Четвер, 13.05.2021, 14:08
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Лютий 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Лютий » 7 » ПРЯМА МОВА
11:07
ПРЯМА МОВА
Пора його спитати  
Руслан Коцаба: журналіст, політик, екс-чиновник 




Де він – там подія. Часто інформаційний привід створює сам. Чого варті листи в  Міжнародний валютний фонд, в яких Руслан Коцаба відмовився від боргів МВФ та просив не надавати Україні кредити, мовляв, гроші все одно розкрадуть, а йому і його дітям – віддавати борги.
Його можна бачити то на Вічевому майдані з наполегливим опитуванням перехожих для інтернет-ресурсу «Народне око», то вже з черговим викривальним сюжетом на телеканалі ЗІК.
Не встиг вщухнути скандал з працівниками Державтоінспекції, які конфіскували скутер нашого героя, начебто за керування в нетверезому стані, як вже начальник внутрішньої безпеки обласної податкової подав у суд «за розповсюдження конфіденційної інформації»…
Минулого тижня Руслан Коцаба судовий процес виграв, об’єднавши довкола себе представників різних ЗМІ краю.
Він прямий і безкомпромісний. Подекуди складається враження, що воює на всі фронти. Чи так це насправді? Прогнози, оцінка політичного процесу в державі та місті –                     у відвертому інтерв’ю Руслана Коцаби «Західному кур’єру».


Чиновник переступив межу

– Руслане, найперше, який висновок за результатами судового процесу?
– Висновок очевидний: можна і треба перемагати, навіть в цій зміщеній системі координат. Для мене це була певна несподіванка, бо, якщо чесно, то статтю Конституції  про те, що я не мав права називати судимим людину, якщо не існувало вироку, який вступив у законну силу, ще ніхто не відміняв. Однозначно, що в Україні за інших  обставин я б цей суд не виграв. Я міг виграти цей суд тільки в Євросуді. Лише Євросуд трактує, що в посадової особи завжди межі приватності звужені, ніж в простої людини. Посадова особа має бути більш відкрита, бо все, що її стосується – суспільно значима інформація.
– Що ж спрацювало на перемогу? Чи це аксіома: чиновник програє вже тоді, коли йому спало на думку судитися з журналістом?
– Будь-який режим завжди сильний в кулуарних домовленостях. А 100% на мою користь спрацювала публічність. Сценарій, насправді, був такий. Зачитали позивну, заперечення,  суд іде в дорадчу кімнату і через 20 хв. вирок готовий. Цивільний позов – 600 тис. грн. У мене, зрозуміло, таких грошей нема і хто знає, коли будуть. Маю однокімнатну квартиру і ніхто мене звідти не виселить, бо там двоє маленьких дітей. Проте я сплутав чиновнику-перевертню карти і замість того, щоб зайняти глухий захист, пішов у контрнаступ.
– Чи може зараз чинитися певний вплив на суддю, що рішення на вашу користь,  згідно з чинним законодавством, є неправомірним?
– Рішення якраз правомірне. Адже захисник пана Строїча на засідання суду не прийшов. А у зв’язку з цим, що не було аргументів, суддя не міг прийняти іншого рішення. Людина подала позов і на суд тричі не з’явилася. Що Строїч міг заперечити проти доказаного судом першої інстанції факту фальсифікації військового квитка і трудової книжки про буцімто службу в армії?!
– Очікуєте апеляцію?
– Швидше за все апеляції не буде. Чиновник переступив межу. Він хотів демонстративно в моїй особі задавити всю журналістську братію. Це ж не мене так дружно всі прийшли захищати, а себе. Бо не знати, чия черга наступна. Виходить, що журналістські розслідування вже й не можна робити.
– Якою, за вашою оцінкою, є журналістика на Прикарпатті? Що потрібно для того, щоб в Івано-Франківську з’явився такий критичний до місцевого чиновництва телеканал, як ЗІК, чи друковане видання подібного формату?
– Довго теж над цим розмірковую. Напевно, треба звідкись критичну масу журналістів, які не мріють бути на гарантованій зарплаті в якогось державного чи комунального ЗМІ, або в прес-службі якоїсь грошовитої установи. Потрібні люди, які пішли в журналістику, щоб отримувати задоволення від того, що можуть деколи ставати «четвертою владою».
– А може потрібно свого Петра Димінського, який би був незалежний від місцевої влади. Адже не новина, що телеканал ЗІК у власності багатія, наближеного до Партії регіонів…
– Це приватний канал. Він не може існувати тільки на гроші Димінського, бо Димінський перш за все – бізнесмен. Бізнесмен не буде творити продукт, який буде нерентабельний. Він повинен бути перш за все прибутковий.
Ви подивіться, що в нас робиться на всеукраїнських рейтингових телеканалах… Новини починаються з того, що на Західній Україні мама пробувала вбити дитину, спалився вчитель сільської школи і тому подібне. Це формування негативного іміджу території, де ще залишився державотворчий елемент, який теоретично здатний на спротив. Іде приниження цих людей, аби вони втрачали свою гідність. Нам потрібно творити свій медійний продукт.

