Немузейна вистава
Театр втретє звернувся до творів Ольги Кобилянської
Керівництво Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка, як і обіцяло, продовжує плідно працювати над новими постановками. Минулого тижня відбулася нова прем’єра – «У неділю рано зілля копала» за однойменним твором Ольги Кобилянської.
Директор драмтеатру Ростислав Держипільський під час прес-конференції з нагоди прем’єри вистави спростував закиди щодо недоречності вистав у театрі у нестабільний суспільно-політичний час.
«Зваживши всі «за» і «проти», ми вирішили, що повинні грати і доносити наше мистецтво до глядача, – зазначив керівник театру. – Вистава – один із кращих зразків української класики, національний продукт. А театр несе у суспільство духовну та виховну функцію». У цьому театру, як переконаний Ростислав Держипільський, дорікнути не може ніхто. Аргументував тим, що позиція театру давно відома навіть далеко за межами України.
Акторський склад та режисер сподіваються, що ця робота стане неабияким доробком у репертуарі. Зокрема, у рамках проголошеного сезону українських прем’єр.
«Повінь повінню, а орати треба, – напівжартома каже Ростислав Держипільський. – Тому і ми мусимо працювати, як і всі нормальні колективи. Тим більше, що запропонований український контекст на цей театральний сезон і є нашим внеском у духовну скарбницю нації».
Прем’єра виходить, на жаль, в екстремальних умовах – на чужій сцені. Виникає багато незручностей, адже немає можливості повноцінно створити ті задумані моменти, котрі планувалися для «рідної» сцени. У цьому переконані і майже в один голос стверджують і директор театру, і режисер вистави Орест Пастух.
Вистава у репертуарі франківського театру з’являється вже втретє. Проте, як переконує режисер, вона кардинально відрізняється від тих двох попередніх постановок. Чимало акторів, котрі виконували ролі молодих героїв у попередніх постановках, тепер зіграли ролі представників старшого покоління.
«Я відштовхувався від самого словосполучення «українська класика». У мого покоління дітей 90-х років воно викликає асоціацію музейного експоната, чогось анахронічного, нецікавого. Я намагався зробити все можливе, аби ця вистава не стала музейним експонатом, як це часто трапляється в українських театрах, які ставлять п’єсу за класичним автором. Наша постановка максимально наближена до життя», – зауважує режисер.
Орест Пастух зізнався, що спочатку було п’ять різних варіантів постановки, але спільними зусиллями трупи вдалося дійти згоди і зупинитися на остаточному варіанті. На репетиціях режисер сумнівався і навіть трохи побоювався, бо, за його ж словами, мусив апелювати акторам старшого покоління, що саме його варіант постановки є достойним уваги. Проблему класичної інсценізації він вбачає тільки в тому, що вона була зроблена в дусі свого часу. Багато пісень і танців, на думку режисера, є нелогічними у ті моменти, коли виникає драматична ситуація. «Основний акцент робився на присутності ефемерного фатуму, який стоїть над персонажами, а ті були пасивними, просто мусили дійти до кінця, аби на них впав дамоклів меч, – каже Орест Пастух. – У моїй постановці я намагався зробити так, аби персонажі стали дієвими, і показати, що ситуація залежить не від небес, а безпосередньо від людей».
Вже на початку березня драмтеатр пропонує своїм шанувальникам переглянути нову прем’єру «Назар Стодоля», спеціально приурочену до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Також у законсервованому вигляді у запасах трупи драмтеатру є й вистава «Шаріка» про січове стрілецтво.
Володимир БОДАК
|
