Це життя-буття мільйонів людей, які мало чим відрізняються від усіх інших, і ще менше між собою. Отже, спробуємо поговорити про існування в оточуючому світі близнюків і подивитися на них під трохи незвичним і навіть незвичайним кутом.
За неофіційною статистикою, в Україні проживає пів-мільйона близнюків.Сьогодні у світі нараховується майже 80 мільйонів близнюків. Із 800 мешканців одного індійського села, де мешкає плем’я амрі, близнюків – 120. Цікаво, що у чорношкірих батьків імовірність народження двійні у 25 разів вища, аніж у європейців. За останні 50 років відсоток народження близнюків збільшився майже у 2,5 раза. Виявляється, що 18 – 22 відсотки близнюків є лівшами, у той час як серед неблизнюків – 10 відсотків. А співвідношення "справжніх” близнюків до "несправжніх” становить 30:70.
Всі дороги ведуть до тебе, брате
Володимир та Василь Сав’юки – брати-близнюки.
Народилися 14 березня 1964 року у Верховині під знаком Риби. З тих пір лише раз свідомо роз’їхалися по різних містах вступати до вузів. Василь – у Тернопіль в педінститут, Володя – у Чернівецький університет на істфак. Більше так не експериментують.
Майже чверть віку із своїми сім’ями живуть і працюють в Івано-Франківську.
Василь – заступник директора спортивної дитячо-юнацької школи «Олімп», голова обласної федерації з плавання, Володимир – начальник відділу кадрів обласної митниці. Їх часто не розрізняють навіть знайомі. Брати схожі не лише зовні, але й голосами, зростом, статурою, навіть посмішками й манерою розмовляти.
Чи легко бути близнюком? Про це і не тільки з перших уст.
Василь: Із самого народження, як і у всіх, у нас спочатку був пологовий будинок, який не вдалося оминути, хоча дехто сьогодні і примудряється обходитися без його послуг. Потім дитячий садок, школа, вуз, яких переважній більшості теж не уникнути. Після чого ми „розбіглися” по своїх сім’ях. Проте протягом усього життя, на відміну від інших, кожен із нас завжди відчував і продовжує відчувати, що він не один, що десь завжди є його "друге я”. Пояснити це не зовсім просто – це потрібно, мабуть, пережити.
Наприклад, бувають такі моменти, коли ти хочеш щось сказати, а твоя думка вже озвучена, щось зробити, а твій брат саме це вже втілює у життя та навпаки. І ти завжди впевнений у тому, що він у тій чи іншій ситуації прийме саме таке рішення, яке б прийняв і ти. Але не потрібно думати, що близнюки – це дві абсолютно однакові людини.
Незважаючи ні на що, кожен із нас залишається окремою особистістю зі своїми поглядами, звичками, характером, уподобаннями та світоглядом. Наскільки ми є схожими, настільки, напевно, різнимося один від одного. Можливо, для когось це буде відкриттям, але не для нас та наших близьких. Не випадково сам батько наукової теорії еволюції Чарльз Дарвін говорив, що "ніщо не здається більш цікавим, ніж подібність і розходження близнюків”.
Володимир: Комусь Бог дає хороший голос, комусь зовнішність, хтось удостоюється ще чогось, а ми просто вдячні Йому за те, про що інші тільки можуть мріяти – мати такого ж, як і ти сам, брата.
Чим ми стаємо старшими, тим частіше хочемо бачити один одного, відчуваємо нестерпний голод розмови. Ми навіть думаємо однаково, однаково оцінюємо людей. Буває, що питаю поради у Василя про якусь особу, а він мені називає ті самі якості, на які і я звернув увагу. Навіть цигарки палимо однакові. Брат також полюбляє «Приму люкс».
Але десь у класі 5-7 ми страшенно комплексували з того, що подібні. А мама ще й одягала нас однаково. Вийдемо на вулицю, а сусіди:«Йой, дивіться, які файні близнюки». То ми навіть до школи разом не йшли. Василь вийде першим, а я через хвилин 20 виходив. Потім самі з цього й сміялися.
А в класі десятому то вже Василь невинно за мене "дістав на горіхи”. Йому видалили апендикс і він після операції лежав вдома. А я побіг на танці. Тато наказав бути в 10-ій, а я «затанцювався» аж до 12. На подвір’ї тато вже чекав з різкою. А я шмиг на другий поверх і в ліжко. Забігає розлючений тато й не розібрався, хто з нас хто, шмаганув Василя. А той скричав: «Тату, та то ж я, Василь, я лежу по операції». Тато на мить розгубився, а тоді до мене. Але вже злість йому перейшла, то мені не дуже дісталося.
Зате мені дісталося на службі через нашу схожість. Якось Вася стояв на зупинці, чекав тролейбуса. А їхав мій знайомий автівкою. Думав, що то я й зупинився. А Васі головне до «Олімпа» доїхати, на роботу не спізнитися. Водій поговорити охочий. Питав про те, про се, а потім каже, а які зараз нові зміни у митному законодавстві. А брат каже – ніяких. Та й по всьому. Через день викликає мене до себе начальник й дає прочухана, яке я мав право ввести в оману людей. А то якраз внесли суттєві зміни для роботи митниці.
