортивної школи. Михайло Дебенко, Борис Яськевич, на жаль, покійні, Володимир Грецький і Анатолій Шиманський – ось четвірка відданих спорту людей, які понад усе хотіли, щоб цей мирний і благородний вид людської діяльності не лише прижився в нашому краю, а й набув якнайширшого розповсюдження. Вони були справжніми керівниками, та найголовніше – любили дітей і прагнули прищепити їм усе найкраще, вселити в серця відчуття того, що спорт – це не лише міцне здоров'я, а й шлях до самоутвердження і визнання.
Навіть у часи "розвинутого соціалізму" ніхто й нікому нічого не підносив на тарілочці. Та й тепер не особливо переймаються проблемами спортивних шкіл. Не можна ні в якому разі впадати у відчай. Пригадуєте дуже доречний нині вислів: «Не плач, не бійся, не проси!». Ось і я про те. А ще на гадку спали поетичні рядки одного мого знайомого: "Лиш той, хто сіє чесно, – родить йому хліб. А хто страждає й бореться роками – знайде також засіву добрий плід, пригорне щастя власними руками". Життя продовжується, і нам треба боротися, щоб воно ставало кращим, а значить – працювати.
– Василю Семеновичу, певна річ, спортивна школа нині далеко не та, якою була майже півстоліття тому. Чим, як кажуть, багаті?
– На затишній вулиці Шухевичів, 21 стоїть ошатна триповерхова споруда. Окрім адміністративних приміщень, маємо спортивний, тренажерний і борцівський зали, боксерський ринг, сектори для метання молота і ядра та стрибків у довжину, баскетбольний майданчик, сауну і басейн. А ще стадіон, з трибуною, яка облаштована окремими стільцями на 1200 глядачів. Працює система освітлення, електронне табло, пункт радіозв'язку, ведеться відеоспостереження. Працівники господарської служби у відмінному стані підтримують футбольне поле.
На жаль, для декого стадіон став привабливим майданчиком для вигулювання собак. А ще деякі матері яму для стрибків у довжину вважають сприятливим місцем для дитячих забав у піску. Ніхто з них не задумується над небезпекою, яка може бути схована в тій ямі. Це ж не територія дитячого садка. На зауваження працівників школи і вимоги покинути стадіон – брутальна лайка і незрозумілі претензії. Ось така в багатьох культура поведінки. Але попри все, школа кожного року залучає до тренувань понад тисячу вихованців, які займаються в середньому у вісімдесяти групах.
– Які види спорту пропонуєте юним?
– Ми культивуємо баскетбол і важку атлетику, дзюдо і настільний теніс, бокс і вільну боротьбу, легку атлетику й футбол. Тобто найбільш поширені й популярні види спорту.
У школі стало доброю традицією проводити масові спортивні заходи, що виходять далеко за рамки Івано-Франківщини. Ми виступили ініціаторами і вже не вперше проводимо міжнародні юнацькі змагання з легкої атлетики «Прикарпатська зима» та турнір, присвячений пам'яті заслужених працівників фізичної культури і спорту України, перших директорів ОДЮСШ Михайла Дебенка та Бориса Яськевича, легкоатлетичні турніри на призи олімпійців Прикарпаття і юнацькі турніри з футболу та баскетболу, змагання зі спортивної ходьби на кубок «Вечірній Івано-Франківськ» та з боксу на кубок Івано-Франківська. У них зазвичай беруть участь юні спортсмени з багатьох областей України, а також сусідніх країн – Польщі, Білорусі, Молдови. І це надзвичайно важливо, адже міцні спортивні контакти – це своєрідні мости єднання і дружби країн і народів, символ прагнення до перемоги добра над злом.
– За декілька десятиліть Вашу спортивну школу пройшли тисячі вихованців. Зрозуміло, далеко не всі стали відомими спортсменами. Чи можете назвати імена тих, котрі сьогодні є гордістю ОДЮСШ?
