Сучасні «шерлоки»
«ЗК» дізнавався про особливості роботи місцевих приватних детективів
Достоту оцінити реальні масштаби сучасного детективного ринку в Україні практично неможливо, запевняють обізнані, як і впорядкувати з цього приводу об’єктивну статистику. Всеукраїнська асоціація приватних детективів об’єднує у своїх лавах понад 30 маститих сищиків і детективних агентств з усіх регіонів України. Але оскільки трудяться українські слідопити без прямого закону, що регулював би їхню діяльність, велика кількість детективних агенцій зареєстровані як звичайні бюро журналістських розслідувань чи охоронні фірми. Свої власні, не вписані в жоден реєстр, детективні агентства мають також деякі банки, потужні бізнес-структури та олігархи. А конкуренцію всім цим «конторам» складають так звані детективи-фрилансери, що не обтяжують себе ані офіційною реєстрацією, ані членством у будь-яких організаціях.
Хто і як займається приватним розшуком на Прикарпатті – з’ясовував «Західний кур’єр».
В Івано-Франківську єдиним членом Всеукраїнської асоціації приватних детективів є агентство «Галичина», що відкрило у місті свій офіс трохи більше, як місяць тому. Його очільник Петро Шеремета, як і усі підпорядковані йому кадри, колишній правоохоронець.
За його словами, люди звертаються до приватних детективів, минаючи державні органи, як мінімум, із двох причин. По-перше, вимуштрувані аси розслідування, не змигнувши оком беруться за справи, які в міліції уже встигли списати як безнадійні. По-друге, в переліку їхніх послуг є й такі, що в компетенцію правоохоронців взагалі не входять. Наприклад, вирішення делікатних особистих питань або проблем, пов'язаних з бізнесом, кадровою безпекою організацій.
«До нас часто звертаються банки допомогти їм відшукати боржника, – посвячує в подробиці роботи Петро Шеремета. – Бізнесмени приходять, щоб перевірити партнера перед укладенням якогось договору, чи не шахрай він часом. Таких замовлень багато, але основний наш напрям роботи – це розшук безвісті зниклих людей в межах і за межами України».
За словами детектива, його агентство майже не займається справами у сфері так званого побутового шпигунства, хоча саме з такими проханнями звертаються найчастіше. Вистеження стрибків у гречку когось із подружжя, розплутування любовних трикутників та інших геометричних фігур – надто лоскітливі справи для солідних детективних контор. Працювати доводиться на межі закону та етичного кодексу. А так і в центрі скандалу недовго опинитися, бризки від якого – зайві плями на репутації.
«Прослідкувати ми можемо хіба що за дітьми на прохання батьків, – продовжує Петро Шеремета. – От у нас зараз є замовлення: батьки за кордоном, а дочка – тут. Веде себе неадекватно, з кимось сплуталась. За це ми взялися, маємо розібратися».
Натомість викриття адюльтеру та інші дражливі випадки хвацько беруться розслідувати конкуренти офіційно зареєстрованих детективних агентств – нишпорки-фрилансери.
Слідство ведуть… журналісти
Солідний, на вигляд років під сорок, мужчина, одягнений у добротний чорний однострій, неквапом попиває каву в одній з місцевих кав’ярень. Серед юрби інших відвідувачів його не виділяє абсолютно нічого. Упаде такий «на хвіст» – і не помітиш.
Це «вільний» слідопит, на рахунку якого досвід роботи в СБУ, дві вищі освіти та десятки розкритих справ. Чоловік зізнається: він не є членом жодної спілки чи організації і працює сам по собі. Клієнтів знаходить через інтернет. Втім, там про нього інформації мінімум – лише телефон та емейл. Засоби конспірації зберігає і в розмові з «ЗК» та просить не називати у статті його ім’я. Чоловік демонструє посвідчення, але не детективне, а журналістське. «Тому що так більше можливостей при зборі інформації, – пояснює співрозмовник. – Журналісти можуть давати офіційні запити на інформацію, а сищики – ні».
