Наелектризоване житло
Два десятки івано-франківських двірників із сім’ями мешкають у підсобках на пташиних правах
Уже десятки років жінки, що працювали двірниками у колишніх ЖЕКах, а сьогодні у КП «ЄРЦ», разом із сім’ями та неповнолітніми дітьми живуть у непристосованих підсобних приміщеннях площею всього 9 квадратних метрів.
Проте у помешканні, яке ці люди вважають своїм, за законом вони не більш ніж квартиранти, що називається, на «пташиних правах», адже згідно з законодавством, кімнати, в яких свого часу з дозволу начальства поселилися працівниці комуналки, належать до нежитлового фонду – там розташовані розподільні електрощити будинку.
Квартирні перспективи
Двадцять років тому, щойно переїхавши із рідних сіл на роботу в Івано-Франківськ, згадують двірнички, вони були раді навіть тісним комірчинам, що в якості службового житла люб’язно надало начальство, бо ж свого даху над головою з різних причин не мали. Тоді жінки були впевнені: це місце проживання для них та їхніх сімей лише тимчасовий притулок, а згодом вони, як годиться, отримають державне житло, у черзі на яке трудівниці ЖКГ офіційно перебували згідно із тодішніми законами СРСР.
Але де там! Після розпаду Радянського Союзу квартирні черги, як відомо, зникли, а оскільки у цих жінок не було ані прописки, ані права власності на нерухомість, то їхні прізвища просто зникли із житлових архівів.
«Разом з чергою ми втратили надію на нормальну квартиру, – розповідає Людмила Стебліна, що у своїй оселі «сусідує» з електрощитом з 1996 року. – Але і тут ми живемо лише доти, доки працюємо. Коли я одного разу спробувала звільнитися, аби знайти іншу роботу, начальник ЖЕКу відразу сказав, щоб я шукала собі нову квартиру».
Зараз разом із пані Людмилою проживає її восьмирічна онука, над якою жінка має встановлене опікунство. Каже, якщо що, опиниться з дитиною просто на вулиці, бо іти сімейству нікуди.
Іншій жительці підсобки Ярославі Адамчук, після 20-ти років трудового стажу до пенсії залишився тільки рік. Але жінка впевнена: якщо хоча б спробує піти на законний відпочинок, то одразу опиниться за дверима своєї теперішньої оселі.
«Ми всюди писали листи – нам відповідають, що соціального житла немає, – бідкається пані Ярослава. – Куди мені іти через рік – на вокзал ночувати? В мене була колись своя хата у Вовчинці, але вона згоріла ще в 1996 році. А будуватися – за які гроші?».
Фінансовий нюанс
Сьогодні івано-франківські двірнички хочуть небагато – принаймні бути впевненими у тому, що їх не викинуть із нинішніх осель за першої-ліпшої можливості. Для цього жінкам потрібен дозвіл на прописку у квартирах, і, відповідно, оформлене право власності на свою скромну нерухомість. Але вести мову про такі речі можна буде лише тоді, коли з їхніх кімнат перенесуть розподільні електрощити.
«Механізм вирішення питання приблизно такий: якщо мешканці будинку не проти, то в першу чергу щитки треба винести з приміщень, – розповідає депутат облради «свободівець» Сергій Адамович. – Наступним етапом міськрада своїм рішенням переводить ці приміщення у житловий фонд, і люди отримують хоч якесь, але житло».
Проте, на ділі не так все просто, зазначає депутат, бо справу гальмує фінансовий нюанс, а саме: процедура перенесення одного щитка з підсобки за попередніми розрахунками коштує 15 тисяч гривень. Жінки ж готові сплатити лише половину суми, бо більше, кажуть, їхній сімейний бюджет ніяк не потягне.
«Для винесення електрощитків двірничкам потрібне співфінансування, – продовжує Сергій Адамович. – Я думаю було б правильно, якби ту іншу половину суми сплатив «Єдиний розрахунковий центр», бо сьогодні ці площі знаходяться на його балансі».
Житловий тупик
У відповідь на таку пропозицію депутата обласної ради директор КП «ЄРЦ» Вадим Войтик зазначає, що перенести щитки з приміщень можливо, однак точно не за бюджетні кошти.
Процедура перенесення одного щитка з підсобки за попередніми розрахунками коштує 15 тисяч гривень. Жінки ж готові сплатити лише половину суми, бо більше, кажуть, їхній сімейний бюджет ніяк не потягне.
«Ці жінки готові заплатити частину. А чому частину? – обурюється очільник комунального підприємства. – Люди проживають там незаконно і використовувати бюджетні кошти для того, щоб збільшувати їм житлову площу, це, м’яко кажучи, нераціонально. Наше завдання полягає в тому, щоб після того, як ці щитки перенесуть в інше місце, сказати, чи відповідає це нормам безпеки. От і все».
Виходить такий от житловий тупик. Отож, зараз у жінок вся надія на фінансову допомогу з місцевого бюджету – якщо не міського, то обласного. Сподіваємось, що гроші в бюджетних резервах таки знайдуться. На пам’ятники ж є, то може й на живих людей вистачить…
Оксана ГЛУШКЕВИЧ
|
