Візові перешкоди
Робота Польського візового центру на Прикарпатті заблокована?
Польський візовий центр, що знаходиться на вулиці Короля Данила, 37 в Івано-Франківську, незабаром святкуватиме першу річницю з дня відкриття. Минулої осені його поява викликала неабиякий резонанс на Прикарпатті, та й поза межами: даний центр був першою ластівкою в Україні. В урочистостях з нагоди відкриття брали участь Генеральний консул РП у Львові пан Ярослав Дрозд та інші представники польської громади, високопосадовці нашого області і міста, журналісти.
Факт появи такої структури розцінювався як широкий і доброзичливий жест дружньої нам республіки Польща, оскільки передбачались великі зручності і моральна вигода для мешканців Івано-Франківщини: реєструєшся на подачу документів, приходиш у призначений час, здаєш, через кілька днів забираєш паспорт з готовою візою – і все: ні двох поїздок до Львова у Консульство, ні вистоювання у чергах, ані неможливості дотримання санітарно-гігієнічних умов через острах втратити чергу… Словом, цивілізація. Правда, коштує це задоволення для середньостатистичного іванофранківця не так вже й мало – майже двісті гривень за кожну особу, в тому числі і за неповнолітню дитину, за яку посольство Польщі візовий збір не бере.
А так гарно все починалося
Перші місяці візовий центр працював, мов добре відлагоджений механізм: сьогодні реєструєшся і хоч завтра можеш здавати документи. Воно і не дивина, адже індійська фірма VFS Global, яка виграла тендер на надання посередницьких візових послуг, успішно працює у цій сфері у більш як півсотні країн для консульських установ різних держав, а, значить, знає, як забезпечити комфортний сервіс клієнту і одночасно діяти відповідно до вимог того чи іншого посольства.
Також у перші місяці роботи центру можна було прийти без попередньої реєстрації, так би мовити, у «живу» чергу, і також без проблем здати документи.
Але тепер ситуація кардинально змінилась. Люди почали скаржитись, що записатись на чергу для здачі документів на отримання візи в принципі неможливо. Проводимо експеримент, щоб довести або спростувати це.
Довести або спростувати
Телефонуємо за номером, вказаним на офіційному сайті Консульства Польщі. Дівчина, яка бере слухавку, дуже чемно пояснює, що вільних дат для подачі документів немає. На прохання уточнити, до якого часу немає, відповідає, що взагалі немає, але вони мають з’явитись, просить телефонувати ще або спробувати реєструватись через веб-сайт.
Спроба скористатись порадою виявляється марною: на сайті постійно з’являється повідомлення, що доступних вільних дат немає. Наступного дня проводимо такий експеримент ще і ще, і так впродовж місяця. Результат той самий – немає вільних дат. Ні у телефонному режимі, ні по Інтернету зареєструватись неможливо. Телефонуємо за тим же номером знову і ставимо запитання: що відбувається? Нам чемно радять звернутись до візового Центру республіки Польща в Івано-Франківську і поцікавитись безпосередньо там, чому неможливо зареєструватись для подачі документів. Знову збираємось скористатись порадою.
Черга біля візового Центру допомагає ідентифікувати будівлю швидше, аніж табличка з надписом про призначення установи. І не дивно, черга в наш час, а ще у приватній структурі – явище незвичне. Проходимо досередини, називаємось. Охоронець відправляє іншого службовця за керівником установи, а ми в той час відмічаємо, що зала переповнена людьми. Місця всі зайняті, загальна черга, плюс черга до кожного віконечка (за офіційною інформацією їх налічувалось одинадцять).
Молода пані підходить і, не представляючись, цікавиться, що саме привело сюди пресу. Почувши запитання (а саме, чому стало неможливим зареєструватись на подачу документів для отримання візи), відповідає, що не надаватиме жодних коментарів, аж поки не отримає для цього прямої вказівки з Консульського відділу Посольства Республіки Польща, оскільки їй заборонено коментувати будь-що. Відповідь чемна, але категорична і цілком недвозначна. І, в свою чергу, теж дає пораду: звертайтесь до Консульського відділу.
