П`ятниця, 29.03.2024, 06:36
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Березень » 13 » ПРЯМА МОВА
12:34
ПРЯМА МОВА
Михайло НАЗАР:
«У Вовчинці була спроба дестабілізувати ситуацію та захопити владу»

Революційні настрої докотилися і до Вовчинця. 2 березня ініціативна група скликала людей на віче під сільраду. Його ініціатори, як йшлося у листівках, хотіли розказати «про злодіяння сільського голови». Згодом у селі розповсюдили оголошення, що на цьому віче буде звіт сільського голови. На віче прийшли не лише місцеві і революційна ситуація на майдані перед сільрадою ледь не вийшла з-під контролю, – каже сільський голова Вовчинця Михайло Назар.

– Ініціатори того, що відбулося 2 березня, уже відомі. У селі є категорія людей, які завжди боролися проти всіх сільських голів і сільських рад усіх скликань. Їх не так багато. Практично двоє-троє, які довкола себе збирають ще певну групу осіб. Останні два тижні селом ночами розповсюджували листівки про злодіяння сільського голови з метою збурити народ. Разом з листівками розповсюджували оголошення про віче 2 березня. Спершу закликали прийти на нього з метою встановлення контролю над місцевою владою. Згодом формулювання змінили та інформували, що відбудеться звіт сільського голови. Всі листівки були підписані «ініціативна група».
Я очікував, що до мене прийдуть і скажуть, що я маю звітувати. Але не прийшли. Я поцікавився у штабі спротиву, чи не вони скликають віче, але там про це нічого не знали. Розуміючи, що може бути на цьому віче і побоюючись за безпеку громадян, я звернувся до начальника міської міліції з проханням забезпечити охорону громадського порядку під час його проведення. Бо була інформація, що хочуть захопити владу, відсторонити сільського голову і розігнати сільську раду.
Мешканців села на віче прийшло десь 30-40 осіб. Більшість прийшли слухати звіт сільського голови. Але перед цим окремі люди їх стали «накручувати» проти сільської влади. Потім ми побачили, що до сільради йдуть ще 70 осіб. Як з’ясувалося, це були члени гаражного кооперативу «Соколи». У них є свої наболілі питання щодо кооперативу, який на території «Родону», але сам «Родон» на нашій території. Також до села прибули якісь молоді люди, як тепер кажуть, характерної зовнішності, які не мали стосунку ні до мешканців села, ні до членів гаражного кооперативу. Слава Богу, жодних сутичок не відбулося. Шляхом переговорів нам вдалося дійти порозуміння. Всі розійшлися. Залишилися лише наші. Вони були налякані і їм вже було не до звіту. Хоча я готовий звітувати і завжди охоче спілкуюся з мешканцями. А всю ту дезінформацію, яка шириться селом, я легко можу спростувати документами і фактами.
– Ви третю каденцію є сільським головою. Що вам вдалося зробити за цей час?
– Найважливіше, що село стало бездотаційним. У 2002 році загальний фонд бюджету складав 42 тисячі гривень. Я бачив і знав резерви його наповнення. Ми навели порядок в орендно-земельних відносинах. Підприємства, які розташовані на наших землях, почали наповнювати бюджет. У 2003 році ми вже мали власний бюджет розвитку, що дало змогу здійснювати видатки на капітальне будівництво у селі. Ми почали будівництво будинку культури і розробляли документацію на адміністративний будинок. У 2005 році почали його будувати, а у 2006-му перейшли у нове приміщення. У 2004 році нам вдалося домогтися від вищих органів влади коштів на ремонт мосту, який перебував в аварійному стані. Замінили три прольоти і дві опори. Почали прокладання водогону і центрального каналізаційного колектора, розробили проект детального планування території незавершеного будівництва території «Родону». У 2008 році там з’явився супермаркет «Метро». З його керівництвом ми підписали угоду про співпрацю і участь у соціально-економічному розвитку села. Наші люди отримали там роботу. Тоді ж ми почали ремонт школи, який виконувався за новітніми енергозберігаючими технологіями із заміною мереж, вікон, даху, облаштували туалети. Але багато збитків у 2008 році нам завдала повінь. Було знищено п’ять кілометрів доріг. Проте нам вдалося отримати відшкодування збитків і ми почали капітально ремонтувати наші дороги. За перший рік уклали 35 тисяч квадратних метрів високоякісного асфальту, який стоїть і досі, переживши уже сім зим. У 2009-му і всі наступні роки ми продовжували ремонт доріг. Тоді ж почали реалізацію програми зовнішнього освітлення. У 2010 році завершили проект і провели тендер на будівництво дитсадка. У 2011 році почали його будувати і відремонтували приміщення старої школи, яке за всіма експертними висновками планувалося під знесення. Його ремонт здійснили без жодної копійки бюджетних коштів, завдяки меценатам, спонсорам і громаді. Я кажу «ми», бо все, що вдалося зробити у селі, – завдяки нашій громаді, співпраці з депутатським корпусом, з різними органами влади, підприємствами, які розташовані на території Вовчинця.
