Вівторок, 26.01.2021, 07:20
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2011 » Травень » 12 » МІСТО
10:57
МІСТО
2014 – 1814 = пам’ятник Т.Шевченку

Вже понад 20 років Івано-Франківськ очікує приходу Великого Кобзаря в наше місто. Не прийшов, не зупинився. Значить, ще не пора.
За 20 років зроблено безліч заяв та звернень, подано багато пропозицій щодо місця і дати встановлення пам’ятника, часто діаметрально протилежних. Остання з них: пам’ятник повинен бути встановлений цьогоріч, в парку, на 150-річчя від перепоховання Поета, 22 травня.
Значно менше було бесід із залученням фахівців, роздумів про роль і значення пам’ятника Кобзареві для міста, вивчення думки мешканців, громадських слухань; мало говорилося про обгрунтування, про те, що цей пам’ятник буде не першим, а третім в місті…


Два пам’ятники – дві епохи. На яку рівнятися?

Перший пам’ятник (ніша будинку "Українського "Сокола”, тепер будинок "Просвіти”, вул. М.Грушевського,18), споруджений 1914 р., засвідчив підйом національного духу. Це був період, коли на наших прабатьківських землях панувало іноземне засилля, яке проявлялося в повсюдній забороні і зневажанні всього українського та витісненні його з центру модерного міського середовища на периферію спрощеності та забуття. І саме встановленням цього невеликого і скромного бюсту в центрі міста (за 200 метрів від пам’ятника А.Міцкевичу та за 300 – від ратуші) місцеве українство нагадало всім, чия це земля, і дуже переконливо задекларувало своє пробудження для політичних та державницьких змагань. Починалася велика епоха свідомого національного життя, розвою та звершень.
У 1952 р., коли в Західній Україні були зліквідовані всі українські незалежні організації та догасав антикомуністичний рух опору, був споруджений в глибині бокової паркової алеї другий пам’ятник. Непомітний, тихий і непретензійний, подалі від людського ока, в непомітному, тихому і непретензійному місці, на узбіччі суспільного життя та на узбіччі тогочасного міста – за 1700 м від ратуші. Розміщені у віддалених зонах та на окраїнних територіях всі існуючі на той час промислові підприємства та діючі цвинтарі були до центру ближче. Тим самим всім свідомим українцям дуже чітко вказали місце і роль в суспільному житті новітньої епохи, яка безпардонно започатковувала тотальне нищення та брутальну зневагу всього національного, виразного та самобутнього.
То ж на яку епоху рівнятись? Який напрям суспільного руху та засіб формування національної свідомості обираємо і які моральні та естетичні цінності сучасної епохи засвідчимо для майбутніх поколінь, коли новий пам’ятник, третій за рахунком, споруджуваний через сто років після встановлення першого, буде зведений не по сусідству з місцем національного тріумфу 1914 р., а поряд зі свідченням духовної загнаності та пригніченості 50-х років минулого століття, що ввійшли в історію як епоха розпуки та національної розтерзаності?!
 Можливих варіантів – багато. На якому визначитися – час покаже  і підкаже. Та неможливо уявити, що пам’ятник Національному Генієві буде споруджено не в центральній частині нашого українського міста. Чому? Це повинно бути зрозуміло всім.

