Sunday, 22.05.2022, 06:03
Вітаю Вас Guest | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  May 2013  »
SuMoTuWeThFrSa
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Total online: 1
Guests: 1
Users: 0
Головна » 2013 » May » 13 » ПРЯМА МОВА
09:16
ПРЯМА МОВА
Олександр СИЧ:
«Краще хитка монолітність і стабільність, ніж жорстка правда» 


З перемогою ВО «Свобода» на місцевих, а відтак на парламентських виборах Олександр Сич вважається одним з найвпливовіших політиків Прикарпаття. Будучи народним депутатом, він із задоволенням розповідає про політику на всеукраїнському рівні і доволі обережний у висловлюваннях, що стосуються місцевого політикуму. Переконує, що як лідер обласної організації ВО «Свобода» не втручається в процес прийняття рішень своїх однопартійців у місцевих радах. На деякі запитання Олександр Сич воліє відповідати в статусі не стільки політика, як політолога.   

– На Прикарпатті ви вважаєтеся одним з найвпливовіших політиків. Від вашої думки залежить чимало рішень, які приймаються у місцевих радах. У парламенті ж у більшості вам доводиться працювати, мабуть, не стільки головою, скільки кулаками. І навіщо вам то було потрібно?
– А навіщо взагалі іти в політику, бачачи, яка вона невдячна? Читаючи лекції магістрантам державного управління, я чую запитання: політика брудна чи чиста? Я пояснюю: насправді вона є ні брудною, ні чистою, вона є такою, якою її сповідує конкретний учасник політичного процесу. Так, звичайно, можна одягнути «білі рукавички» й стати збоку в позі спостерігача.
Що стосується Верховної Ради, то на моєму рахунку вже дев’ять законопроектів і зараз закінчую підготовку чергового – про внесення змін до Закону про бюджет 2013 р. в частині збільшення субвенції для м. Івано-Франківська. Тож працюю і головою, і, я б сказав, «ліктями», а не «кулаками».
Хоча, звичайно, не можу сказати, що мені аж так імпонує брати участь у фізичному протистоянні. Але треба бачити ту атмосферу тотального ігнорування законності й антидержавної вакханалії у Верховній Раді, щоб розуміти: важливі для тебе цінності треба вміти захищати і парламентськими, і непарламентськими методами. Якщо сьогодні парламентська більшість (регіонали, комуністи) грубо ігнорує регламент, Конституцію для того, щоб протягнути як мінімум якісь вигідні законопроекти, лобіюючи економічні інтереси кланових угрупувань, а як максимум, протягуючи законопроекти, які шкодять основам української держави, то як у такій ситуації діяти?! В білих рукавичках ніколи не вичистиш авгієві стайні.
– Але виходить так, що опозиція блокує-блокує, а потім ні з того ні з сього розблоковує парламент. Так було з блокуванням «тушок» Табалових, які зараз голосують; з Власенком, якого практично «злили», і у парламент увійшла нова готова «тушка»; зрештою, з вимогою звіту уряду, а відтак провального голосування опозиції за його відставку…
– Насправді це непростий і далеко не однозначний процес боротьби за основи парламентаризму у нашій державі й трактувати його як суцільну смугу поразок – це зовсім не відповідає дійсності. Давайте подивимося з іншого боку і порівняємо сьогоднішній парламент із попереднім скликанням. Тоді півсотки-сотка людей, присутніх в залі, приймали закони. В тому числі й такі, як сумнозвісні Харківські угоди, новий закон про мови тощо.
Ми тепер виступили проти неперсонального голосування! Хіба цього не треба було робити?! І хіба це не дало своїх результатів? Сьогодні ми вже відловлюємо одиниці із тих, хто голосує не тільки за себе.
Чого тільки не видумувала провладна більшість: пропонували в Конституцію внести зміни, щоби рішення приймалися від більшості присутніх депутатів, а не від більшості складу Верховної Ради; або ж – дозволити депутатам письмово передавати один одному довіреність, що хтось має право голосувати за іншого... І все замість того, щоб просто прийти у парламент і проголосувати персонально. А тепер вже навіть подали законопроект, щоб у разі блокування трибуни штрафувати депутатів. Тобто вони хочуть залишити за собою право грубо ігнорувати закон, але у нас забрати право на адекватну відповідь! Але ж штраф нас не зупинить, якщо вони й надалі посягатимуть на правові основи української держави.
І от коли надходить критичний момент протистояння, ведуться переговори, вони погоджуються зайти в правове русло. Але довго протриматись в ньому не можуть – буквально день-два й знову їх, мов тих рецидивістів, тягне на злочин. Вони ж привикли працювати «по понятіям». Ми «по понятіям» вже не даємо, а дотримуватися закону вони не хочуть.
