Як корінний житель Івано-Франківська, науковець і гро-мадський активіст в галузі краєзнавства і пам’ятко-знавства із 40-річним досвідом з великим інтересом ознайо-мився із критичною статтею («Черга до пам’ятника» в «ЗК» за 10 лютого) щодо необ-хідності та перспективи встано-влення нових пам’ятників до 350-річчя заснування Стані-слава-Івано-Франківська, або як у вступі до публікації велично названо «столиці Прикарпаття», в якій нібито є аж 58 пам’ятників?!
Але що ми розуміємо під терміном «пам’ятник»? Адже в цю кількість входять встановлені в місті бюсти, художньо-меморіальні дошки, надгробні пам’ятники, пам’ятні знаки, анотаційні дошки… Таким чином, в нашому місті є лише 5 значних пам’ятників, з них всього 4 в центральній частині: А.Міцкевичу, І.Франку, В.Чорноволу, С.Бандері, і гранітна скульптура воїна УГА з бронзовими барельєфами Є.Петрушевича, К.Левицького, Л.Бачинського і Д.Вітовського на честь Станіслава – столиці ЗУНР на вул. Грюнвальдській.
Тому я говорив кореспонденту газети, що в центрі міста має нарешті бути бодай один пам’ятник вихідцям з нашого краю. Маємо на увазі вшанування пам’яті до 200-річчя від дня народження (2 вересня 1811 р.) члена народознавчого гуртка «Руська трійця» Івана Вагилевича, уродженця с.Ясеня Рожнятівського району, який 7 років навчався у Станіславській гімназії. Засновником цього прогресивного гуртка у 30-х роках ХІХ ст. був поет і громадський діяч Маркіян Шашкевич (нар. 6 листопада 1811 р.), а також історик, етнограф Яків Головацький, який неодноразово перебував і проживав на Прикарпатті. Організатори «Руської трійці», які мали майже сотню сподвижників в Галичині, були зачинателями культурно-національного відродження в краї та авторами першої книги українською мовою на західно-українських землях – альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р.), який І.Франко назвав «явищем наскрізь революційним». Сподіваємося, що після встановлення пам’ятника «Руській трійці» в центрі міста легше буде журналістам питати перехожих на вулиці, хто така «Руська трійця», тобто перша трійця українських патріотів, а не російських.
Тому даремно в статті йдеться про якесь «захаращування міста скульптурами» або про нібито «свіжі забаганки громади встановити черговий монумент», а «Руську трійцю», Шевченка називається цинічно наступною «жертвою зодчих». Тим більше, що наше місто є останнім обласним центром в Україні, де буде нарешті встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченку. Якщо преса і надалі буде вивчати думку громадськості, коли лише окремі люди вважають, що краще виділяти гроші на дороги і спортивні споруди (правда, і вони потрібні), то повториться історія з Львовом, де пам’ятник Кобзареві встановлювали 100 років.
Богдан ГАВРИЛІВ,
кандидат історичних наук, доцент,
заслужений працівник культури України,
головний історик м.Івано-Франківська
ВІД РЕДАКЦІЇ: Запрошуємо всіх небайдужих іванофранківців висловити свої думки з приводу того, скільки і яких пам’ятників потрібно поставити в обласному центрі. Ваші міркування з цього приводу просимо надсилати на поштову (вул. Грюнвальдська, 6) або електронну (zk@if.ukrtel.net) адреси редакції «ЗК».
|
