Гіркі випробування «Дуденко, заходьте!» – ці слова пролунали, немов прокляття. Ні-ні, вона не буде заходити, не може і не хоче стати співучасницею вбивства своєї ще не народженої дитини, і байдуже, що скажуть люди, що скаже увесь світ. Світлана кинулася до палати, при цьому ледь не збивши з ніг спантеличеного анестезіолога, похапцем одягнулася. Мерщій, мерщій звідси, де у кожній щілині, здається, лунає плач і зойк малюків, безневинно приречених на загибель власними мамами. …Півтора місяці тому 18-літня Світлана і не здогадувалася, які гіркі випробування готує їй доля. Вона навчалася на останньому курсі одного із івано-франківських коледжів, а вечорами підробляла офіціанткою у кафе. Це було конче необхідно, адже у матусі, крім неї, ще четверо діток, а батько торік помер. Дівчина складала копійку до копійки, аби хоч два рази на місяць передати нехитрі гостинці у рідну Буківну Тлумацького району. Крім того, потрібно було ще заплатити господині за кімнату, самій щось з’їсти. Не знати, як би зводила кінці з кінцями, якби не Олег – парубок, з яким зустрічалася ось уже три роки поспіль. Зараз він на заробітках у Москві, збирає гроші на весілля, бо й сам сирота… Того жовтневого вечора Світланка поверталася додому через парк ім. Шевченка. Було вже темно і дівочі кроки голосно відлунювались у навколишній тишині. Раптом із бокової алеї вийшли, похитуючись, дві постаті і попрямували за нею. Злякавшись не на жарт, Світлана пішла швидше, однак це не допомогло. Останнє, що пам'ятає дівчина, – струмінь якогось смердючого газу в обличчя. Далі – темрява. Коли Світлана прийшла до тями, поруч уже нікого не було. Тіло ломило, одяг був порваний – вона відразу зрозуміла, що трапилося. З того часу дівчина жила, немов у кошмарному сні. У всьому зізналася лише найкращій подрузі Вірі. Ранкові приступи нудоти та головокружіння, які стали мучити її за декілька тижнів, спочатку приписувала нервовому перенапруженню та виснаженню. Боялася визнати очевидне. Спершу – дві полоски на тесті для раннього виявлення вагітності, а за кілька днів – стовідсоткове її підтвердження уже на огляді у гінеколога. Плакала, вила, била себе по животі, однак нічого уже не змінити: у ту страшну ніч від одного із бузувірів вона зачала дитину. І ось хотіла позбутися малюка, але не посміла…
На одну народжену дитину – чотири аборти Таких, як Світланка, у наш час – одиниці. Мами прирікають ненароджених дітей на смерть, навіть живучи у повноцінній сім’ї і маючи достатньо засобів для народження і виховання дитини. В Україні кожні сорок жінок зі ста роблять аборт. А вісімнадцять зі ста – принаймні два. Чи ж можемо дивуватися тому, що зараз коїться у нашій державі? Адже ще мати Тереза казала: «Нація, яка дозволила аборти, приречена на вимирання». Вважаємо себе християнами, а чинимо, як погани… Зараз в Україні аборти є легалізованими. Як показав сумнозвісний досвід заборони штучного переривання вагітності у 1936 році в Радянському Союзі, накладання вето на цю ганебну процедуру на законодавчому рівні не дає бажаних наслідків: одразу ж різко зростає кількість так званих «кримінальних» абортів, наслідки яких для здоров’я жінок передбачити важко. Повинна змінитися суспільна психологія, саме ставлення до аборту як традиційного інструменту регулювання народжуваності. Найважливішим чинником цих психологічних змін є повернення до християнських цінностей. «Аборт однозначно є вбивством і переступом п’ятої Божої заповіді «не вбивай», – пояснює викладач Івано-Франківської теологічної академії отець Роман Терлецький. – Якщо під час війни у момент захисту власного життя від агресора і ворога ще можна шукати виправдання для заподіяння смерті нападнику, то в цій ситуації маємо справу із беззахисним дитям. Святе Письмо говорить про дар життя і про те, що людина є особою від моменту зачаття. Наприклад, Єлизавета називає Марію Матір’ю Господа одразу після того, як та під час Благовіщення зачала Ісуса від Святого Духа. Ісусові був тоді лише тиждень, але Він вже був собою, а не став людиною тільки після народження. Зараз, на жаль, штучне переривання вагітності – поширена практика. Жодна статистика ніколи не виразить цієї трагедії нашого народу, цієї «прихованої війни», бойні. Кажуть, що на одну народжену дитину – чотири аборти. Причини, що спонукають жінку до такого рішення, різні: від зачаття через дошлюбні відносини неповнолітньою до багатодітності. У кожному випадку панує страх перед тим, що поява дитини «зруйнує» життя. Але найчастіше – це брак підтримки від найближчих».