Широкі плечі

– Ви гостро критикуєте політиків (як провладних, так і опозиційних), прокурорів, працівників СБУ, міліції, податкової… У вас широкі плечі?..  
– Тут не стільки широкі плечі, скільки в мене, можливо, більш притуплений інстинкт самозбереження. Бо я не хочу себе такого зберігати, який би боявся таких, як, перепрошую, подібні псевдополковники… Зі Строїчем я, справді, жорстоко розправився. І це тільки початок. Буду подавати звернення до Клименка, вже як очільника новоствореного міністерства «Доходів і зборів», щоб позбавив його спецзвання «полковник», щоб він не отримував пенсії правоохоронця та доплати.
– Жорстокий ви. Але ж лежачого не б’ють…  
– Він далеко не лежачий. А винен – повинен отримати кару. Він ніякий не полковник, бо справжні офіцери або ідуть і стріляються, якщо така ганьба, або інші офіцери збираються і роблять йому якийсь офіцерський суд честі. Тоді – це офіцер. А так – це людина, яка носила чужі пагони. (На час, коли верстався номер, стало відомо, що пан Строїч написав рапорт про звільнення з органів ДПС – «ЗК»).
– І все-таки про плечі…
– Який сенс мені боятися есбеушників чи прокурорів, якщо маю свій власний життєвий досвід, політичний досвід, партійний досвід, досвід громадського діяча. Мені 46 років. Цей досвід мені підказує, що в такій на несправедливо побудованих принципах державі, якою зараз є Україна, по замовчуванню не може бути критичної маси порядних людей в оцих – хтось каже: правоохоронних, хтось каже: лівохоронних – органах. Бо, скажімо, якщо СБУ створювалося з кагебістів, які за Радянського Союзу мали шалений соціальний статус, і їм в один прекрасний момент сказали: «рєбята, в нас сєгодня прісяга, воєвалі с буржуазним націоналізмом, тєпєрь будєм воєвать с тєрорістамі, коториє хотят унічтожіть молодую нєзавісімую Украіну». Оте словоблуддя, фальш були закладені у фундамент новопроголошеної держави з самого початку. Але ніхто, крім мене, чомусь не говорить про те, що ця проституція почалася з того, коли комуністична «група 239» проголосувала за незалежну Україну. Лук’яненко, покійний Чорновіл підскакували у Раді від радості, а один такий мудрий чоловік у Львові, вже покійний Іван Гель, сказав мені: «Синочку, те, що прийшло отак легко, на дурничку, так на дурничку і піде, це дуже поганий знак». Ми мали Україну вибороти, мала бути кров. Тепер я розумію, що він, напевне, був правий. От як тепер говорять про Помаранчеву революцію: «їхали на революцію – потрапили на шоу». Насправді нас використали. Так, я дався, щоб мене використали, несвідомо дався, бо настільки хотів змін! Тоді не знав, що прийдуть ще гірші.
– Відомо, що добре контактуєте з тепер вже колишнім помаранчевим лідером партії «Пора» Владиславом Каськівим – головою державного Агентства з інвестицій та управління національними проектами України, людиною керівника Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна…
– Я досі є керівником міської «ПОРИ». Згідно з вимогами статуту, більше двох термінів я вже не міг бути керівником обласної парторганізації. Скажу чесно, з «ПОРОЮ» тепер стикаюся лише тоді,  коли потрібно раз у квартал податкову звітність здавати. Загалом в нашій державі – партії «пустушки». В цьому переконався на власній шкірі. Колись «носилися» з Ющенком, під нього партію створили, потім з Юлею, потім Юля не подобається – «носилися» з Луценком. Після Луценка – Яценюк, Тягнибок, на черзі – Кличко... Від любові до ненависті – один крок. Тому стверджую, що на теперішньому історичному відтинку наші недогромадяни не вартують повноцінної партійної системи. Хоча при сьогоднішніх політичних розкладах ти не можеш бути позапартійним, щоб, скажімо, очолити територіальну