– Але ж нещодавно зафіксували прогріхи з неперсонального голосування і в опозиції…
– Ну, хтось там зі старого депутатського складу настільки втягнувся в шулерські правила гри, запроваджені регіоналами, що рука потягнулася проголосувати за сусіда, який терміново відлучився у кулуари. Але це величезна рідкість, і ми це засуджуємо. Звичайно, хотілося б все і зразу! На жаль, так не буває. Та вода камінь точить… Принаймні можу гарантувати, що у «Свободі» ніхто «за того хлопця» не голосує.
– Тим не менше, бачимо, що ряди опозиції рідшають. Наскільки ймовірно, що після літніх канікул цей процес пожвавиться, і вже восени Партія регіонів сформує стабільну більшість з числа так званих «тушок»?
– На те, що «регіоналам» таки вдалося декількох депутатів висмикнути з рядів наших партнерів, скажу так: парламент є маленьким зрізом українського суспільства. Не може неідеальне суспільство обрати з-посеред себе ідеальних депутатів. Яких депутатів суспільство вилонило з-посеред себе, такими вони і є. Не треба ідеалізувати і опозицію. Очевидно, все-таки не всі в ній пройшли сито належного відбору.
Чи сформують «регіонали» до осені, а чи до якогось іншого часу, стійку більшість – маю сумнів. Але загалом це залежить від багатьох чинників. На сьогодні і в суспільстві, і у Верховній Раді сформувався паритет сил. Знову ж таки, порівняйте нинішній парламент і попередній за політичними розкладами. Тепер «регіонали» нібито мають чисельну більшість, але вона дуже хитка. В багатьох випадках вони навіть не можуть провести принципові для себе закони і змушені займатися шулерством. Наприклад, таким як виїзне засідання, де понаприймали необхідних для себе лобістських законів на 7,7 млрд. грн.
– Ви сказали, що на формування чи неформування стійкої більшості можуть вплинути певні чинники. Які?
– Цілий комплекс чинників може схилити шальки терезів і в суспільстві, і в парламенті або в проукраїнський опозиційний бік, або ж в реакційний прорегіональний. Позиція депутатів, які є потенційно вразливими, залежить від загальної атмосфери в державі. Чим гірша вона, тим кращі умови для адміністративного тиску на них, на їхній бізнес, вибіркового правосуддя щодо них тощо.
Багато що залежить і від самої опозиції. Якщо вона буде принциповою, монолітною і своїми діями максимально унеможливлюватиме формування таких підстав, то й ті депутати будуть стійкішими. Але силу і монолітність опозиції повинно давати суспільство. Якщо в ньому всі прихильні до опозиційних політичних сил верстви населення демонструватимуть їм свою повну і беззастережну підтримку, а самі їхні базові осередки, районні/міські та обласні  організації демонструватимуть у своїх діях таке ж повне міжпартійне порозуміння, то від цього бандитського режиму в скорому часі не залишиться і сліду!    
Втім, якщо шальки терезів хитнуться в бік влади, то «тушки» проявляться в час «Ч». Наприклад, тоді, коли у Верховній Раді може появитися законопроект про внесення змін до Конституції, щоби вибори Президента відбувалися не всенародно, а в парламенті. До того часу всім потенційним «тушкам» буде дозволено гостро критикувати Президента й уряд, та коли прийде час – вони зроблять свою чорну справу.
– Зараз висмикують «тушок» з табору Яценюка. Коли, прогнозуєте, візьмуться за «УДАР» Кличка і за «Свободу»?
– Не вважаю коректним говорити за наших парламентських партнерів. А щодо «Свободи», то чинна влада нас ніколи і не припиняла атакувати. Але «тушки» серед нас не можливі. Ми ж розуміємо, наскільки наша стійкість морально впливає на всю парламентську опозицію. Процитую слова однієї пані зі складу партнерської фракції у перші дні роботи парламенту: «Аж тепер ми їм віддамо за всі п’ять років наруги над нами!»  
– Але маємо прецедент на місцевому рівні, у Чернівцях, де голова фракції «Свобода» в обласній раді Назар Горук заявив про вихід з ВО «Свобода» і закликав  однопартійців теж виходити з партії, «в тому разі, коли її лідери не провадять докорінних змін»…
– По-перше, це стосується не парламенту, а локальної ситуації зі своїми політичними містечковими розкладами. По-друге, ми на останньому засіданні Політради партії розглядали питання про доцільність перебування в ній ряду осіб, які під час останньої виборчої кампанії вели себе невідповідно до наших програмних засад. Зокрема, це стосується випадків, коли особиста вигода ставилася над партійною тактикою політичної боротьби і над партнерськими угодами партії щодо висування узгоджених кандидатів по виборчих округах. В тому числі предметом розгляду була і позиція Назара Горука. До загальноукраїнської ситуації це не має жодного стосунку.