– Важливішим у цьому плані є те, що тисячі юнаків та дівчат за роки тренувань у нашій школі полюбили спорт, вони збагатили себе певними знаннями, навичками і вміннями, а головне – зміцнили своє здоров'я, випробували силу волі і духу й навчилися перемагати. А щодо вихованців, які стали гордістю школи, то перелічити їх – не вистачить газетної площі. Серед них майстер спорту міжнародного класу легкоатлетка Христина Стуй, яка здобула бронзову нагороду в естафеті на Олімпійських іграх у Лондоні та брала участь в Олімпіаді в Пекіні, майстер спорту з бігу Андрій Буженко – переможець першості СРСР у бігу на 800 метрів, рекордсмен України серед юнаків з метання молота Ярослав Брайляк, переможець кубка Європи з легкої атлетики Світлана Марчук та багато інших.
– Ви згадали про тренерів. Це, мабуть, також професіонали спорту?
– Звичайно. З юними спортсменами на сьогодні працюють понад тридцять тренерів-викладачів – людей зі славним спортивним минулим та багатим життєвим досвідом. Серед них дев'ять тренерів вищої категорії, чотири – першої та одинадцять – другої категорій. Свій досвід роботи охоче передають молодшим колегам тренер-викладач з важкої атлетики, майстер спорту СРСР міжнародного класу, учасник Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі Валерій Фальов, майстри спорту боксери, заслужений тренер України Василь Кондрат, Андрій Яцик і Георгій Кряжев, майстри спорту тенісисти Володимир Дячок, Василь Кушнір та інші.
– Які основні критерії відбору майбутніх вихованців школи? Діти охоче йдуть сюди, чи це, так би мовити, данина моді, своєрідне хобі, чи то пак «примусівка» батьків?
– Я вже казав, що кожного року в різноманітних групах займається понад тисяча юнаків та дівчат. Головне – бажання дитини, відповідний стан здоров'я, спортивна форма та чітке виконання настанов тренера. Спортсменами не народжуються. Ними стають у процесі тривалої роботи над собою. У нас не існує обмежень. Заява про зарахування, медична довідка про стан здоров'я – і дитина, яка досягла шестирічного віку, стає вихованцем нашої школи. Причому навчально-тренувальний процес абсолютно безкоштовний і може розпочатися будь-коли протягом усього навчального року.
– Не секрет, на все, що хочеться зробити, як завжди, бракує коштів. Хто підставляє плече, аби пом'якшити дефіцит? Є ще люди доброї волі?
– Не заради принципу «Хвали мене, мій язичку», а реально оцінюючи ситуацію в Україні, багато чого намагаємося зробити руками колективу. Доволі приємно, що ці старання помічають у департаменті освіти, науки, сім'ї, молоді та спорту ОДА, комітеті фізичної культури і спорту міськвиконкому, керівники яких вишукують додаткові резерви, аби підтримати головний осередок підготовки юних спортсменів Прикарпаття, особливо в проведенні загальнодержавних і міжнародних чемпіонатів, змагань і турнірів.
Великі надії покладаємо на здійснення добудови до спортивного залу загальною площею 450 кв. м. Ще в 2011 році була розроблена його проектно-кошторисна документація і проведена експертиза. Новий зал дав би можливість залучити до занять спортом якомога більше дітей, особливо в осінньо-весняний період. Ми мали б свої сучасні майданчики для тренувань юних баскетболістів і волейболістів, борцівські килими й боксерські ринги, де й проводили б деякі з турнірів.
Вагому допомогу в проведенні різноманітних змагань відчуваємо з боку Героя України Анатолія Француза, заслужених тренерів України з легкої атлетики Дмитра Яремчука та Володимира Антонця, міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса. Друзями і меценатами добрих починань школи стали івано-франківські фірми «ГалКомБуд» (директор Роман Галіпчак), «Станіславбудремонт» (Василь Ільків), «Технополіс» (Ігор Шиндак), Івано-Франківське відділення Ощадбанку (Володимир Тимчук) та інші. Усім їм ми щиро вдячні за турботу про розвиток дитячо-юнацького спорту на Прикарпатті.
Розмову вів Юрій Береза