громаду чи бути депутатом. Виключно – від партії. Владоможці, псевдолідери з політичних телешоу спеціально принизили людей, щоб продавати свій політичний бренд як звичайний комерційний. От який зараз модний бренд? Мабуть, «Батьківщина», бо Юля в тюрмі, а в нас переслідуваних люблять. От подивіться, хіба не смішно: Микола Круць, який реально вкладав мільйони в Тисменицький район, програв вибори. А якийсь нікому не відомий власник модного партійного бренду, який раз в тиждень дарував під прицілом телекамер комп’ютер, вдягнув вишиванку, скликав проплачених журналістів, і все – він вже називається меценат і нардепук (народний депутат України – «ЗК»). А насправді – просто і банально купив на час виборів бренд об’єднаної опозиції. Або візьмемо перспективного нардепука Ольгу Сікору, обрану по Калуському виборчому округу. Тільки почала працювати на посаді у Верховній Раді, а вже говорить: «В нас не буде співпраці з міським головою». Та ж вас, шановна, для того й обрали, аби лобіювати інтереси міста Калуша зокрема. Бо ж що зробиш путнього без бюджетних коштів і без співпраці. Політика ж – це мистецтво компромісів, хіба ні?
– З Калушем і Тисменицею зрозуміло, та повернімося до Каськіва…
– Продовжу думку. Хоч немає у нас повноцінної партійної системи, я при тому всьому ще партієць. Так, можна було б ліквідувати «ПОРУ», та й по всьому, але для мене це є стримуванням, щоб не вскочив у іншу партійну халепу. Нехай суспільство дозріває до партійності та відкритих списків. Владислав Каськів не є нічим кращий, не є нічим гірший від тих, хто тоді стояли на сцені майдану і дурили нас, рядових майданівців.
– Як би ви оцінили ситуацію навколо скандального підписання паном Каськівим мільярдної угоди про будівництво терміналу з прийому зрідженого газу. Хіба це не рагулізм, про який ви часто говорите на місцевому рівні?
– Якось Каськів мене перепитує, Руслане, дев’ять перинатальних центрів за рік роботи – це добре чи погано? Я кажу: добре! Енергетична незалежність, про яку всі так багато «балаболять», потрібна чи ні? Потрібна! Термінал з прийому зрідженого газу – це добре для України? Добре! Так-от: Каськіва би з багном змішали, якби він дійсно свідомо підставив Азарова. А йому дали лише догану. Це означає, що він дав необхідний запит на ті органи, які мали вказати, що підписант з іспанського боку – аферист. Це не рагулізм, це ситуація, коли путінська Росія та інтереси внутрішніх ворогів, які тут, як павуки в банці, навколо Януковича (Льовочкін – одне, Клюєв – друге) хотіли дискредитувати сам факт анонсування  терміналу. Намагання підставити Азарова навіть перемогло здоровий глузд. Реально Україна потребує енергетичного джерела, альтернативного від російського газу. Без цього загнемося. Чому зараз мовчу проти Каськіва? Відповім. Я член політради «ПОРИ». Коли Влад Каськів отак по-людськи нам сказав: хлопці, Ющенко, коли я, як його радник, йому говорив про ці всі інвестиційні проекти – «Місто без сміття», «Чиста вода», «LNG-термінал» – не вислухав мене навіть п’ять  хвилин, Юля Володимирівна вислухала, як радника, п’ять хвилин і потім перейшла до розмови про політику, мовляв, це дурниці, давайте творити нову партію, а от Янукович слухав з розкритим ротом годину і спитав: що для здійснення цих проектів треба? Так розпочалася робота. Владислав Каськів сказав на політраді: хлопці, дайте я спробую себе, треба щось творити, бо не можна, аби тільки була війна заради війни, дайте я ризикну, якщо я згорю, то згорю сам. І ми здуру взяли й проголосували. Настільки тоді була алергія до Юліного популізму!
Недавно в Каськіва був день народження, я його вітав, каже: прорвемося, в нас немає іншого шансу!