– Поговоримо про Івано-Франківську обласну раду. В час вашої каденції облрада демонструвала конструктивну, стабільну роботу. Тепер, на думку спостерігачів, маємо певний хаос. Подекуди складається враження, що процес є некерованим. Щораз голосніше доводиться чути про можливе переформатування більшості…
– Мені не коректно давати оцінку теперішньому керівництву обласної ради. Єдине що можу сказати, коли я був керівником обласної ради, то застосовував весь свій життєвий і політичний досвід та управлінські навики, щоб в тих умовах, які тоді були, налагодити конструктивну роботу обласної ради. Повірте, це було дуже не легко. Досягнути порозуміння в коаліції, де є «Свобода», Батьківщина, «Фронт змін», Рух, «Наша Україна», «УДАР». Кожен депутат отримує вказівки свого партійного керівництва, є різниця в ідеологіях, є навіть персональні непорозуміння, які тягнуться «хвостом» з вчорашньої передвиборчої боротьби. Друге. Є коаліційна більшість, але є ще й меншість. Як, знову ж таки, обидві частини депутатського корпусу звести докупи? Третє. Є обласна рада і є обласна державна адміністрація. Закон дає їм можливості взаємно заблокувати роботу один одного. Як знайти компроміс і порозуміння в таких умовах? Завдання – непросте, далеко не кожен його осилить.
Я переконаний, що воно під силу Василеві Скрипничуку – він має достатній для цього життєвий, політичний і управлінський досвід. На жаль, Василь Михайлович переніс надзвичайно складну хірургічну операцію. А якщо інші представники керівного складу мають, можливо, трішки менше такого досвіду, то з цього не треба робити якихось проблем – справа наживна!
Розумію, що є багато ласих на інформаційні сенсації, так само, як і охочих зліквідувати впливовість обласної ради і знову звести її до рівня слухняного інструмента виконавчої вертикалі. Але жодних серйозних підстав для переформатування більшості в обласній раді я не бачу. І якщо хтось задля задоволення своїх невтолених амбіцій захоче вдягнути тогу політичного Герострата, поставити під сумнів чинну демократичну коаліцію і піти  на спілку з протилежним табором – з Партією регіонів, то хай попробує!
– Вашу політичну силу звинувачують в намірі змістити керівника ОТБ «Галичина». Допускається, що частина фракції «Наша Україна», депутатом від якої є головний редактор ОТБ Ольга Бабій, після останніх подій може здійснити демарш…
– До «Свободи» упереджене ставлення у засобах масової інформації. Десь рік тому в  пресі була стаття, кому належать, або хто має вплив на місцеві ЗМІ. Варто б її підняти і передрукувати. Мені шкода, що часто і ті засоби масової інформації, на які вплив мають деякі партнери по коаліції, теж переводять стрілки на ВО «Свободу». Це не сприяє порозумінню, бо за такими тактичними дріб’язковими кроками місцевого рівня можна дуже сильно нашкодити глобальним загальноукраїнським справам. Часто, коли мені задають незручні запитання, що стосуються наших партнерів по коаліції, я уникаю критичних характеристик, аби не зашкодити стратегічним інтересам. Краще хитка монолітність і стабільність, ніж жорстка правда в цих питаннях.
Відповідаючи ж на ваше запитання, можу сказати єдине: передумовою успіху роботи обласної ради в час моєї каденції було те, що всі рішення приймалися консенсусом представниками більшості. Перш ніж вносити питання в порядок денний сесії, воно проходило погодження. Скажу більше, тоді також не бракувало критичних зауважень в бік керівництва ОТБ «Галичина» і відповідних вимог з боку партнерів розглянути це питання. Й скільки разів для досягнення порозуміння мені доводилося збирати у своєму кабінеті за одним столом всі зацікавлені сторони!
Переконаний, і цього разу, коли готувалася сесія обласної ради, представники всіх фракцій узгоджували порядок денний, в т. ч. і внесення чи невнесення до нього питання про звіт керівництва обласного телебачення «Галичина». Чи має право обласна рада заслухати звіт керівника ОТБ «Галичина», засновником якого вона є? Звичайно, що має! Можливо, якби я керував сесією, то інакше повернув би розгляд цього питання. Скажу відверто: я не сприймаю позиції «і хочеться і колеться». Тобто, шановні, якщо ви маєте претензії до керівника ОТБ «Галичина», яка водночас є депутатом обласної ради, то висловіть їх, будь ласка, на сесії. Не висловлюєте зауважень, то нехай все залишається на своїх місцях! Хочете щось поміняти – кажіть що!
