Головна » 2010 » Жовтень » 14 » Олександр Долішній: «Найбільша моя цінність – моя сім’я»
09:55
Олександр Долішній: «Найбільша моя цінність – моя сім’я»
Минулого тижня відбувся Кубок України з кінного спорту. Перші два місця вибороли вихованці івано-франківського кінноспортивного клубу «Жокей», власником якого є місцевий підприємець Олександр Долішній. Власне, і домовилась я з ним про зустріч «на п’ять хвилин» для отримання більш детальної інформації з цього приводу. Але, як часто буває в таких випадках, коли майже два роки не бачишся з людиною, розмова затягнулась в часі. – Дуже хочеться розпочати нашу розмову з політики, але все-таки спочатку розкажи про минулотижневі успіхи вихованців Твоєї конюшні, адже івано-франківці про них не чують і не знають, хіба що спеціально цим цікавляться. Цьому є якась причина? Адже, пригадую, ще років п’ять тому про «Жокей» говорили багато і постійно… – А про мене завжди «говорять багато і постійно», вже так склалось у мене в житті. Кінний клуб «Жокей» я створив давно, і ми з моїми партнерами мали далекоглядні плани на нього. Тому, власне, купували дорогих породистих коней, піклувались завжди про те, щоб їм було добре, різноманітні заходи придумували. Але десь з 2006 року мікрорайон Угорники, де знаходиться клуб, почав активно розбудовуватись, місця для повноцінної конюшні вже не вистачало, тому я перевів своїх коней в конюшні львівського іподрому, там їх відповідно доглядають, тренують. Мав би Івано-Франківськ можливість пишатися перемогами на кінських перегонах наших вихованців, а вийшло так, що уся слава – Львову. Ще одна минулотижнева подія, яка відбулась вже в Івано-Франківську, спонукала спортивну громадськість вкотре згадати про Долішнього – матчева зустріч команд України і Марокко з боксу. Адже у 2005 році його обрали віце-президентом обласної Федерації боксу. Посада, м’яко кажучи, номінальна, але Олександр Дмитрович з притаманною йому практичністю взявся до справи. Приставши на пропозицію стати віце-президентом ОФБ, він визначив пріоритети і приступив до справи. Прикарпатським боксерам допомога є завжди: Президент Федерації – Ігор Халаменда та обидва віце-президенти (Долішній і Андрій Савчук) не відмовляють їм ні в чому. – Українська збірна виграла матчеву зустріч із Марокко в Івано-Франківську. – Виграли, молодці. І , зауваж, в українській збірній є прикарпатці. Загалом у Олександра Дмитровича в «арсеналі» багато подяк і грамот з формулюванням: «за меценатський внесок», «за спонсорську допомогу», – від спортивних шкіл, шкіл-інтернатів, дитячих лікарень. Зрештою, найперше інтерв’ю з ним я зробила в 2006 році, коли з вуст першої жінки України Катерини Ющенко на всіх центральних каналах прозвучало ім’я Олександра Долішнього, якого вона назвала серед десяти інших найбільших благодійників нашої держави. У той час, коли «широка громадськість» (у тому числі і журналісти) тут, в Івано-Франківську, знала його як «одного із успішних підприємців», про те, як і кому він допомагає, знали одиниці. – Я не знаю прикладу, коли Ти відмовив справді потребуючим. – Ти ще однієї речі не знаєш: я ні разу не їздив в лікарні чи школи у супроводі відеокамер і журналістського пулу. Я справді допомагав, наприклад, опришківській громаді у спорудженні каплички та проведенні дороги до місцевого цвинтаря. З власної ініціативи збудував капличку в рідному селі свого батька (с.Колодіївка Тисменицького району. – ред.), на жаль, вже він спочив в бозі. «Бізнес — поняття універсальне, – написала якось у своїй статті про Долішнього івано-франківська журналістка, а нині прес-секретар міського голови Наталка Вінничук в статті для журналу «Золота каста» про прагнення Олександра Дмитровича повернути історичну первісність Пасажу Гетенбергів. – Відповідно, вести бізнес можна, використовуючи різні моделі, схеми та стилі. Можна визначити метою бізнесу успіх та гроші. Можна принципово реалізовувати себе лише в елітних бізнес-форматах. Але шляхетність бізнесмена визначається не тільки встановленою метою. Іноді принциповим є ставлення підприємця до традицій та знакових речей того місця, де він здійснює свій бізнес, де він закорінює свою справу». Йшлося у цьому матеріалі Наталки про те, що Олександр Дмитрович, який більше восьми років є власником цієї історичної будівлі, у 2008 році звернувся до міської влади за дозволом на проведення реконструкції інтер’єру пасажу. – Я глибоко переконаний, що нашому місту потрібні такі «майданчики уможливлення», де інтереси бізнесу зустрічалися б з інтересами міської громади, яким був колись Пасаж і яким ми його зараз робимо. Звичайно, функції майбутній Пасаж виконуватиме значно ширші, аніж були на початку 19 століття, але це буде «бізнес-бомба» для усіх – такого Івано-Франківськ ще справді ніколи не мав. – Тебе вважають дуже самовпевненим… – Я не думаю, що це мінус. Я сам такий і в інших людях поважаю