Готується  киргизький варіант

– Знаю кількох чиновників, які раніше працювали журналістами. Кажуть, що тепер  іншими очима дивляться на речі, які раніше критикували. Ви ж, навпаки, з чиновника пішли в журналісти… Чому не повернулися на посаду начальника рибінспекції, адже була пропозиція?
– Мій досвід набагато цікавіший. В чиновниках я себе вже реалізував. У мене дев’ятий ранг державного службовця. Був керівником територіальних підрозділів в області, керівником мисливської інспекції, облдержрибінспекції. Це все правоохоронні органи – з табельною зброєю, формою і т.п. І всюди я показував, що можна зробити навіть на  території області, коли в нас був бардак, порядок. От запитайте простих рибалок-аматорів: якою була рибінспекція, коли начальником був Руслан Коцаба? Але я втомився воювати з вітряками. А от досвід чиновника, якого не зламала система, який залишився гоноровим, чесним, дуже добре застосовується в журналістиці.
– Ви гостро висловлюєтеся щодо міського голови Віктора Анушкевичуса, ВО «Свобода», загалом опозиції, проте жодного гостренького слова в бік «УДАРу».  Симпатизуєте цій політичній силі? Зрештою, і генпродюсер телеканалу ЗІК, де ви працюєте, Дмитро Добродомов теж «ударівець». Вже не кажучи про те, що голова міської організації «УДАРу» Юрій Соловей був навіть присутній на судовому засіданні.
– І «Свобода», і «УДАР» в Івано-Франківську – це 90% вихідці з «ПОРИ», яка на період розквіту зібрала в своїх рядах найперспективніших і яскравих лідерів.  Якщо глянути колишні списки «ПОРИ» до міської, обласної, районних рад – там всі теперішні депутати від «Свободи» і «УДАРу». Бо в нас, на Галичині, превалює радикалізм. Просто «Свобода» взяла на озброєння, щоб сподобатися виборцям, націонал-радикалізм, тоді як «УДАР» – економічний лібералізм. Вони радикальні за формою, але їхній зміст більш ліберальний. «Свобода» більш така необільшовицька структура, вони би щось весь час у когось багатшого забирали, ділили, переділювали, роздавали бідним. Як комуністи, тільки колір інший. Проте більшість моїх друзів з «УДАРу» і «Свободи». Якщо я «мочу» бренд ВО «Свобода», то не особисто «свободівців». Більше того, Тягнибок мій хороший приятель. Знаю Олега, напевне, довше, ніж будь-хто в Івано-Франківську. Бо знайомі ще з часів студентського голодування та студентських акцій протесту. Він дуже адекватний і мислячий чоловік. Але є принцип політичний. Коли на нього націлюється телевізійна камера, він зразу перевтілюється, він зразу робить театралізовано жорстоке лице. Бо політика у своїй суті є театром, лицедійством. О, як він на того Симоненка подивився, о, як він гостро сказав! Це все неприродність, розрахована на рагулів. Бо ж рагулі найактивніші у виборчому процесі! Та сама фальш на Східній Україні: «ух, как наш Калєсніченко етім бандеровцам дал, ух, как ані всє зашуршалі!». При цьому основне, що і на заході, і на сході люди потерпають від непомірних жеківських тарифів, люди страждають від низької якості води, засилля сміття, недостатності елементарних комунальних послуг…
А реально і «Свобода», і «УДАР» на сьогодні найбільш перспективні партії. «Свобода»  переконалася, що вона стала популярна у центральній Україні, навіть на сході. Вона підбирає  яскраво радикальний електорат, який національно ображений – не важливо чим і коли. А про так званих центристів з об’єднаної опозиції навіть лінуюся коментувати, бо центристи завжди, в усі часи іменувалися політичним «болотом»...  
– Цими днями один зі спікерів Партії регіонів Михайло Чечетов спрогнозував, що в другому турі президентських виборів зустрінуться Янукович і Тягнибок…
– 100% що так і буде. Я про це говорив швидше за Чечетова. Почитайте мої блоги.  Готується киргизький варіант. Це коли суспільство радикалізують і потім зіштовхують між собою на абсолютно надуманій і неактуальній зараз темі: це може бути Бандера, мова, напис національності у паспорті. Впевнений, що буде і таке, що Янукович приїде сюди, йому тут вручать смерекову булаву, вітатимуть хлібом-сіллю. Віктор Федорович з папірчика скаже, що «...був час, коли він нас, западенців, не розумів, але тепер, коли весь світ проти України – і Росія, і Європа, і Америка – ми розуміємо, що повинні бути разом»... Тягнибок в цьому сегменті на заході буде не конкурувати, а підігрувати східнякам-виборцям. До речі, дуже успішна технологія, бо тут і там виборці розумітимуть, що це політична фальш, але східняки подумають: «ну, який він все-таки наш скурвий син, ну як він тих лохів западенців розводить, треба голосувати за свого, за Януковича!». Вони своїх не здають, на відміну від нас. Вони всі єдині, починаючи від найменшого шахтарського містечка, здатні об’єднатися і дати відсіч. А ми... От кажуть: чому Івано-Франківськ і Львів у війну не бомбили? Та тому, що ми всіх «визволителів» ще далеко на під’їзді до міста зустрічали «раком» з хлібом-сіллю…