Мене часто на вулиці спиняють батьки Василевих вихованців. Питають, коли нарешті басейн в «Олімпі» відкриють. «Скоро-скоро», – кажу їм і так само скоро поспішаю від них.
А взагалі Василь талановитіший від мене. У нього чудова поезія. Наш тато також віршує. То це у брата від нього. Вася має понад 40 пісень. Музику пише відомий український композитор Володя Домшинський. «Скрипаля» виконує Надія Шестак, з десяток пісень – народний артист України Богдан Сташків. Та й сам Василь гарно співає. Недавно у Верховині організував творчий вечір. Зал повний був. Вийшов і я на сцену, ми дуетом виконали пісню про маму. Мама розчулилася, аж очі витирала…
Присвятив і мені пісню. Як на мене, точніше про наші стосунки й не скажеш:
«Всі дороги ведуть до тебе, брате.
Ти пробач, що так часто
по них іду.
Бо вони почалися з однієї хати.
Ці дороги сплелись у однім вінку.
Скільки би з неба не впало мені щастя,
біди, грошей чи добра,
Віддам половину я завжди тобі,
на двох поділила нам доля життя».
Я так віршувати не можу. Але знаю, що якби виграв у «Лото-забаву», то всі гроші витратив би, щоб організувати братові творчий вечір у залі «Україна».
До речі, після фільму «Любов і голуби» я його називаю Васілій.
Дівчат розігрували, але не зловживали
Василь: Після школи вирішили пожити окремо. Але коли почали вчитися у різних містах, то так скучали, що кожні вихідні зустрічалися. Я їхав на Буковину. Володя – у Тернопіль. Одного разу в нього швидше сесія закінчилася. То він кілька днів ходив зі мною на пари, щоб бути разом.
Що стане службовцем, гадаю, підсвідомо він знав ще з пелюшок. Навіть на фотографії, де нам по рочку, Володя вже міцно тримав підручник з товарознавства.
Правда, після інституту я в армію пішов, а Володя – вчителювати в Івано-Франківськ. У нього в універі військова кафедра була. Пощастило. Зате мені першому пощастило одружитися. Я тоді у технікумі фізкультури викладав. А Лєна якраз вступати приїхала. Аж з Уралу. Весілля гуляли у Верховині. Мама страшенно переживала, як через увесь Союз до тещі буду літати. Двічі літав у Свердловськ. Далеко, скажу я вам.
Володя одружився з Оксаною через рік. Нині, як я люблю повторювати, у нас з ним троє дітей на двох. Моя дочка Юля і його два сини – дев’ятилітній Іванко й двадцятилітній Остап. Це не племінники – це рідні діти.
Коли були молодші, то бувало зловживали своєю схожістю. Правда, не з дівчатами. Коли подорослішали, почали пояснювати, що я, мовляв, не Володя, я Василь. Чи навпаки. Люди нітилися, що сплутали нас. Зараз вже й не говоримо. Намагаємося самотужки вийти з ситуації.
Втім курйози трапляються з нами практично щодень.
Володимир: Головна наша перевага в тім, що ми, не сумніваючись, із стовідсотковою гарантією розраховували і завжди можемо розраховувати один на одного в будь-якій ситуації й у будь-яку годину дня й ночі. Ще зі шкільних і студентських років багато однолітків дивувалися й цікавилися нашим життям, навіть у чомусь заздрили. Пам’ятається, ми часто любили розігрувати, особливо дівчат. Інколи навіть розповідали про те, що нас не двоє, а троє, а іноді і четверо братів і завжди усі вірили, а інтерес ще більше збільшувався. Але жоден із нас цим особливо не зловживав.
Лікоть брата
У багатьох країнах світу існує "культ” близнюків. Здавна вважається, що двійня завжди приносить щастя, успіх й благополуччя. Тому недаремно схожих, як дві краплі води, людей там дуже люблять, цінують і поважають. Це підтверджує той факт, що з року в рік у різних містах, і не обов’язково столицях, проводяться усілякі свята, різноманітні конкурси, паради, фестивалі, шоу близнюків і т.п.
Чому така пошана? Та, напевно, не тільки через їх унікальність, а й тому, що серед близнюків майже немає егоїстів, ненадійних, злих чи підступних людей. Можливо, це пов‘язано з тим, що ще з утроби матері вони по справжньому відчувають лікоть брата чи сестри. Іншими словами, почувають себе в "колективі”, ще не з’явившись на світ. Почуття відповідальності й взаємовиручки в них на порядок вище, ніж в "одинаків”.
Звичайно, не можна все так ідеалізувати. Як говориться, родина не без виродка, але все-таки життя підтверджує, що переважна більшість серед близнюків – це гідні й порядні люди.
Саша ЛІСОВИЙ
|