– Минулого тижня міська рада так і не затвердила новий кількісний та персональний склад виконкому. Чому? Адже, за словами міського голови, питання, перш ніж вносити на сесію, пройшло погодження в Києві уповноваженою особою від «Свободи».
– Не знаю хто і що погоджував з Віктором Андрюсовичем. Відповідально можу сказати: я не втручаюся у справу формування виконкому міської ради і загалом у прийняття рішень на її сесіях. Мені закон не дає повноважень жодним чином впливати на прийняття рішень в міській раді, в тому числі і при формуванні складу виконкому. І я принципово цього не роблю – ніколи не впливав через фракцію ВО «Свобода» в міській раді на прийняття жодного господарського чи кадрового рішення й в подальшому не збираюся цього робити.
То чому хтось схильний вважати протилежне? А тому, що в суспільстві сформована така подвійна мораль – гарно про людське око говорити про закон і насправді грубо його ігнорувати, коли мова заходить про твої особисті інтереси. Знаю, що в кінцевому результаті відповідальність все одно покладатимуть на мене, як на голову обласної організації ВО «Свобода». Але це вже мій хрест!
А насправді всіх депутатів обирали виборці, кожен з них має свій розум і кожному доведеться тримати звіт за свою діяльність на наступних виборах. Всі успіхи і всі невдачі кожного зокрема депутата-«свободівця» і загалом цілої фракції – належать тільки їм.
– Чому ж ви як нардеп від Івано-Франківська не брали участі в роботі сесії міськради? Натомість тут працював Руслан Марцінків, який як народний депутат мав би працювати на Чернігівщині, згідно з партійним розподілом.
– Рішенням нашої парламентської фракції всі народні депутати закріплені для роботи за окремими областями. Відповідно, й до моїх обов’язків входить робота не тільки на власному виборчому окрузі в м. Івано-Франківську, а й по всій Івано-Франківській області. А на останній сесії міської ради я не був тільки тому, що мене ніхто на неї не запрошував і я не міг спланувати участі в ній. Випадково про час її проведення довідався з інтернету і вже тоді, коли в мене на цей день були заплановані зустрічі в Коломиї. Відміняти їх означало продемонструвати неповагу до місцевих мешканців. Руслан Марцінків рішенням фракції призначений уповноваженим по Чернігівській області, але намагається бути активним і в громадсько-політичному житті м. Івано-Франківська. І це правильно, адже тут він мешкає, тут його родина, ще вчора він був секретарем міської ради й у місті його всі знають.
– Гаразд, повірю, що ви як лідер обласної «Свободи» не чините впливу на прийняття рішень в міській раді, де ваша фракція має більшість. Але не повірю, що ви як професійний політик, політолог не цікавитеся, що робиться в міській раді облцентру. Дайте оцінку політолога.
– Скажу відверто: я взагалі не розумію, а чому там відбувається зміна виконкому. Колись говорили, що завеликий кількісний склад. Але ж залишилося майже стільки, як і було – 16. А було 18. І за персональним складом, у запропонованому міським головою нібито новому виконкомі, залишаються практично ті ж, що і були. Особливо це стосується тих, хто працює у ньому на постійній основі у якості заступників. Якщо депутатський корпус, і оскільки, я розумію, не тільки фракція ВО «Свобода», незадоволені станом справ у місті і вимагають кадрових змін, то в чому ті зміни? Якщо міняється декілька осіб, що входять до виконкому на громадських засадах, то хіба від цього щось зміниться в життєдіяльності міста? Тоді навіщо міняти шило на мило!?
– Хто переміг в тому, що рішення по новому виконкому не прийнято – міська рада, чи міський голова? Не проголосувавши за новий склад МВК, міськрада дала можливість працювати виконкому, який вона відправила у відставку ще наприкінці минулого року…
– Обоє програли. А перш за все програла громада. Бо і далі немає конструктивної роботи між міським головою і депутатським корпусом. Місто – це як човен, в якому сидять троє: міський голова з виконкомом, депутатський корпус і громада. Якщо хтось веде себе неадекватно – човен перекинеться і всі потонуть. Так, для мера складні умови політичних розкладів у міській раді. Але ідеальних умов не буває! Нехай включає свій управлінський та політичний хист і шукає порозуміння. От і все. Формувати виконком треба так, щоб знайти порозуміння і щоб від нього виграв не хтось один, а виграло місто і громада.
Розмовляв  Руслан УГРИНЧУК
Переглядів: 577 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]