«Хліб і сіль» міста

– Який «хліб», яку «сіль» принесуть останні події в міському владному політикумі?
– Як бачите, міського голову останнім часом і «не мочу». Більше як рік Віктор Анушкевичус усунутий від реальної влади. Він зараз може бути сильний тільки своїм політичним чуттям, своїм вмінням політично розводити опонентів і стравлювати їх. Його участь швидше за все – не завидна, бо вже навесні треба думати партії-влади, а кого назвати винним на цей раз за розбиті дороги, які робилися за одну ніч, хто крайній за цей хіба на папері вивезений сніг, чи за ті тисячі тонн пісчано-соляної суміші, якою буцімто посипали дороги і тротуари, коли була ожеледиця і т.п. Крайнім зроблять  міського голову. Але Анушкевичус, передбачаю, переграє «свободівців».
– Можливо, у вас змінилася риторика щодо міського голови, бо симпатизуєте «УДАРу», який тепер ситуативно дружить з міським головою проти «Свободи»?
– Тут відповідь очевидна: «УДАР» підтримую тому, що він в опозиції. Я з тими, хто слабший, кого «прижимають». У мене такий життєвий принцип. «УДАР» в опозиції, Юрія Солов’я всюди щемлять, не пускають до процесу прийняття рішень. І слава Богу, що його до тієї «кормушки» не допускають,  він не скурвиться. Бо ж, як і в кожного бізнесмена, в нього можуть бути спокуси. Пропоную натомість помилуватися, що сталося за два роки із «молодими, чесними, патріотичними», які в силу політичних розкладів замість служби в армії чи студентської лави потрапили у депутатське крісло.   
– Але ж відомо, що у новому виконкомі передбачена квота і «УДАРу»…
– До речі, політичну доцільність цього Юрій Соловей ще так і не пояснив. Каже: треба об’єднуватися, на рівні Києва ми і так вже в одній упряжці зі «Свободою і «Батьківщиною»…
Не знаю, наскільки правильним буде такий крок, бо вважаю Юрія Солов’я перспективним у майбутньому міським головою. А щодо формування нового виконкому, то не факт, що це відбудеться скоро. Причина банальна – рішення про відставку виконкому прийняли настільки неграмотно, що навіть не перелічили, кого за що звільняють. А це може бути підставою для оскарження рішення будь-ким з заступників міського голови. Справа перейде в безперспективні та нудні судові засідання. Чим далі – час буде працювати на міського голову.
А як висновок: з самого початку секретарем міської ради потрібно було ставати голові фракції ВО «Свобода» Роману Онуфріїву, як людині з політичним, бізнесовим, життєвим досвідом. І Руслан Марцінків, і Микола Вітенко – хороші хлопці, але в цьому часі вони не могли і не можуть вести за собою локомотив радикальних змін.

Розмовляв Руслан УГРИНЧУК
Переглядів: 801 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]