Прикарпатський соловейко
70 років тому, в перший день жовтня, у калуській родині Юрія й Анастасії Сливоцьких з’явилися на світ двійнята: хлопчик і дівчинка. Син став знаменитим: в Україні і за її межами добре відоме ім’я співака і педагога, заслуженого діяча мистецтв України, професора Михайла Сливоцького.
Пік його творчого злету припав на 70-80-ті роки. Голос співака звучав у залах Києва і Москви, Прибалтики і Далекого Сходу, Америки й Австралії, Африки і Західної Європи. Прикарпатський соловейко зворушував українською піснею серця мільйонів людей, демонструючи талант винятковий, щедрий, одержимий. Михайло Сливоцький не просто скористався своїм самобутнім голосом, а дошукувався свого світобачення, своїх настроїв і почувань, прагнув витворити щось нове і зворушливе, гідне духовного спожитку сучасників. Скільки душевного, чистого і осяйного тепла він уклав у цикл пісень про маму. Слухаєте їх і відчуваєте, який світлий струмінь любові, краси, добра і мудрості переливається у ваше єство.
Пісні Михайла Сливоцького мають якийсь свій глибинний і мудрий чар, свою шляхетну, ненав’язливу філософічність, багату колористичну гаму. Його мистецька самобутність ще й у тому, що співак завжди виконує те, що пройшло через його серце, через найвразливіші силові лінії його душі і розуму.
Творчість Михайла Сливоцького органічно перегукується з народно-пісенними мотивами, їх фольклорною первозданністю, торкається глибинних пластів багатовікового мелосу і відлунює оригінальним звучанням.
Свою пісенну творчість він успішно поєднував з роботою в Прикарпатському університеті. Був викладачем, завідувачем кафедри, деканом, удостоєний звання професора. Тож не можна не відзначити благотворного впливу його людської і мистецької особистості на уми і душі сотень студентів, в яких він відкрив і розвинув оте неповторне і святе, чим наділили їх батьки, виховав здатність на великі і малі чесноти, на лицарське вміння бути собою і в сірій череді буднів, і на заманливій висоті успіхів.
Кожна людина живе за своїми законами буття і реалізації своїх здібностей та сил. В особі М. Ю. Сливоцького маємо талановитого митця, який багато зробив для духовного розквіту і слави України, маємо співака, якого багаторічна, подвижницька, пристрасна творчість вивела в ряд визначних культурних діячів, маємо вмілого педагога-наставника й організатора, який допоміг вийти на професійні вершини великій когорті вихованців, маємо, зрештою, привабливу постать, визначальні риси якої можуть бути еталоном поведінки і в житті, і в мистецтві.
Михайло Сливоцький своїм незрівнянним співом відкрив власний духовний острів в океані рідного народу, зробив неоціненний внесок у золотий фонд України, звеличив не тільки себе, а й націю, зворушливо поніс у серця і душі людей неперервну і незнищенну красу рідної пісні – її традиційну мелодійність, щирість, ласку – все те, що вирізняє милу душу українця в зарубіжжях, підносить на одну з найпримітніших сходинок у досягненнях світового людства.
І при цій заслуженій славі Михайло Юрійович залишається скромним, природним, невимушеним, зовсім незірковим чоловіком. Жодної пози чи зверхності. Він випромінює незвичайну життєбудну і життєдайну енергію, сонцесяйну усмішку і лагідну щирість. І хай буде грець поважним рокам і підступним хворобам, бо ж не забуваємо, що іменований він на честь Архистратига Михаїла, який у народній уяві є мужнім лицарем і перемагає всі темні сили.
Тож нев’янучої снаги на многії літа тобі, дорогий колего та шановний ювіляре, і хай немеркнучими будуть твої пісні.
Роман АНДРІЯШКО