Бійці прибули на ротацію
5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття» протягом останніх двох тижнів не злітає з уст чи не всієї України

Той крок, що хлопці відійшли від обстрілів, громадськість розцінює дуже неоднозначно. Одні називають бійців батальйону дезертирами, інші ж навпаки підтримують дії його керівників та вважають героями.
Вночі з 28-го на 29-те серпня наш кореспондент разом із родичами зустрічав бійців батальйону на кордоні Івано-Франківської та Тернопільської областей. Цієї зустрічі чекали годинами. Протягом тривалого часу батьки не могли дійти спільної згоди, а тому точилося чимало дискусій та суперечок. Емоції просто зашкалювали. Хоча в таких ситуаціях насправді варто бути всім єдиними. Уже на місці зустрічі матері, дружини, діти разом співали Гімн України, підбадьорювалися відомими майданівськими вигуками. Зрештою, усі пристрасті вляглися як тільки на обрії появилася колона бійців. Їх вітали вигуками «Герої!», синьо-жовтими прапорами та квітами.
Важко розповідати про те, яким транспортом та з якими пригодами хлопці добиралися до Делятина. Кажуть, що 13 їхніх «жовтеньких» згоріли дотла. Водій автобуса, котрий рухався першим в колоні, нашому кореспондентові провів коротку екскурсію довкола «своєї» машини.
«Той автобус, котрим я кермував у зону АТО і там на місці перевозив бійців, згорів повністю, хтось із моїх хлопців показував мені тільки фото», – розповідає боєць батальйону Роман. За його плечима чимало пережитого, про що він не хоче розповідати. Чоловік радий, що залишився живим і бодай декілька днів зможе побути із своїми рідними вдома.
Уся ця зранена ворожими кулями техніка перенесла на собі жахіття війни. Втім, свої потрощені кулями автобуси хлопці називають лагідними іменами. Жартома вони одного пасажирського «Мерседеса» навіть назвали БТРом.
До дір по всьому автобусу Роман не дозволяє торкатися. «Хоч кулі пройшли навиліт, всередині все одно залишилися осколки», – застерігає чоловік. Одне вікно вдалося заклеїти якимось целофаном і скотчем, через усі інші розбиті шибки заглядають бійці. А весь ПАЗ більше нагадує решето. Хлопці зізнаються, що такою техніка стала внаслідок «градівського» та «ураганівського» обстрілу 23 серпня. Як доказ обстрілу чоловіки привезли із собою «трофей» – уламок снаряду.
«Нас обстрілювали із мінометів та «Градів» протягом останніх двох тижнів постійно, а насамкінець почали обстріл усіх блок-постів зі сторони Росії, – каже командувач батальйону Віталій Комар. – Я не жалію про своє рішення вивести людей живими».
Ще задовго до повернення додому хлопці у розмові із своїми родичами переконували, що вони після короткої відпустки знову повернуться у зону АТО, бо відчувають потребу захищати свою землю від ворогів.
«Мій син сказав, що він відпочиває сім днів і знову їде в зону АТО», – повідомила мама Романа Стрєлковського  ще до його приїзду.
Під час зустрічі із рідними хлопці намагалися жартувати, один боєць навіть сказав, що коли народиться дівчинка, то обов’язково назве її Амвросіївкою.
Після короткого побачення на межі областей колона проїхалася нічним Івано-Франківськом і повернулася у Делятин на місце постійної дислокації. Вони прибули додому для ротації та доукомплектування. У Делятині аж до ранку відбувалася процедура здачі ручної зброї, тим часом родичі терпляче чекали бійців за воротами військової частини. Всього сім днів, згідно із наказом, дали хлопцям для того, аби побути із рідними. А далі будуть чекати нового наказу вищого командування.
Володимир БОДАК