Що ж, так і робимо. Телефонуємо до Львова у надії, що отримаємо хоч якусь конкретну відповідь на питання, що болить наших читачів, і просто співмешканців міста та області, тих, хто мають родинні чи бізнесові стосунки з сусідньою державою, яка всіляко підтримує українців і відверто висловлює нам свою симпатію. Жодних коментарів, окрім поради надіслати до Консульського відділу запит у письмовій формі і чекати на розгляд у порядку черги.
Ціна питання
Але на подвір’ї пункту прийому анкет з нами (звісно, прийнявши нас за бажаючих здати документи) охоче поспілкувались молоді люди, які представляють приватні фірми-посередники. Спектр пропонованих послуг – від оформлення страхових полісів, фотографування, заповнення візових анкет і т.д. до реєстрації на здачу документів на зручний для клієнта день!!! (виділено авт.) Пан гречно пояснив у доступній формі, що ціна питання – бажаний термін подачі документів. На післязавтра – п’ятсот гривень, ще на день-два пізніше – чотириста, на кінець вересня – ще менше. За кожну особу. Робимо вигляд, що нас не влаштовують умови, і потрапляємо у зону уваги такого ж ділового чоловіка. Він одразу дає свою візитівку, причому, на ній ручкою дописане його імя та номер мобільного телефону. Ця людина пропонує нам дешевший сервіс – триста гривень за кожного і довірливо пояснює, що у нас немає жодного шансу записатись на подачу документів самотужки, адже сайт посольства вже місяць як заблокований, а по телефону інформація звучить щодня однаково – вільних дат немає.
Ці посередники сміливо і відкрито ходять територією візового Центру, і, пропонуючи свої послуги, не ховаються, а, називаючи тарифи, голос не приглушують. Їхня діяльність не є секретною для візового Центру чи для охоронців, що ходять територією.
Нам вдається поспілкуватись з окремими громадянами з черги, які охоче відповідають на запитання, проте бояться фотографуватись.
Пані Наталя, підприємець, багатодітна мама:
– У мого чоловіка – карта побуту. Ми хочемо поїхати до родини всією сім’єю, і мені та нашим діткам потрібні візи. Записатись на чергу для подачі документів було неможливо, отже, я купила чергу у туристичній фірмі. Попередньо зателефонувала, сказали, без проблем. Чотириста гривень – і готово! Звісно, образливо, що з нами так чинять, а що робити? Ще дуже прикро, що по 200 гривень візовий Центр взяв за послуги і за мене, і за кожну мою дитину, в той час як Консульство Польщі бере 35 євро лишень за дорослого, а дітям видає візи безкоштовно.
Руслан, майстер з виготовлення дерев’яних виробів:
– Я з Косівського району. Починаючи з середини серпня, кожного робочого дня неодноразово телефоную, щоб записатись на подачу документів на візу, і відповідь щоразу ідентична – вільних дат немає, але вони от-от з’являться. Але не з’являються! То ж я приїхав, хотів в порядку живої черги подати, та це нереально. Кажуть, плати п’ятсот гривень, і подаси без проблем…
Світлана, домогосподарка:
– Я більше місяця намагалась записатись на подачу документів на візу для закупівельного туризму. Ця віза видається на сім днів. Коли я телефонувала, у мене постійно питали передбачувану дату повернення в Україну. Я цікавилась, як же я можу знати дату повернення, якщо вони не кажуть навіть приблизно можливу дату подачі документів?.. Та з мене все одно вимагали назвати якусь дату, коли ж я це робила, мені все одно відповідали, що відкритих дат для подачі документів немає. Тож купила чергу просто тут. За півтисячі гривень.
Судячи з інформації, що є на сайтах інтернет-видань, така ж ситуація з поданням документів на отримання віз у Львові. Причому, як напряму до Консульського відділу, так і через візовий центр.
А от у Луцьку після загальновідомого корупційного скандалу, який став причиною для звільнення і заміни консульського складу Посольства Республіки Польща, ситуація цілком інакша: записуйся на чергу, і здавай документи хоч на наступний день. Шкода тільки, що наша область територіально до Луцька не належить, і, значить, наші документи там не приймуть. Тому вибір невеликий – або платимо за місце в черзі, або нікуди не їдемо…
Діана ФІЛІПЧУК
Фото Тараса ЯКОВИНА
|