– Ви згадали про дитсадок. Яка ступінь його готовності?
– Будівельно-монтажні роботи виконані на 95% ще у минулому році і зараз продовжуються, але дуже повільними темпами. На це є зовнішні причини, які від нас не залежать. Залишилися лише внутрішні опоряджувальні роботи стелі, підлоги, треба вставити дверні блоки. І найголовніше – наповнити дитсадок всім необхідним обладнанням та меблями. Без цього його відкриття не можливе. Але я переконаний, що цього року ми його таки відкриємо. Ми провели необхідну роботу і переговори на всіх рівнях – від міністерства фінансів, регіонального розвитку до обласної і міської влади. В обласному бюджеті передбачено чотири мільйони гривень. Правда, у зв’язку з теперішньою ситуацією, особливих сподівань на ці гроші ми не покладаємо. У міському бюджеті передбачено два мільйони гривень. І це реально можливі гроші.
Особливістю нашого дитсадка є те, що він збудований не за типовим, а за спеціально розробленим проектом. Такого сучасного дитсадка у місті ще нема. Всі його приміщення абсолютно ізольовані, з окремими входами і виходами. Обслуговуючий персонал не матиме прямого контакту з дітьми. Окремий харчоблок з системою подачі страв, медична частина, просторі приміщення, музичний і спортивний зали, басейн. Передбачені групи до 20 дітей. Номінальна наповнюваність 160 дітей. Але площі дозволяють, за потреби, збільшити цю цифру у два рази і при цьому всі будуть себе комфортно почувати. Введення дитсадка у цьому році для нас є пріоритетним завданням.
– Які ще плани будете реалізовувати цього року?
– Я вже казав, що загальний фонд бюджету 2002 року був 42 тисячі гривень. Цього року він запланований у сумі 2 мільйонів 140 тисяч гривень суто наших власних надходжень. Щороку ми ставили перед собою завдання збільшити загальний фонд бюджету на 10% і нам це вдавалося. Також ми щороку намагалися перевиконувати бюджет на 7-9%. З бюджетом розвитку складніше. Тому для всіх капвкладень нам доводиться заручатися додатковою підтримкою. Хоча не завжди це вдавалося.
Цього року ми запланували збудувати частину каналізаційного колектора у напрямі вулиці Гайдея від школи і, можливо, водогону. За програмою обленерго ми реалізовуємо у селі двомільйонний проект із заміни повітряної електролінії на кабельну мережу з резервним живленням, із заміною і збільшенням потужності трансформаторів.
На завершенні проект другої черги адмінбудинку. Хочемо там зробити лікарську амбулаторію з належними умовами за вимогами МОЗ. Є надія, що із залученням інвестицій нам це вдасться. Кошторисна вартість – до одного мільйона, тобто тендеру, який лише затягує час, не потрібно.
При шкільному спорткомплексі маємо завершити облаштування бігових доріжок, волейбольного і баскетбольного майданчиків з поліуретановим покриттям. Торік ми там відкрили футбольний майданчик. Ще залишилось облаштувати роздягальні і господарські приміщення для цього шкільного спорткомплексу. Весною будемо робити урочисте відкриття сільського стадіону. Крім поля там уже зроблений водозабір, з сендвіч-панелей зроблена роздягальня. Є проект на 62 тисячі гривень з освітлення стадіону. Продовжуватимемо зводити трибуни. У планах – мале футбольне поле, волейбольний майданчик. Також хочемо зробити там сцену для проведення різноманітних масових заходів.
Торік один із забудовників передав селу у комунальну власність два цокольні приміщення у новобудовах в районі вулиць Симоненка-Ключної. У них плануємо розмістити медичний заклад і спортивно-тренувальний чи фітнес-зал. Також ведуться перемовини про відкриття там школи танців. Ці приміщення уже з меблями, цілу зиму опалюються і готові до експлуатації за призначенням.
