Наш формат сучасної літератури
Експерти слова – про шедеври, моду й експорт української книги
Попри засилля попси і графоманів, жалюгідне державне лобіювання, масове небажання українців читати, толерування імперського спадку національний літературний процес усе одно бурхливо розвивається. Аби оцінити його загальні риси і тенденції, «Західний кур’єр» поставив відомим літераторам три однакові запитання стосовно «книжкової теми»:
1. Останні прочитані книги, що вам найбільше сподобалися?
2. Які напрямки в сучасній українській літературі тепер є модними?
3. Що Україна в літературному сенсі може дати світові?
Ірина Славінська,
літературознавець, екс-тележурналістка каналу «ТВі»:
1. Питати в професійного філолога про улюблені книжки – це майже злочин. Звісно, жартую. З прочитаних цього року авторів мене вразили Т.Малярчук з романом «Біографія випадкового чуда», О.Форостина з романом «Duty Free», Ю.Винничук з романом «Танґо смерті», нові поетичні тексти Каті Бабкіної, а також збірки оповідань «Жесть» С.Ушкалова, «Найкращі часи» Г.Ткачук та «Родимки» І.Цілик.
2. Модні тенденції в літературі – це трохи не той вокабуляр, як на мене. Я б говорила про смисли, що переважають. У смислах мейнстриму літератури зараз домінує потреба роздивитися минуле – жанр історичного роману сьогодні посідає чільне місце. Також дуже важливою тенденцією є відхід молодих письменників від жанру роману (після власних не дуже вдалих романних дебютів) до жанру оповідання. І третій тренд – звернення (нарешті!) до сучасного, соціального, особистого на тлі реалій світу. Тут я думаю насамперед про «Біографію випадкового чуда» Т.Малярчук. Це чесна розмова про абсурдність життя сучасної України, але без пафосу та рвання вишиванки на грудях.
3. Українська література може бути цікавою поза межами України. Для цього потрібні ефективна культурна дипломатія та добрі переклади текстів. Але головне – це якісні тексти. Якщо чесно, то якісної літератури «на експорт» зараз не так багато, як хотілося б, але на потреби Західної Європи поки вистачає. Там українська література займає свою осібну нішу – її видають маленькі видавництва або великі видавництва в рамках своїх перекладних серій, де модно мати переклади «екзотичних літератур».
Мирослав Дочинець,
член Асоціації українських письменників, «Золотий письменник України»-2012:
1. По-перше, рекомендую дуже глибоку книгу з соковитою гуцульською стихією С.Вінценза «На високій полонині» в геніальному перекладі Т.Прохаська. Нічого подібного я ще не читав після творів В.Стефаника. Насолоджуюся романом І.Вільде «Сестри Річинські», який читаю уривками. Вважаю, це епохальний твір у всій повноті його жанру – родинна сага. З сучасної української літератури подобаються твори Г.Пагутяк, М.Матіос, О.Забужко, В.Шкляра.
2. Один із напрямків – психологізм, який тяжіє до жіночої прози. Наприклад, «Теплі історії до кави» Н.Гербіш, «Історії про троянди, дощ і сіль» Д.Матіяш.
3. У світі найпрестижніші премії часто вручаються за романи в історичному руслі. Й Україна ще не сказала своє вирішальне слово в цьому напрямку. У нас є надзвичайно багатющий матеріал. Наприклад, романтика козаччини. Це готові екшени у пригодницькому жанрі. Щоб відкрити світові українську ментальність, із сучасної літератури я б екранізував «Музей покинутих секретів» О.Забужко, «Століття Якова» Володимира Лиса, багато вважають, що мої твори «Вічник» і «Криничар» варті екранізації. До речі, відомий режисер Єжи Гофман планував працювати над «Залишенцем» В.Шкляра, але камінь спотикання виник у тому, що він хотів внести у матеріал певні тенденційні зміни, з чим не погодився автор книги.
Мар’яна Савка,
літературознавець, головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева»:
1. Мені сподобався роман О.Форостини «Duty Free», оскільки там чимало впізнаваних речей з моєї молодості.
2. Я помітила, що в сучасній українській літературі з’явилася тенденція емоційної книжки. Як приклад, у топах продажів бачимо книги Н.Гербіш «Теплі історії до кави», «Теплі історії до шоколаду». Це короткі оповідання, в певному сенсі блогового настрою, які легко читаються. До речі, ця тенденція наразі популярна у всьому світі. Просто така література співзвучна зі швидким темпом сучасного життя.
3. В українській історії є багато тем, важливих для нашого суспільства, які досі не відрефлексовані в літературі. Якщо наші письменники знайдуть цікаві історії та зможуть їх відтворити на папері – ось це буде привабливо для світового читача. Навіть той самий розвал СРСР насправді дуже мало описаний у літературі. До речі, маємо чудове відображення цієї теми в романах С.Жадана.
Євген Баран,
літературний критик, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України:
1. Найперше я б виділив дві книги есеїв харківського афориста Володимира Брюггена «Блокноти» і «Література й час». Це автор старшого покоління, йому 82 роки. Для мене ці видання стали проривом у світ художньо-естетичної думки. Стосовно наших місцевих авторів, то недавно прочитав психобіографічну «трилогію» С.Процюка про В.Винниченка, В.Стефаника та А.Тесленка і вважаю її найцікавішим доробком у сучасній українській літературі, який не просто реанімує відомі постаті, але й намагається зрозуміти їхні життя, спосіб мислення. Також подобаються твори закарпатського прозаїка М.Дочинця. Якраз тепер читаю його останню книгу «Горянин». Автор зазвичай пише про особистостей, які у вельми складних обставинах зуміли зберегти у собі людину.
2. Сьогодні я б виділив кілька паралельних тенденцій: молодіжна література (С.Ушкалов, І.Карпа, С.Жадан та інші); література, що ставить проблеми людського буття (той же М.Дочинець, психологічні романи С.Процюка, щоденникова проза П.Сороки, буттєві історії Володимира Лиса); література для «хатнього вжитку», котра випробовує перевірені на українському грунті патріотичні теми, частково навіть спекулює на них (приміром, цьогорічний власник Шевченківської премії Л. Горлач, однак добре, що цей автор хоча б добре опанував ремесло, але маємо також значно гірші випадки).
3. У нас є добрий десяток літераторів, яких із цікавістю пізнавав би західний читач, однак бракує державного лобіювання (фактично, воно відсутнє). Сьогодні світ перш за все цікавить молодіжна, соціально-психологічна проза, але обов’язково в контексті сучасності. З-поміж українських авторів за кордоном найчастіше перекладають А.Куркова, Ю.Андруховича, О.Забужко, Ю.Жадана, тепер пробують перекладати М.Матіос (нещодавно німецькою мовою вийшов її роман «Солодка Даруся»). З поетів найсистемніше працює над створенням власного іміджу у західного читача Василь Махно. Як бачимо, переважно, це ініціатива самих письменників.
Наталя МОСТОВА
|
