Поворот до Москви чи нова хвиля євроінтеграції?
21 листопада Уряд призупинив підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Це викликало хвилю протестів в Україні. Чи дійсно євроінтеграційний процес в Україні зупинився, і куди далі варто рухатися?
Нові кроки у напрямку євроінтеграції
На засіданні Уряду 18 грудня Прем’єр-міністр Микола Азаров заявив, що є «зелене світло» для підписання п'яти угод між Урядом України і ЄС. Серед них:
- Рамкова угода про підтримку угод між Україною та ЄС, спрямованих на запровадження інституційних реформ у рамках програми «Східне партнерство»;
- програма «Місцевий розвиток», орієнтована на громадськість;
- програма підтримки України щодо управління міграційними процесами та надання притулку, в межах якого буде реалізовано три проекти, спрямовані на посилення інституційної спроможності та ефективності роботи Державної міграційної служби, покращення її матеріально-технічних та інфраструктурних можливостей;
- щорічні програми співробітництва Європейського Союзу з Україною щодо дій з ядерної безпеки;
- продовження підтримки реалізації Енергетичної стратегії України, яка передбачає зменшення забруднення навколишнього середовища теплоенергетичними установками, поліпшення якості нафтопродуктів і впровадження системи контролю якості з метою запровадження стандартів Євро-4, Євро-5, а також підвищення енергетичної безпеки.
Робота над помилками
Відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС прямо перед самітом була помилкою. Особливо – без відповідного пояснення населенню, тримання всіх деталей переговорів у таємниці. Обурення громадян можна зрозуміти – ми отримали мінімальні пояснення, що прозвучали непереконливо: економічний аналіз повинен був бути проведений, і значно раніше. У відповідь почули, що ніхто не очікував такого тиску з боку Росії, внаслідок якого відбулося скорочення виробництва української промисловості, що призвело до втрати 4,2 мільярда доларів і 20 тисяч робочих місць. Прем’єр-міністр заявив, що Україну після «кількох днів гучних аплодисментів» після підписання Угоди очікувала б «жорстка реальність».
Сподівання були на допомогу з боку ЄС. Але чи готові були нам її надати? Виявилося, що Україну не сприймають як повноцінного партнера на геополітичному полі. Приміром, Польща могла «битися» за кожне додаткове євро фінансової допомоги, з нашого ж боку будь-які розмови на цю тему сприймалися «поганим тоном».
За словами польського політолога Матеуша Піскорського, «Європейський Союз запропонував Україні умови, які були для неї нездійсненними з фінансової та економічної точок зору. Україна не розглядалася ЄС як партнер, а тільки як потенційний ринок збуту, що суперечить принципам рівноправного партнерства країн ЄС». Як варіант, Україна могла б розраховувати на фінансові вливання через МВФ, але це призвело б до масових заворушень через підвищення цін, насамперед, на електроенергію, газ, які впливають на рівень життя і відображаються особливо на незаможній частині українського суспільства.
За словами депутата Європарламенту від Польщі Павла Залевські, місія Кокса-Квасневського занадто захопилась вирішенням «питання Тимошенко» і зовсім забула про те, що євроінтеграційний процес несе ризики для української економіки, тому країна хотіла б отримати компенсації можливих втрат. Політик зазначив, що ЄС мав би запропонувати Україні програму компенсації можливих втрат, а також фінансування модернізації системи державного управління і виробничих потужностей українських підприємств, щоб їх продукція була конкурентною на ринках країн ЄС. Євродепутат додав, що цю програму мали би підтримати МВФ і Світовий банк.
Що може зробити кожен з нас для євроінтеграції
Чи готова була б Україна до «капітального ремонту», який принесла б за собою Угода про асоціацію? Мова не тільки про вище керівництво – все ж таки, саме чинна влада наблизила Україну до Європи! Мова, насамперед, про чиновників середньої і малої ланки, робітників, керівників підприємств, бізнесменів, найманих працівників. Врешті-решт, йдеться про кожного громадянина України.
Чи готові ми до Європи? Чи єдині ми у цьому? Спитайте робітника заводу на Донбасі, чи почекає він кілька років без роботи, поки українське виробництво перейде на нові технології. Спитайте у дитини, чи готова вона чекати, поки мама і тато заробляють гроші, прибираючи туалети багатих європейців. Хто ми для Європи? Чому ми щоразу сподіваємося на «чарівника», який зробить все за нас? Чи готові ми щодня чесно виконувати свою роботу? Чи готові ми поважати співгромадян?
За великим рахунком, Україна не потребує ані кредитів, ані допомоги. Ми можемо самі будувати свою державу. І треба просто це робити.
Оксана САМОЙЛОВА
|
