Майдан переміг,
або Життя після барикад
Такої кількості подій, емоцій та випробувань, що пережила Україна за останній тиждень, цілком вистачило б на добрий десяток років. Країна ледь встигала всотувати сенсаційні новини, котрі одна за одною гучно детонували в інформпросторі. У п’ятницю зранку заява Віктора Януковича про дострокові вибори, а вже увечері його загадкове зникнення. Далі суботня сесія Верховної Ради: відновлення Конституції 2004-го року, звільнення Юлії Тимошенко, відсторонення від обов’язків міністра МВС В.Захарченка, генпрокурора В.Пшонки та, зрештою, самого В.Януковича з посади глави держави. І це лише стислий перелік кількаденних подій...
За кілька годин до примусової відставки Віктор Янукович таки встиг ударити «прощального акорда» своїм відеозверненням. І знову не влучив. Йому услід, поспіхом втікаючому з Межигір’я чи то кудись у Харків, чи то у монастир УПЦ МП, летіли губернаторські заяви про відставку та звинувачення рідної Партії регіонів у корумпованості і зраді державних інтересів. «Безхозне» Межигір’я парламент постановою знову повернув у державну власність.
Згодом від революційного піднесення, що країна переживає сьогодні, крім розділу в підручниках історії, залишаться хіба що «прикмети часу»: радісні вирази облич людей, що незграбно стрибають по межигірських пеньках; хлопці з чорними «панчохами» на головах, котрі разом із постами ДАІ патрулюють вулиці міста, та полум’яні спічі вчорашніх опозиціонерів, що як в старі-добрі часи рядком вишикувались на єдиній сцені.
А поки у повітрі – відчуття полегшення, в очах тисяч на Майдані – не остаточна, та все ж перемога. Ціна її більш ніж висока – сотня невинних життів, геройськи покладених на вівтар майбутнього держави. Серед них п’ятеро наших земляків – чиїхось батьків, дітей, онуків, коханих…
Країна, оговтуючись від пережитого, від нової влади очікує одного – змін. Не косметичних, а рішучих та безапеляційних. Думки різняться лише в масштабах: хтось обмежується вимогою люстрації верхівки, хтось продукує більш революційні ідеї, аж до націоналізації.
Втім, малі чи великі зміни в країні – справа не одного дня чи навіть тижня. Йдеться про комплексну проблему, яка торкається кожної клітинки державного будівництва, економіки, соціальної і духовної сфер. Фундамент цих змін нова влада закладатиме саме у найближчі кілька днів своїми діями. Майдан продовжує стояти, очікуючи на них.
– Якими, на вашу думку, повинні бути перші кроки нової влади на державному та місцевому рівнях?
Руслан Марцінків, народний депутат України, фракція ВО «Свобода»:
– На всеукраїнському рівні один із ключових кроків, які має зробити Верховна Рада, – прийняти постанову про люстрацію та відсторонення від влади всіх тих осіб, які були причетні до злочинних дій. Це вимога Майдану, яка має бути реалізована, щоб не повторити помилку 2004 року. А щодо місцевого рівня, то зважаючи на ситуацію, потрібно максимально запобігати мародерству, необдуманим крокам. І, звичайно, гідно вшанувати пам’ять героїв, які віддали життя за волю України.
Юрій Соловей, депутат міської ради, «УДАР»:
– Перше: повинні бути покарані винні. Тому що народний протест не закінчиться до того часу, поки Янукович і всі інші люди, які віддавали накази про вбивство людей, не опиняться за гратами. Друге питання: усі нові середовища, які з’явилися – Автомайдан, Самооборона, «Правий сектор», студентські, молодіжні середовища, вимагають, у першу чергу, жорсткої люстрації тих чиновників, які роками сиділи при владі і дерибанили українську землю, український бюджет, український народ. І третє питання. Звичайно, що в результаті цього повинно відбутись повне перезавантаження влади. І до президентства, і в парламент, і в місцеві органи влади повинні прийти нові люди, які, в першу чергу, стояли на Майдані. Вони і будуть формувати нову країну – з чистого аркушика.
