На здобуття Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Могутнім градусом емоцій
Заряджені студії двотомного видання Володимира Качкана
«Постаті: Студії. Есеї. Сильвети. Рефлексії»
(Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012. – Т. 1. – 570с.; 2013. – Т.2. – 573с.)
Тут знайдете все. І широкий погляд на культуру, літературу й мистецтво. І глибокодумні роздуми про їхню роль і місце у житті людини. І сміливий творчий пошук. І багатство літературної техніки та літературного стилю. Й, нарешті, одержите тут енергозаряд від прочитаного.
Отож, маємо унікально цінну лектуру. Своєрідну енциклопедію Українознавства. Українолюбові і Україноболю. Енциклопедію, головним героєм якої є Українець. Патріот. Борець за національну ідею, який приходить до нас в образі історика, письменника, філософа, артиста, художника, народного умільця, громадсько-культурного і просвітницького діяча, а також в образі тих звитяжців духу, котрі пером і шаблею боролися за торжество українського державного вибору. Ось коло творчих інтересів автора двотомного видання «Постаті…» Володимира Качкана, де кожна студія – це всесвіт, який вміщує і мить, і вічність. Де в особі кожної постаті віддзеркалюється не лише її воля, але й доля всього роду і народу. Доля кожного з нас, що дозволяє краще орієнтуватися у неосяжному океані нашої духовної культури. Допомагає відчувати себе її невід’ємною частиною.
Сто двадцять імен визначних українців з різних сфер життєтворчості об’єднало під своїми цупкими палітурками двотомне видання обсягом понад 1300 сторінок. Серед імен видання – десятки тих, хто відійшов за обрій, чий багатий духовний та інтелектуальний досвід служить подальшій розбудові нашої Держави. І – десятки тих, хто своєю невтомною працею продовжує збагачувати її національно-культурні цінності.
Загалом кожна представлена у двотомнику постать по-своєму введена в український духовний простір. Як за рівнем художньої майстерності, творчих досягнень, так і за належністю до певного покоління. До певних «шкіл», «груп» і угрупувань.
В той же час кожна постать по-своєму дорога Володимирові Качкану. Навіть епіграфи до тої чи іншої студії переконують у цьому, слугуючи заодно своєрідним ключем для «розкодування» внутрішнього світу героя і висвітлення естетичних уподобань самого автора. Щирі, відкриті, пропущені крізь душу і серце його оповіді творять незримо-духовний автопортрет людини – україноцентричної, ерудованої, яка легко виступає в різних творчих іпостасях – і як вдумливий літературознавець, критик, мистецтвознавець, і як знаючий етнограф, краєзнавець, історик, народознавець. Людини, творче «я» якої ілюструє надзвичайно багаті авторські потенції. Про кого б на сторінках видання не йшла мова: чи про Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана Лепкого або Василя Стефаника, над окремими моментами творчої діяльності яких автор пробує представити власні пошукові дослідження, чи про суспільно-громадського діяча Володимира Барвінського, народознавця Мелітона Бучинського, відомого скульптора Івана Гончара, знану театральну мисткиню Христину Фіцалович, майстрів пензля і художнього слова Бориса Негоду, Ірину Вільде, Тараса Мельничука, бібліографа Володимира Полєка, народних умільців Дмитра Пожоджука, Михайла Фірчука, поета, пісняра, композитора, одного з чолових Українського Січового Стрілецтва Романа Купчинського, поетесу-січовичку Марійку Надвірнянську… Зрештою, всіх не перелічиш, про кого Володимир Качкан сказав своє Слово. І – з числа тих, хто вже за обрієм, і – про нині сущих. Надто, повторюю, широкий діапазон залучених персоналій, і надто широка їхня географія. Але про кого б автор не писав, він завжди демонструє широку обізнаність із природою творчості того чи іншого митця, високе уміння ввійти в художню реальність його світу і відкрити цікаві грані самобутнього таланту. Усе, чого торкається перо письменника, озивається досить несподіваними барвами відкриттів. Приносить естетичну насолоду. Надихає відчуттям гордості за український народ. За його духовно-культурну велич, і тих його талановитих синів і дочок, котрі ту велич творили у дні вчорашньому, позавчорашньому і продовжують творити сьогодні.
