В «ЗК» від 20 січня було надруковано матеріал «Плагіат, панове, або Як написати історію трьома клавішами», в якому йшлося про порушення авторських прав укладачами книги «Історія прикарпатського футболу». Ми отримали дві реакції на згадану публікацію. Друкуємо їх із незначними скороченнями.
Чий корабель тоне?
Невеликий творчий колектив із спортсменів-ветеранів, керівників і знавців футболу, вболівальників, меценатів нещодавно підготував і надрукував першу частину книги «Історія прикарпатського футболу». (…) У наступних частинах книги планується продовжити розповіді про знаних футболістів і тренерів краю, приділити увагу ветеранському футболу, подати статистичний матеріал за минулі роки.
Але нещодавно в «Західному кур’єрі» з’явилася критична стаття «Плагіат, панове...» (автор В. Горощак), зміст якої коротко можна викласти в декількох словах: SOS!.. Обікрали!.. Не вклонилися!.. Не спитали дозволу!.. Захистіть!.. Тож змушені на шпальтах шанованої газети відповісти на всі звинувачення на нашу адресу. (…)
Шановний пане Володимире, не нарікайте на нас, що за браком часу (даруйте і коштів) не змогли зустрітися з п. Є. Поповим, чиї матеріали частково використані, тим більше відвідати сусідню Польщу для отримання відповідного дозволу на друк. Вважаємо недоцільним здійснювати редакційну правку, вдаватися до літературних викрутасів щодо опублікування матеріалів знаних письменників і журналістів, якось змінювати висловлені ними думки. (…)
...Шкода, що знаний спортивний журналіст-дослідник виявився не знайомим з автором книги, заслуженим спортсменом-ветераном, через амбіції та образу десятком надрукованих у книзі «рідненьких» сторінок побачив історію прикарпатського футболу лише з 19-ї сторінки видання. Не помітив звернення на підтримку книги з боку обласної і міської влади, особисто президента ФФУ Григорія Суркіса, обласної футбольної федерації. За логікою п. Горощака не є історичними розповіді про першого на Прикарпатті заслуженого тренера України з футболу Петра Івановича Савчука, Анатолія Миколайовича Ревуцького, який протягом багатьох років докладає титанічних зусиль для того, щоб команда «Прикарпаття» і загалом футбол існували в нашому краї, Василя Ярославовича Кричука, палкого футбольного вболівальника, керуючого обласним управлінням – філією Ощадбанку, який завжди готовий надати фінансову допомогу для розвитку футболу... Оцінять значимість і важливість надрукованого читачі та вболівальники. Вочевидь набагато легше критикувати зроблене кимось, а випустивши в нього оберемок критичних стріл, викрикувати «SOS! Рятуйте!», надійно захистившись паперовим щитом шанованої газети. Отож риторичні питання: чий корабель тоне?.. Чиї душі та від чого треба рятувати?..
За дорученням редакційного колективу – автор книги Михайло ШИПТУР
Чужі думки на власну користь
На початку 2011 року ПП «Видавнича справа» було видруковано та видано книгу «Історія прикарпатського футболу. Книга перша». Її творці видали за свої власні дослідження матеріали різних авторів, у тому числі мої.
При цьому так звані «свої» усі права авторський колектив захистив з умовою, що «жодна частина цього видання не може бути передрукована в будь-якій формі без дозволу автора і видавництва». Вагоме застереження, втім, як і констатація факту, наведеного поруч: «видається вперше». Книга – може і так, а ось матеріали, з яких вона складена, даруйте… Як же тоді бути з публікаціями, що друкувалися в інших виданнях у різні роки.
При цьому жодних згадок про авторитетні видання, права яких при посиланні чи цитуванні, звісно, захищені, не знайшов. Як, втім, і власного прізвища. Здавалося б, дрібниці, але, схоже, поняття про авторські права для М. Шиптура і Ко щось ефемерне і необов’язкове.
Не претендую на їхню славу, тим паче, таку, не набиваюся у співавтори, не розраховую на винагороди, але при підготовці свого творіння його автори бодай би зробили спробу спитати дозволу на використання мною написаного.
Ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права” відносить до майнових прав автора виключне право на використання твору, а також виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
У свою чергу, ст. 21 того ж закону встановлює, що без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси.
... Добре, що у цих хлопців вистачило духу подякувати всім тим (чи не всім), плодами чиєї праці вони так вміло скористалися. І мені також. Але тепер не хотів би, щоб моє прізвище потрапляло на їхні сторінки. Стає до болі образливо, коли у такий спосіб творці «епохального» видання займаються відвертим плагіатом, а разом з тим ображають людей – одних і дуже поважних просто «розводять» на гроші, з інших – безсоромно їх «витрушують» (це тих, хто купує книгу). Що вже тоді казати за особистостей, яким вона присвячена, про яких там написано чи забуто (свідомо чи зумисно), та і то з помилками і неточностями.
Соромтеся «колеги», чи очі підете позичати, як і вищезгадані матеріали?
Ігор КОСТЮК, журналіст
Не треба кланятися!
Шановний пане Михайле Шиптур!
Те, що вашу книгу «благословили» місцеві високопосадовці і особисто президент ФФУ Григорій Суркіс, погодьтеся, не ставить її поза межами чинного законодавства України. Прикро, що після відвідувань канцелярій дуже поважних у нашому краї людей, ви не знайшли можливості зконтактуватися з простими смертними, чиїми працями скористалися.
Ви називаєте «Західний кур’єр» шанованою газетою. Однак передрукувавши з її шпальт добрий десяток статей, ви на 128 сторінках свого видання жодного разу про «ЗК» не згадали. Жодного! Дорогу у редакцію ви осилили тільки після виходу критики на вашу адресу...
Очевидно, очікування у приймальнях забрало стільки часу, що ви не знайшли можливості ознайомитися з власним творінням. Бо інакше б зауважили, що історія прикарпатського футболу розпочинається у вас саме з 19-ї сторінки, про що свідчить поява відповідної рубрики...
Вникнувши в зміст написаного, ви б із здивуванням зауважили, що відомих усім Мирослава Ступара та Ігоря Юрченка ви (інших авторів не зазначено) чомусь опитували у... Чернівцях?! (Матеріали скопійовано з буковинської газети «Доба»). А персонажі іншого вашого інтерв’ю раптом помолодшали на добрий десяток років. Ну якщо ви вже не робите посилань на джерела, то вкажіть хоча б рік виходу публікації. Не списуйте чужі праці абсолютно бездумно.
Пане Михайле! Не треба кланятися. Треба елементарно шанувати працю інших і не видавати її за свою.
Володимир ГОРОЩАК
|