Пан «ікс» переконує: береться за будь-яку справу, окрім лише надто «слизьких», зав’язаних на криміналі. У роботі користується власним етичним кодексом, в основі якого лише два пункти: конфіденційність та принцип «не нашкодь».
«Людям необізнаним моя робота уявляється десь так: я на якійсь непримітній машинці, як приклеєний, слідую за чоловіком-зрадником, весь час «цокаю» фотоапаратом, і так день, два, три… А потім на стіл замовниці віялом лягають компрометуючі знімки, – жартома веде мову «шерлок»-анонім. – Я сміюся, коли доводиться чути подібні речі. Люди навіть не уявляють, наскільки все прозаїчніше».
За словами сищика, ореол романтики детективних буднів в останні роки геть втратив свою актуальність. Ще років десять тому, щоб дізнатися, де людина живе, працює, який її графік роботи, щоденний маршрут тощо, нишпорці треба було тиждень за нею стежити. Нині 80% інформації про «жертву» детектив може отримати навіть не знімаючи домашніх капців, лише як слід покопирсавшись у всесвітній павутині.
«Розкажу вам жарт, – ділиться тонкощами детективного гумору пан «ікс». – Сидить молодий міліціонер на «Однокласниках». До кабінету заходить генерал, підсідає ближче за комп'ютер, очі в нього округлюються: «І це вони все про себе самі викладають? Добровільно? Ну і лафа настала!».
За словами детектива, спецтехніку в роботі він використовує нечасто. Це не лише порушення закону, а й часто невиправдано зайві витрати. Зазвичай він послуговується найпростішим технічним реманентом, який не шкода розбити чи загубити. А своїм головним інструментом в роботі вважає голову. «І часто цього буває цілком достатньо», – резюмує детектив.
Дорого, і все ж популярно
В арсеналі сучасних детективів різні способи отримання інформації: стеження, відеоспостереження, фотозйомка, прослуховування. Якщо треба, сищик без проблем може затесатися в потрібний колектив під виглядом нового співробітника. Інформацію, серед іншого, допомагають роздобути «свої люди», в тому числі в органах внутрішніх справ. Після вирішення справи, на подяку їм детектив може витратити більше чверті заробленого гонорару.
Секретами свого ремесла слідопити діляться неохоче. Кажуть, що, наприклад, для простого стеження потрібно знати маршрути пересування, марку і колір машини, мати кілька фотографій «об’єкта», список можливих зустрічей, друзів, телефонів. На виконання замовлення йде від трьох днів до тижня. А найдорожча і найризикованіша послуга з усіх наявних – це політичне шпигунство – свіжий струмінь у роботі нишпорок.
«Часом, крім всього іншого, доводиться бути ще й актором, – розповідає детектив «ікс» випадок зі своєї практики. – Дівчина розлучилася з чоловіком, але потім вирішила налагодити відносини і попросила мене з'ясувати подробиці його особистого життя. Я позичив у знайомого машину з шашечками таксі, подзвонив чоловікові і сказав, що він виграв на акції кілька безкоштовних поїздок. За кілька поїздок, поки доставляв його на фальшивому таксі з дому на роботу, з'ясував у розмові деталі, які при зовнішньому спостереженні добував би 2-3 тижні».
За послуги пильного детективного ока доведеться неабияк трусонути калиткою. Ціни у приватних агенціях, хоч і оцінюються в кожному індивідуальному випадку по-різному і щодо видаткової частини, і щодо гонорару, стартують від 2500 грн. і можуть сягати кількадесят тисяч (наприклад, коли йдеться про економічну безпеку бізнесу). Послуги сищика-одинака за бажанням можуть тарифікуватися і погодинно – від півсотні доларів.
Але незважаючи на такі «кусючі» цифри прайс-листа, за інформацією Всеукраїнської асоціації приватних детективів, в останні два роки кількість приватних детективних агенцій в Україні зросла у 10 разів, а їхніми послугами скористався кожен сьомий українець. За неофіційними даними, сьогодні в Україні налічується до 2 тисяч слідопитів і детективних агентств. Самі сищики зростання власної популярності пов’язують, у першу чергу, зі зниженням довіри населення до правоохоронців.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ
|