Де?
Івано-Франківськ – місто немале, динамічно розвивається і його центр теж постійно змінюється, міняє обриси, зростає в просторі. Але не міняється те, що склалося історично та зафіксовано адміністративно – сприйняття та поняття головної міської артерії. Зі знесенням при вулиці Січових стрільців старовинного будинку (№92) , що належав колись фірмі "Край" (ВАТ "Промприлад") та прокладанням нової вулиці Андрія Мельника в тому місці, де тепер збігаються радіуси шести напрямків руху, могла виникнути, при незначному переплануванні, нова площа, забудована з огляду на місцеві архітектурні традиції, з круговою їздою, з підземними переходами. Саме тут з часом міг бути сформований новий громадський центр міста та встановлений по осі головної вулиці пам’ятник Т.Шевченку.
Така  перспектива  розвитку цієї  площі, мабуть, вже втрачена, та не втрачається темп будівельних та реконструкційних робіт. В результаті їхнього проведення в центральній частині міста вивільняються нові площі, які перспективно слід детально опрацьовувати та комплексно забудовувати в світлі порушеної теми.
Значний будівельний простір відкрився між вулицями Бельведерською та Короля Данила, який згином вулиці Пилипа Орлика підступає до самого центру. Це місце позбавлене (поки що) будь-якої просторової домінанти і може бути ще скоректований проект його забудови для нового містобудівного сприйняття та встановлення на ньому пам’ятника.
Не завжди центр міста був переповнений базарами і не завжди так буде. Колись-таки намітиться та відчується їхнє згасання, а ще швидше повинен розпочатися їх відцентровий рух. І поміж вулицями Галицькою, Дністровською, Старозамковою та Шпитальною вивільниться величезна парцелла для комплексного та продуманого містобудівного освоєння. Її вдале розпланування та забудова може змінити обличчя всієї центральної частини міста та привнести нові акценти. На ній вже мало б вистачити місця для малих архітектурних форм та комерційного будівництва, якими так спішно та інтенсивно заповнювалися Вічевий майдан, площа Ринок, майдан А.Шептицького, значний простір на місці знесених старовинних казарм при вулицях М.Грушевського та І.Франка. Кожне з них могло розглядатись як потенційне місце для пам'ятника. Не сталось. Та хочеться вірити , що вже на цей раз залишиться клаптик землі і для національного символу, який би переконливо засвідчував, що Івано-Франківськ – таки українське місто. Нагадував би про це всім, завжди і постійно. Потреба в цьому "на нашій славній Україні..." є і буде завжди. І водночас позбавив би грунту багатьох приїжджих завершувати оглядову екскурсію містом риторичним та небезпідставним запитанням: "А що тут у вас є українського?"!
Шукати Шевченка в парк (запропоноване та означене місце для майбутнього пам'ятника) піде далеко не кожний. Згідно зі статистикою тільки кожний сотий гість міста його відвідує. Де Шевченко – там українська ідея, українська думка, українське місто. Зелені ж зони українізовувати не треба. Вони самодостатні і в них інше функціональне призначення. Невдале місце та невідповідне середовище знецінюють пам'ятник, мінімалізовують його активне сприйняття, загальноміське формуюче та об'єднавче значення або й взагалі унеможливлюють їх.
Насичене та модерне урбаністичне середовище центру міста обов'язково спричинить відхід від патріархально-скверикових штампів та побудить нове, сучасне та цікаве для майбутніх поколінь прочитання образу Поета.
 
Коли?
Час не тільки спливає, але й розставляє багато що на свої місця, вчить, спонукає до роздумів та аналізу. Не завжди і не зі всім слід поспішати, щось має визрівати само собою. Якщо пам’ятника Поету в місті ще й досі немає, а запропоноване місце більшістю мешканців не сприймається, значить вирішення цього питання ще не на часі (причому як з боку влади, так і з боку громади).
Розставити всі крапки над "і" в цьому питанні повинно широке, гласне, незаангажоване та невідрежисоване (де ще до початку вже всі знають, яка думка є правильна, а яка ні, і з якої можна ще й поглузувати) обговорення проблеми з участю художників, скульпторів, музеєзнавців, істориків,   філологів, шевченкознавців, молоді – всіх небайдужих. Проте, поважаючи всіх і кожного, однозначно визначитись буде набагато легше і швидше, коли пам'ятати, що найавторитетніша думка завжди в сивочолих.
Пам’ятників Шевченкові – сотні, в Україні та поза її межами. Абсолютну більшість з них було відкрито в пам’ятні і зворушливі березневі дні та присвячено традиційно дню народження Поета. Традиції слід не порушувати, а поважати, підтримувати і продовжувати.
Відкриття нового пам’ятника Кобзареві в березневі дні 2014 року (залишилось всього три роки, чекали значно довше!) зробить цю подію знаковою для багатьох поколінь, великої ваги для всього міста на декілька десятиріч наперед, визначальною серед всіх інших заходів із вшанування Пророка на загальнодержавному та планетарному рівнях!
А можна все спростити (нашвидкуруч навіть великі справи маліють):  тихо встановити та непомітно і буденно відкрити у 2011 р. ( 2012-му?, 2013-му? ) 22 травня, до річниці перепоховання – жалобного відспівування у церквах, періоду паломництва до Канева на Могилу, дня урочистої тиші та спільної щирої молитви…
…Відкриття пам’ятника Кобзареві можна присвятити і річниці перепоховання, але ювілейного 2014 року, коли Шевченковим буде проголошено весь рік!
Мирон МИЦАН
Переглядів: 698 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]