Фізіологічні та психологічні наслідки Є, однак, добрі люди, котрі й у наш складний час не залишаються байдужими до проблем ближніх. Івано-франківський підприємець Мирослав Возняк допоміг десяткам молодих сиріт, котрі потрапили у скрутне становище через незаплановану вагітність. Майже усі вони – учениці Угорницької школи-інтернату. Саме завдяки розумінню пана Мирослава, а ще – настоятельки Івано-Франківського Містечка Милосердя Святого Миколая сестри Марії від Духа Святого ці дівчатка зберегли життя своїм малюкам і з кожним роком все більше тішаться ними. «Діти – це благословення Боже, – каже пан Мирослав. – Господь допоможе в утриманні та вихованні маляти, треба лише зберегти беззахисне життя…» Про фізіологічні та психологічні наслідки штучного переривання вагітності нам розповів досвідчений акушер-гінеколог Юрій Степанович Глущук: «Наслідком аборта нерідко бувають розриви шийки матки, ендометрит – запалення слизової оболонки матки, яке призводить до невиношування вагітності і вторинного безпліддя, запалення яєчників і маточних труб, сепсіс – загальне зараження крові, постабортний синдром – стресовий розлад, спричинений отриманою внаслідок аборту фізичною та емоційною травмою. Особливе місце займають ускладнення, які виникають при наступних вагітностях та родах: загроза викидня, позаматкова вагітність, передчасні пологи, слабкість родової діяльності, неправильне положення плода у порожнині матки».
Чому ж? Чи не кожен розуміє шкоду від аборту. Чому жінки все ж роблять це? "На аборт наважується жінка, для якої думка оточення дуже багато важить. Вона вразлива, не приймає самостійних рішень, чекає, поки за неї вирішать. Такі жінки бояться розголосу, засудження батьками, особливо матір’ю, бояться пліток і негативного ставлення друзів і колег. Вони справді психологічно незрілі і не готові до створення власної родини, – такою бачить мотивацію українських жінок психолог Тетяна Орлова. – Від аборту відмовиться лише самостійна та цілеспрямована жінка. Її психологічний вік – 25-30 років. Думка соціуму зазвичай для неї – дрібниці. Така жінка здатна об’єктивно усвідомити небезпеку аборту і потенційну можливість безпліддя в майбутньому. Якщо захоче народжувати, вона буде готова змінити роботу, наприклад, на користь фрілансу – для неї народження дитини не перепона, а можливість спробувати нове… Така зрілість є результатом виховання дівчинки в психологічно здоровій родині”. Отож, висновки робіть самі. Однак пам’ятайте, що, зважившись на штучне переривання вагітності, ви прирікаєте на жахливу смерть у муках власне маля. Чи ж варте «вільне» життя такої жертви? P.S. До речі, зовсім недавно зустріла Світлану. В одному із весільних салонів дівчина вибирала шлюбну сукню. Виявляється, Олег повернувся із заробітків і, незважаючи на її вагітність, запропонував коханій руку та серце. Вони щасливі… Ольга ГЕРАСИМКО ДО ТЕМИ: У древній Греції і Римі життя плода законом не охоронялось. Штучне переривання вагітності ніяк не каралося. У той час для аборту використовували препарати спорин’ї — рослини, котра викликала скорочення маткової мускулатури і вигнання плоду. Цей спосіб не завжди провокував викидень і мав серйозні побічні дії. Пізніше, коли Римська