Ярослав ДУБАС, депутат Івано-Франківської міськради, фракція ВО «Свобода»
Чому так є, і що далі?..
Наше політичне життя подібне до перекручених правил правопису або якогось коловороту, де ніби все закономірно, але логіці не піддається. Тиждень, що минув, ознаменувався значними подіями, що залишать свій слід в історії сьогоденної України, і, можливо, дадуть новий поштовх до самоусвідомлення і перетворення громадян на народ.
Подій надто багато, щоб вмістити їх в невеличку статтю, але хочу зупинитись на двох, здається, не пов’язаних між собою подіях: перша – це повторний розгін майдану з 10 на 11 грудня; друга – перевибори до Верховної Ради на п’яти округах.
В ніч з 10 на 11 грудня відбулась спроба повторного розгону Майдану і чергова спроба тиску на народні зібрання. На мене, як члена громади, найбільше враження справили той опір і єднання, які проявив народ України у ці дні. Це було щось неймовірне з точки зору національної свідомості. Здавалось, що від маленького села до обласного центру всі сказали: «Досить!». І дружно вийшли на Майдан: дідусі, бабусі, діти, онуки, батьки. Цей неймовірний дух єднання неначе нагадував нам про всі поневіряння та падіння, які пережила наша багатостраждальна і героїчна держава, а точніше її люди. І пережили для того, щоб ми зараз жили краще, були більш свідомі, самокритичні, волелюбні, вміли постояти за себе і за справедливість.
Зі сльозами на очах вся Україна спостерігала, як її діти вже в наш час жертвували собою, своїм майбутнім за правду і свободи. Героями ставали прості люди: студенти, журналісти, робітники, які висловлюючи свою громадську позицію, стали жертвами переслідувань, сфабрикованих справ і утисків системи.
Героями національного масштабу стала й звичайна івано-франківська сім’я пенсіонерів, які зі словами «Для Неньки» пожертвували 10 тис. гривень – всі свої заощадження для потреб Майдану, хоч самі на схилі літ із власними немочами й потребами.
У такий час здалось, що гасло «No skigling!» реалізувалось у життя.
А тепер я хотів би повернути вас до початкових рядків статті і другої події – перевибори до Верховної Ради на п’яти округах. Здається, все закономірно, але логіці не піддається.
Відбулись перевибори, їх, напевно, будуть довго і скрупульозно рахувати, але вже від тривожних сигналів з виборчих дільниць зрозуміло: час відліку нашої демократії і народної свідомості.
Газети та інтернет-видання рясніють повідомленнями про масштаби підкупу виборців, схеми фальшувань та шпарини в законодавстві, які дозволяють маніпулювати волевиявленням.
Продають свій голос за 300-400 грн., працюють каруселі, міліціонери та залізничники масово шпиталізуються у відомчі лікарні, щоб там проголосувати.
І тут хочеться запитати: хто ці люди, з яких міркувань вони діють, які їхні моральні принципи? Зараз я б хотів говорити не про організаторів, а насамперед про виконавців, про звичайних людей, які йдуть на злочинні дії і продають свій народ, адже, як відомо, попит породжує пропозицію.
Мене цікавить питання: якщо молода людина іде на мітинг, розуміючи загрози і небезпеки, має силу опиратись системі, чи подружжя пенсіонерів віддає останні заощадження, щоб «Ненька-Україна жила», то яким шляхом достукатись до сердець тих людей, які продаються за пайок, пляшку, декілька сотень гривень чи місце роботи і прирікають своїх дітей на ярмо рабства?..
|