Дмитро Шлемко, народний депутат України, фракція «Батьківщина»:
– Найважливіше на сьогодні завдання полягає в тому, щоб для організації подальшої роботи терміново знайти заміну тим корумпованим чиновникам як центральної, так і місцевої влади, які зі страхом покинули свої посади. Сьогодні дуже важливо оперативно замінити їх на принципових, професійних людей, які мають не партійну приналежність, а професійну готовність виконувати роботу для налагодження життєдіяльності всього організму країни. Думаю, що в цій ситуації, під контролем людей це можна і треба швидко зробити.
Василь Абрамів, лідер організації «Правий сектор» на Прикарпатті:
– Нова влада має почати з того, що сама себе люструвати. На всіх рівнях. Самоусунутися ті, хто мовчали, коли система робила «бєспрєдєл». Повернути те, що накрали ті, хто були причетні до корупційних схем, і так далі. Бо люди просто не повірять в перемогу, якщо не буде люстрації.
Сергій Адамович, депутат обласної ради, ВО «Свобода»:
– По-перше, це організація ефективної нової влади, яка була б представлена нескомпрометованими людьми, яким довіряли б місцеві майдани. Друге – це негайна стабілізація стану економічного становища. І третє – проведення необхідних реформ для того, щоб унеможливити в майбутньому повторення того, що було. Це стосується і держави, і регіонів.
Роман Островський, громадський активіст:
– Справа в тому, що в нас немає нової влади. В нас поки що стара! Я не буду говорити про Київ, а тільки про нашу область і місто. Перші і єдино можливі кроки для влади – це скласти депутатські мандати і піти на вибори. Ми стояли тут, в Києві люди гинули за одне – за перезавантаження влади від низу і до верху. А винні у тому, що сталося, і опозиція, і влада. Тому народ в цей час має визначитися, кому бути, а кому – ні. Альтернативи немає.
– Яке ваше ставлення до ідеї націоналізації (тобто повернення з приватної у державну власність) підприємств енергетичної галузі (облгази, обленерго тощо)?
Руслан Марцінків:
– Це програмна засада «Свободи». Ми вже давно підготували такий законопроект, але потрібно зрозуміти, що в теперішній Верховній Раді дуже важко буде набрати для нього достатньо голосів. Навіть під тиском Майдану. Якщо за скасування «мовного» закону було всього-на-всього 232 голоси… До того ж набагато більше зараз є першочергових питань. Люстрація, наприклад, як я вже казав.
Юрій Соловей:
– Я категорично проти такої ідеї. Бо гіршим власником майна, ніж держава, не може бути ніхто. Тільки щось опиняється у державній власності, то відразу знаходиться чиновник, який заробляє на ньому мільярдні капітали. Інше питання, що повинно в Україні працювати антимонопольне законодавство, Антимонопольний комітет повинен вживати заходи, щоб на окремих підприємствах не було 100-200% рентабельності, а не більше максимально дозволеної 30%. А те, що сьогодні найбільш ефективною формою власності є приватна і колективна, доведено в цілому світі.
Дмитро Шлемко:
– Повернути ці підприємства у державну власність ще не означає, що завтра вони почнуть давати прибуток. Абсолютна більшість підприємств цієї сфери сьогодні є збитковими, потрібна реновація. А в державі зараз не вистачає грошей на первинні потреби: пенсії, стипендії, виплату заробітної плати. Тому, напевно, зараз треба ставити питання не націоналізації усіх підряд підприємств, а вчасної сплати ними податків. У перспективі, якщо цього робитися не буде, можна буде підготувати відповідний законопроект і далі діяти в правовому руслі.
Василь Абрамів:
– Я – за, бо українські надра мають працювати на український народ, а не на олігархат. І зробити це в післяреволюційних умовах – підходящий час.
Сергій Адамович:
– Мене особисто більше цікавлять незаконно придбані земельні ділянки, готельно-відпочинкові комплекси, побудовані в заповідних зонах і т.д. От їх треба однозначно повертати у державну власність. А щодо промислових підприємств – звичайно, якщо вести мову про монополістів, то такі об’єкти повинні бути у державній власності. Але загалом я – за розумний підхід до кожного окремого випадку, щоб ми будували європейську державу, а не робили якісь спроби «махання шашками».
Роман Островський:
– Це питання дуже глобальне. Треба, щоб спочатку уповноважені люди зробили аналіз, дали якийсь висновок. Це мають вирішувати спеціалісти, а не громада.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ
|