– Мешканці Вовчиця брали участь у Майдані? Окрім подій 2 березня, ситуація у селі була спокійною?
– Безперечно. У нас дуже патріотичне село. Більшість депутатів сільради були на Майдані у Києві. Тут, на місці, допомагали всі, хто чим міг. Надавали фінансову підтримку Майдану. Ми цього не афішували з міркувань безпеки та й не було потреби.
На жаль, у нас є і постраждалі на Майдані. Також зараз до нас приїхала сім’я з Кривого Рогу. Жінка наша, місцева, а її чоловік – священик, якого побили під час сутичок у Маріїнському парку. Його стан важкий. Він перебуває на лікуванні у Львові. Є домовленості про подальше лікування у Польщі. Через своїх польських партнерів ми просимо у цьому допомоги. Зараз вирішуємо питання з житлом для цієї сім’ї і оформленням всіх необхідних документів.
Під час революційних подій ситуація у селі в основному була спокійною. У нас організоване цілодобове чергування і патрулювання села у вечірній та нічний час. До цього залучені актив і громада села, є громадське формування з охорони правопорядку. Але був один момент, коли до нас приїхали чотири автівки з людьми у масках. Вони зупинились у центрі села. Я до них вийшов, ми спокійно поспілкувалися. Вони не назвалися, але сказали, що, начебто, мають стосунок до автомайдану. Я повідомив, що у нас організоване чергування, є патрулі і, щоб не виникало ніяких непорозумінь, попросив їх покинути село. Вони поїхали. А вранці, біля того місця, де ми з ними розмовляли, наші мешканці виявили кілька пляшок із запалювальною сумішшю. Для чого і кому вони їх залишили, досі невідомо.
– Як ви ставитеся до вимог децентралізації влади, зміцнення самоврядування і розширення його повноважень?
– Лише підтримую. Але не спостерігаю прагнення центральної влади цього робити і боюся, що це може бути зроблено не фахово. Приміські села і є прикладом отого найбільшого самоврядування, яке є в Україні. От у селах сусіднього Тисменицького району самоврядування і його змісту уже менше. Бо у них є ще одна надструктура – районна державна адміністрація, яка по вертикалі влади має прямий вплив на самоврядування. Перш ніж щось зробити, сільський голова має отримати дозвіл від керівництва райдержадміністрації, яке навіть не обране громадою, а призначене Києвом.
Зростання громади і соціально-економічного розвитку Вовчиця я схильний пояснювати саме отим реальним самоврядуванням і самоорганізацією мешканців. Я мав би гріх, якби скаржився, що міський голова Івано-Франківська має на нас безпосередній вплив і диктує, що нам тут у селі робити. Ми самі беремо зобов’язання, самі виконуємо, громада контролює, і ми їй звітуємо. І це є правильно. Але зараз велика небезпека того, щоб під шумок революції до влади на місцях не прийшли постійні борці, реформатори-популісти, які не мають жодного розуміння у цьому. Реформи не повинні зводитись до того, щоб обрати нових людей, які у короткостроковій перспективі забезпечать людям, які їх обрали, якісь блага і задовольнять їхні потреби, абсолютно незважаючи на громадські потреби у перспективі розвитку. Якщо зараз все роздати, то потім що, знову робити революцію, щоб відібрати у тих, хто має, і віддати тим, хто не має? Треба не нищити зробленого, навчитися тішитися малим і розвивати громадське, суспільно корисне для сучасного та майбутніх поколінь. Громада повинна бути налаштована на позитив, а не на негатив і руйнацію.
У нас є партнерські стосунки з територіальними громадами Польщі. Там розвинене самоврядування, самоорганізація громад і це має важливе значення у їхньому житті і побуті. Війт здійснює лише загальне керівництво, вирішує глобальні питання з повітом, воєводством, але тісно співпрацює з громадою, яка долучається до вирішення більшості питань на місцях. Там дуже велика участь громади у суспільному житті. У комунальній сфері багато людей працюють на громадських засадах. Вони виконують суспільно корисну працю, орієнтовану на потреби громади, і пишаються цим. Вони тішаться громадським, а не власним благополуччям. Я переконаний, що так буде і у нас. Більше того, я думаю, що всі ті негативні процеси, які зараз, на жаль, відбуваються, підігріваються ззовні. Але люди у нас мудрі і вони ще скажуть своє вагоме слово.
Записав Іван ГІРАК
Переглядів: 646 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]