Ярослав Ткачівський – письменник і журналіст – репрезентував краянам чотири пісенники. Автор пояснює, що це як чотири пори року людського життя. «Дивоцвітом грають весни», далі – «Хміль солов’їних ночей», потім «Срібне весілля» і врешті усвідомлення – «Лиш не згасне любов». Тож можна і так сказати: ліричний герой поета долає шлях до тієї любові, що нетлінна.
Серед композиторів, що почули в рядках Ярослава Ткачівського музику, відомі на Прикарпатті імена: Дмитро Циганков, Богдан Шиптур, Іван Фіцалович, Зоя Слободян, Ігор Іванців, Світлана Гричко – можна продовжувати. Особливо плідна співпраця з Григорієм Котиком, якому «ці вірші близькі за духом». Цікаво, що й сам поет створює мелодії. А його «Волошки» стали народною піснею.
У чотирьох книжках (одну видало «Місто-НВ, інші – «Симфонія форте») вміщено майже 80 текстів з нотами. Частина з них звучала на творчій зустрічі з автором у концертному залі педінституту ПНУ минулого четверга у виконанні і молодих талантів, і самих композиторів, і знаних віртуозів вокалу: народного вокального ансамблю «Росинка» під орудою заслуженого діяча мистецтв України Христини Михайлюк, заслуженого артиста України Михайла Попелюка, народного артиста України Володимира Піруса.
Музичний редактор збірок, заслужений діяч мистецтв України Володимир Савчук не лишень порівняв на презентації пісні Ярослава Ткачівського із запашним вінком, а й відчув у них лікувальну силу: мовляв, молодим вони додають розуму, а старшим відбирають… ні, не розум, але вік.
Наталя Залісна
|