самодостатність, впевненість та відповідальність. Я відкриваю успішні підприємства із створенням нових робочих місць. Мій бізнес дає прибуток міській казні, бо ми вчасно платимо податки. Можу із гордістю сказати, що я у свої 46 років виконав і перевиконав три заповіти справжнього чоловіка. Але найбільша цінність в моєму житті – моя родина: саме в своїй сім’ї я отримую той позитивний заряд, який додає мені сили і наснаги на продуктивну та ефективну працю. – Ми тривалий час з Тобою не бачились, але, пам’ятаю, ти завжди тримався осторонь політики… Як же так трапилось, що зараз Ти в самому епіцентрі виборчого процесу? – А є така мудрість: «якщо Ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою». То я вирішив не чекати, поки політика мною зацікавиться (сміється). А якщо серйозно, я завжди був симпатиком партії Регіонів і ніколи цього не приховував. І я справді вважав і вважаю і надалі, що займатися політикою – це не моє. Тут треба чітко розрізняти речі: я справді балотуюсь в депутати Івано-Франківської міськради, але це не тому, що мене зацікавила політика. Я як житель цього міста, як бізнесмен, зрештою просто як батько двох дітей ніяк не можу збагнути багатьох кроків нашої влади. В мене складається враження, що міська влада часто забуває, хто її обирає. Тому в період виборів деякі кандидати обіцяють те, про що потім намагаються не згадувати. А те, що творилось з нашим містом загалом і в стінах міської ради зокрема останні чотири роки, то це взагалі не піддається ніякому логічному розумінню: когось там народ обрав за якимись ефемерними списками, депутати мали відповідальність в кращому випадку перед центральним органом тієї партії, від якої вони потрапили в стіни влади, а частіше і цього не було. Вам це не набридло? Мені набридло, чесно. Тому і вирішив балотуватися в депутати. В бізнесі я завжди прислуховуюсь до думки кожного працівника, бо в того «погляд зі сторони» і він може мені краще порадити, ніж найдорожчий креативщик. В сім’ї я теж ніколи не був авторитарним: в нас дуже дружня і демократична родина. В мене є формула успішного ведення бізнесу і я вже точно знаю і бачу, що ця формула працюватиме і в міській раді. Я своїм прикладом хочу показати, яким повинен бути депутат. – Будеш за свій кошт гречку роздавати? – Я Тобі скажу так: якщо хочеш зробити людину щасливою, не давай їй гроші, а дай вудочку і навчи ловити рибу. Подивись, є відомий мікрорайон Опришівці (район аеропорту. – автор), там є не менш відома вулиця Ботанічна. Чому вже навіть за 20 років незалежної України до цієї вулиці влада ні разу не взялась? Є ж вулиці, які за цей час по декілька раз ремонтувались-переремонтовувались! Мандат депутата дасть мені можливість розібратися з цим. І так вже трапилось, що я балотуюсь по округу, де таких «забутих» владою вулиць є багато (21 мажоритарний округ. – ред.). Я б навіть сказав, що, окрім вулиці Коновальця, усі решта вулиці Опришивців і абсолютно усі вулиці Хриплина (включаючи і центральну вулицю, котра перерізає село крутим серпантином і не має встановлених пішохідних зон) в аварійному стані і потребують ремонту. І дороги – це не єдине питання. Є проблеми з каналізацією, з добудовами обох шкіл. Ці мікрорайони є густо заселеними, але громади не мають дитячих садочків. Чому «зникла» на чотири роки з порядку денного депутатів Івано-Франківської міськради програма «Околиця»? Бо інтереси приміських сіл не було кому захищати, а я глибоко переконаний, що майбутнє Івано-Франківська – в розвитку околиць. Оксана Говера
БІОГРАФІЯ Долішній Олександр Дмитрович. Народився 10 березня 1964 року в м. Воркуті (Росія). В 1976 році їхня сім’я переїхала на батьківщину тата – в м. Івано-Франківськ. Тут майбутній успішний бізнесмен відмінно закінчив школу. Звідси пішов в армію і тут ж здобував свій перший фах і першу вищу освіту. Адже з 1981 року працював учнем автослюсаря в центр «АвтоВазтехобслуговування» (станція «Жигулі») і водночас навчався в тодішньому інституті нафти і газу. Знання автосправи далося взнаки пізніше, коли у 2004 році став власником і відродив підприємство, з якого колись починав свою трудову діяльність. На сьогодні це найбільше автомобільне підприємство області. Переконаний, що у роботі немає завдань, які не можна було б виконати. Кредо в житті: «стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе». Олександр Дмитрович добре відомий як успішний підприємець, порядна людина і чудовий сім’янин, батько двох дітей. Побудувавши бізнес з нуля, зараз він готовий весь свій багатий життєвий і економічний досвід застосувати на розвиток громаді.
ё-маё:))) Долар, Бура, Пуйда, Гаврон, Партизан..... - голосуй за них!!!!!!!!!!!!!! бо хлопці - реальні!!!!! Легко знайдуть спільну мову із Президентом України В.Янукович. А отже Франек матиме суперовську допомогу від центравльної влади!!!!!!!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