Таке загальне враження після прочитання двотомного видання, кожна студія якого заряджена могутнім градусом емоцій. Знаходить у читача націоцентричний, змістовідкриваючий відгук. Підвищує сакральність самого поняття «Україна», а також неоціненну роль людей творчої праці, про яких з такою пошаною оповідає автор, демонструючи надзвичайно високу майстерність, яка стала високим мистецтвом.
Поза всяким сумнівом, написати такі студії, такі есеї про визначних подвижників національно-духовного поступу може тільки людина, безмежно закохана в рідний край, в Україну, готова поділитися своєю любов’ю з усім оточуючим світом.
Вірний темам, здавна обраним і віддавна знаним читачеві, і з різним світінням природного таланту опрацьованим, а тепер ще й збагаченим новими текстами, які щойно вийшли з-під пера, Володимир Качкан у кожному з них виявляє своє авторське – дуже гуманне і дуже чуйне до всіляких несподіваних примх нашого неспокійного часу, власне світовідчуття з міцним опертям на непохитну віру у рідноземну і всеземну вічність краси мистецтва, яка покликана рятувати світ (пам’ятаєте Ф. Достоєвського?). Що, безперечно, піднімає в ціні талант невтомних трударів у царині життєтворчості, які своїм неспокоєм, своїми добрими ділами і своїм розумінням збагачують ту красу. Роблять її незнищенною, за всіма знаними нам і відомими законами якої маємо жити і щодень духовно збагачуватись.
Між персоналіями, подвижниками національно-духовного простору, про кого у двотомнику сказано добре слово, дуже багато спільного. Річ зрозуміла. Всі вони сини і дочки землі рідної. І всіх їх єднає непохитне жадання зробити свою землю і весь оточуючий світ та людину в ньому ще кращими, ще багатшими.
Ота спільність є не чим іншим, як яскравим віддзеркаленням авторської подоби – в образі талановитого, досвідченого майстра слова, котрий упродовж багатьох років плідно трудився на ниві красного письменства. І як публіцист, есеїст, і як поет та прозаїк. Не кажучи вже про активну наукову діяльність.
При слові не можу не зазначити: питому вагу вміщених у двотомнику текстів становлять студії, присвячені митцям, котрі є вихідцями з Прикарпаття. Тобто – рідного краю Володимира Качкана (Володимир Барвінський, Ганна Василащук, Тарас Мельничук, Роман Федорів, Володимир Полєк, Вітольда Проців, Наталія Семанюк-Черемшина, Ярема Гоян, Михайло Сливоцький, Михайло Кривень, Михайло Юсипчук, Василь Лизанчук, Василь Лесів, Ярослав Дорошенко, Неоніла Стефурак, Нестор Чир…).
Така увага до мистецького подвижництва рідних краян зрозуміла. І не тому, що, як мовиться, своя сорочка ближче до тіла. А тому, що це подвижництво насправді заслуговує належної уваги і високої оцінки.
Звичайно, не забув Володимир Качкан і про тих, хто довгі роки жив і трудився на Прикарпатті. Для кого наш чарівний гірський край став рідним і улюбленим домом (Мелітон Бучинський, Ольга Стрілець, Ірина Вільде, Микола Карпенко, Олександр Коровай, Мирослав Капій…).
Про творчість кожного з вищеназваних і не названих митців знаходимо на сторінках видання цікаві роздуми.
На окрему розмову заслуговує також мова видання.
Як каже Михайло Слабошпицький, у кожному художньому творі, та й не тільки художньому, вона є головною дійовою особою.
Мова студій багата, на диво гармонійна, яка виконує не тільки інформативно-зображувальну, а й мелодійну функцію. Вона зачаровує своєю поетичною милозвучністю, новизною слів і рясно привнесеними задавненими та призабутими лексемами. Нові слова автор творить природно, зі смаком, ніколи не перебирає міри. В міру вживає також слова задавнені та призабуті.
Автор живе у слові. Вміє надати йому потрібного психологічного та емоційного звучання і виразити пропущені крізь душу і серце власні думки й почуття.
У двотомнику енергія контактності Слова і Світу надзвичайно могутня. Видання вчить: чим більше ми знатимемо про подвижників національного духу, тим краще знатимемо життя й історію свого народу. Або, як писав Іван Франко, «тільки маючи відомості про якнайбільше число діячів, ми можемо сягнути в глибінь народного організму».
Все це огранює думку: безсумнівно, така багатолітня праця варта Шевченківської відзнаки.
Дмитро Юсип,
письменник, літературний критик
|
