Ампутація ілюзій

Нас знову ошукали. Легко й цинічно. Як давно повелося — і свої, і чужі. Променяться усмішки, лунають вітання. Ура! Україна підписала довгоочікувану Угоду про асоціацію з ЄС! Ну, добре, нехай тільки політичну частину, але все одно "Ура!".

Не вірте. Радіти нема чого. З угодою проробили те саме, що й з Україною, — під надуманим приводом узяли й відрізали істотну частину. 21 березня в Брюсселі не підписали "політичної частини" документа — підписали лише жалюгідний "недогризок".
Для українського народу підписання Угоди про асоціацію могло б стати актом підтримки й солідарності з боку ЄС, а стало актом цинізму й зрадництва.
Після трьох місяців відчайдушної боротьби під європейським прапором — за свої права і європейські цінності — українці, довівши силу своїх євроустремлінь, викликавши захоплення й підтримку в усьому світі, мали підстави сподіватися, що їхня країна заробила право не тільки на негайне підписання Угоди про асоціацію, а й на європейську перспективу, на чітку обіцянку: колись Україна стане членом ЄС.
Але народу, який з самого початку вийшов на вулиці тому, що зрадили його європейську мрію, народу, який звершив Революцію Гідності і втратив більш як сотню своїх героїв, народу, який страждає від воєнної агресії Москви, Євросоюз підсунув щось дуже відмінне від того, що вже майже благав підписати в листопаді Януковича, забувши про свої "принципові" вимоги, включаючи "Юлі — волю". Якщо хто забув, нагадаємо: Януковича, проти якого ЄС сьогодні запроваджує санкції, вмовляли підписати у Вільнюсі ВСЮ Угоду. ПОВНІСТЮ — від Преамбули по VII Розділ включно.
А що підписали у п'ятницю в Брюсселі? Преамбулу Угоди про асоціацію, Статтю 1, і три розділи — I, II і VII. І все це несподівано оголошено "політичною частиною" Угоди. Так от, обман полягає в тому, що це значно менше, ніж те, що вважалося "політичною частиною" всі роки підготовки Угоди. Бо "політична частина" — це всі частини документа, крім Розділу IV ("Торгівля й питання, пов'язані з торгівлею), який регламентує створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі України з ЄС. Не заглиблюючись у нетрі дуже складного документа, просто наведу назви як підписаних, так і відкладених убік на невизначений час розділів, щоб було зрозуміло, чим же нас "ощасливили". Отже, Євросоюз "розщедрився" на таке: Преамбула (без зафіксованої у ній перспективи членства України в ЄС особливої цінності не становить); Стаття 1 — описує цілі документа; Розділ I — "Загальні принципи"; Розділ II — "Політичний діалог і реформи, політична асоціація, співробітництво й конвергенція у сфері зовнішньої політики та політики безпеки"; Розділ VII — "Інституційні, загальні й прикінцеві положення". Все. У чому цінність цієї "кукси"? Посол К.Єлісєєв в інтерв'ю "5 каналу" цього тижня заявив, що політична частина, яку підпишуть 21 березня, містить положення про гарантії територіальної цілісності, недоторканності й безпеки кордонів України. Скажу вам по секрету: в ЄС від цієї заяви дуже так, знаєте, напружилися. Спробуйте вичавити з когось із тамтешніх коментар із цього приводу — безперспективно...
Випало ж із політичної частини все те, що було конкретикою, а не "бла-бла", випало основне: Розділ III — "Юстиція, свобода і безпека"; Розділ V — "Економічне і секторальне співробітництво"; Розділ VI — "Фінансове співробітництво і положення щодо боротьби з шахрайством". Якщо когось цікавить думка людини, яка майже 20 років пише про євроінтеграцію, то скажу: в такому вигляді Угоду підписувати було не можна. Це просто глузування. І ще один привід Кремлю зловтішатися.
Як же все так вийшло? Та як і зазвичай — через непрофесіоналізм і невміння обстоювати національні інтереси. Київ дуже (і варто сказати, виправдано й справедливо) тиснув на Євросоюз, наполягаючи на якнайшвидшому підписанні Угоди про асоціацію. Євросоюз теж говорив про "найближчий час", але хотів, щоб він настав усе-таки після президентських виборів в Україні. Але Київ тиснув. І тоді ЄС на своєму саміті 6 березня сказав запрошеному до Брюсселя прем'єрові Яценюку: "Добре, підпишемо, але тільки політичну частину". "Добре", зрадів Яценюк, чомусь не поцікавившись і, тим більше, ніде не зафіксувавши, що ж вважатиметься цією самою "політичною частиною". А навіщо? Головне — щось підписати, дати гарну картинку на ТБ, голосно заявити про успіх, про реалізацію народних сподівань, підтвердити на високому міжнародному рівні власну легітимність. Хто розбиратиметься в тонкощах, копирсатиметься в Угоді, скільки людей у країні зрозуміють, що підписано, а що ні? Отож-то...