імперія потребувала багато рабів та солдатів для захоплення чужих земель, жінок, котрі робили аборти, жорстоко карали. Можливо, саме тоді виникло й одне з положень клятви Гіппократа: «Точно так само не давати жодній жінці песарію для викликання аборту». Згідно з християнським віровченням, плід уже з моменту зачаття має душу, а тому знищення його в утробі – великий гріх. Дитина, позбавлена можливості народитися, не одержує і благодаті хрещення. Саме тому в епоху Середньовіччя аборт вважався таким же злочином, як і вбивство родича. У 16-му столітті практично у всіх країнах Європи (Англії, Німеччині, Франції) штучне переривання вагітності каралося стратою, яка потім була замінена каторжними роботами і тюремним ув’язненням. До речі, це стосувалося і лікаря, і пацієнтки. Такий стан справ залишався у багатьох країнах майже до першої половини ХХ століття. ПОРИДА
Як навчитися говорити «ні» 1) Вчасно скажіть "ні”. Якщо людина починає надто багато від вас вимагати (часто це може бути замасковане безневинне прохання із розрахунком та те, що ви не зможете відмовити), важливо вчасно сказати ні, поки вам ще не вилізли на шию. 2) Перестаньте думати, що відмовляючи людям, ви їх ображаєте. Всім вгодити неможливо, так само як і зробити всю роботу за інших. Запам’ятайте, що у вас також є свої права, особисті інтереси та почуття. Якщо ви бачите, що виконання прохання вимагає від вас невиправданих жертв власного часу, роботи, сім’ї, то, невагаючись, впевнено відмовляйте. 3) Ви не повинні виправдовуватися. Ви маєте право мати своє особисте життя. Тому, говорячи іншим людям "ні”, ви не зобов’язані знаходити собі виправдання чи аргументувати своє рішення. Вас просять про послугу, виконання якої не є для вас обов’язковим. А значить і виправдовуватися немає за що. 4) Навчіться впевнено говорити "ні”. Рішуче відмовивши, ви даєте зрозуміти людині, що ви маєте власні плани та пріоритети і не може бути жодного компромісу. Якщо спробуєте знайти відмовки, пояснити ситуацію, будьте готові почути від співрозмовника слізні вмовляння та благання відкласти ваші справи та допомогти йому. А протистояти такому "напору” благань значно важче, ніж відмовити на першому етапі діалогу. 5) Встановіть у своєму житті пріоритети. Визначте, що у вас на першому місці, що на другому, що на третьому і т.д. І, приймаючи рішення "так” чи "ні”, враховуйте ці пріоритети. Звісно, якщо справу можете вирішити тільки ви, або ставки надто високі, щоб відмовити у допомозі, то можна змінити свої плани. Але це вже питання совісті, а не жертовності. 6) Прихильність людей важко завоювати жертовними вчинками. Більше того, через вашу відкритість до допомоги дехто може вважати вас легкодухим, а інші просто зловживати вашою допомогою. 7) Не дозволяйте нікому керувати вашим життям, навіть якщо це найдорожча для вас людина. Візьміть відповідальність за своє життя у власні руки та дайте зрозуміти оточуючим, що вами не так легко маніпулювати і, незважаючи ні на що, останнє слово буде за вами. Не сприймайте ці поради як заклик бути егоїстом. Але погодьтеся, що роль жертви, а саме людини, яка не навчилася говорити "ні” є не найкраща роль, яку може запропонувати нам життя. За матеріалами how-to-do.org