Коли ж європейські партнери роз'яснили українській стороні, що саме вони сьогодні вважають "політичною частиною" Угоди, наша нова влада опинилася в пастці: про підписання вже оголошено на повен голос, і відмовитися від нього зараз, перенести — вкотре втратити обличчя (особливо перед виборцями).
Ділити Угоду на два окремі документи вже не можна — не встигали до 21-го числа ніяк, занадто багато в ній перехресних посилань, технічна робота з "поділу" забрала б кілька місяців. На всі докори "Як же так?" у Брюсселі й столицях по-єзуїтськи відповідали: "Та ви ж самі поспішали. А на сьогодні ми можемо підписати тільки це".
Чому ж ЄС так вчинив з Україною? Чому Угоду не підписали повністю? Основних причин кілька. Головна — Росія. Вона ж "працює" не тільки з Україною, а й з європейськими країнами. За нашою інформацією, пропозиція "розділити" Угоду надійшла від представників саме тих із них, із ким вона працює найщільніше. Дехто взагалі не хотів зараз нічого підписувати. Наші джерела стверджують, що навіть наприкінці минулого тижня Рим усе ще намагався переконати партнерів перенести підписання на час після виборів в Україні. Німці теж виявилися непохитні — попри всі дипломатичні зусилля Києва, відповідь Берліна була жорстка: "Це все, що ми можемо дати на сьогодні". Намагаючись орудувати не тільки "батогом", а й задобрювати Кремль "пряником", основні переговірники з Путіним від Європи вирішили, що цим "пряником" може бути тимчасова (?) відмова від створення зони вільної торгівлі з Україною. Москва хвилювалася з приводу ЗВТ, ображалася, що її побоювань ніхто не хоче чути? То давайте почуємо, вирішили в деяких столицях. А Києву пояснили: "Підпишемо ЗВТ — Кремль розлютиться ще сильніше і розв'яже до того ж торговельно-економічну війну, а це вас доб'є". Наївні? Чи прикидаються? Невже ще хтось не зрозумів, що для люті й нових мерзот Путіну формального приводу зовсім не потрібно?
Ще одне пояснення європейців — ЗВТ справді зараз не на часі. Мовляв, Україна у глибокій кризі, і створення зони вільної торгівлі з ЄС може взагалі обвалити її економіку. Здається, ми це не так давно вже чули. Від Миколи Азарова, пам'ятаєте? А ЄС нас тоді переконував: асоціація і ЗВТ — ось ключ до реформ і шлях до економічного процвітання. А тепер вторить Азарову і реалізовує його (чи Москви?) пропозицію розділити Угоду. Лукавлять європейці. Бо підписання Угоди про асоціацію в повному обсязі — це ще далеко не створення зони вільної торгівлі. Хтось справді боїться за нашу економіку? Таж вихід був досить простий і очевидний, його пропонували: досить було відкласти початок тимчасового застосування Угоди в частині ЗВТ на пізніший час, коли буде створено необхідні умови (тим більше, що обсяг тимчасового застосування визначає сам ЄС). Але підписати Угоду треба було повністю. Щоб вона в нас уже була. Щоб почати подальші необхідні процедури й тимчасове застосування інших розділів документа, а не тільки тих куцих залишків, що ми отримали 21 березня. Нині європейці заспокоюють українців тим, що, мовляв, вам же навіть краще: ми не починаємо створювати ЗВТ, натомість Євросоюз в односторонньому порядку знижує мита й відкриває свій ринок для українських товарів, що принесе українським експортерам до 500 млн. євро. Та тільки не забуваймо, що ця щедрість — тимчасова, на чотири місяці — з липня по листопад ц. р. А вирахувані європейцями 500 млн. євро — це за рік, тож цю суму поділіть-но на три. Та все одно і за це спасибі.
… На своєму саміті 20 березня ЄС розширив список осіб, що підпадають під візові й фінансові санкції ще на 12 осіб. І скасував саміт ЄС—Росія. Путін дуже злякався...
Нічого. Ми вистоїмо. Ми знову все зробимо самі. Та тільки народ, який уперше в європейській історії вийшов на барикади за європейські цінності, зрештою, може розпрощатися з ілюзіями не тільки щодо Росії, а й Європи теж.
Тетяна СИЛІНА, «Дзеркало тижня» (друкується з  незначним скороченням)