«На трьох домах» Спершу це була просто дорога, яка розпочиналася за так званою Тисменицькою брамою Станиславівської фортеці (в районі теперішнього торгового центру «Мальва») і вела до Тисмениці. То ж зрозуміло, чому її первісна історична назва – Тисменицька. Саме як міська вулиця, за твердженням краєзнавця Михайла Головатого, вона починає формуватися досить пізно. В 1760-ті роки тут з’являються три перші садиби, й вулицю починають називати «На трьох домах». З подальшою розбудовою міста вона перетворюється на важливу комунікаційну магістраль і новий центр міста. Зараз можна сказати, що теперішня вулиця Незалежності починається сквером. Першим громадським сквером в нашому місті, закладеним ще в 1825 році. На честь ініціатора створення скверу – австрійського старости Станиславова Франциска Краттера його стали називати «Краттерівка». Згодом він трасформується у звичайну міську площу, яка за Австрії називалася площею принцеси Гізели, а за Польщі – генерала Галлєра. А у повоєнний час частину вулиці перекрили і так утворилася площа, яка в різні часи називалась Фестивальною, Радянською, Перемоги, а з 1993 р. – Вічевим майданом, де під час національного піднесення кінця 80-х років з’явився відомий «куб». Перша давня частина вулиці цікава в архітектурному й історичному плані. Забудовувалась вона в другій половині 19 – на початку 20 століть. Тут з’являються перші п’ятиповерхові кам’яниці. У будинку №4 розташовувався готель, а в його підвалі – перша друкарня С.Хованця. В будинку № 15 в липні-вересні 1941 р. діяв крайовий провід ОУН. У вересні 1941р., у числі дев’яти членів ОУН, гестапівці тут заарештували Василя Бандеру, брата провідника ОУН Степана Бандери. В кінці 19 ст. споруджений фешенебельний будинок іпотечного банку, який й досі зберіг свою спеціалізацію. Згодом тут розташовувався Держбанк, Національний банк, а зараз – «Райффайзенбанк АВАЛЬ». От тільки прикро, що в 2007 році банк витіснив з цього приміщення найстарішу міську книгарню, яка на першому поверсі тут існувала ще з 1912 року. На початку лютого 1993 р. в будинку, де розташовувався ляльковий театр, обвалилася стіна. На жаль, під її уламками загинула молода жінка. Згодом будинки №10 і 10-а розібрали. Так місто втратило «готель Камінського». Хоча за своїм прямим призначенням, як готель, споруда використовувалась недовго. Тут знаходилося Станіславівське староство, банки, кінотеатр.
Радянські часи й сучасність У 1980 р. частину вулиці на ділянці до теперішньої вул. Січових стрільців радянська влада перекрила і перетворила в пішохідну. У 1985 р. здійснили її комплексну реконструкцію. Будинки відремонтували й оздобили мармуром та деревом. Встановили ліхтарі в стилі ретро. Збудували фонтани, зробили лавочки. Групі авторів проекту реконструкції в грудні 1988 р. присуджено Державну премію УРСР в галузі архітектури. На ділянці від вул. І.Франка вона забудовувалася в радянський час. Тут спорудили найважливіші об’єкти соціально-культурної сфери. В 1970 р. під №53 відкрився так званий Будинок творчих спілок, де зараз розташовується обласна організація Національної спілки художників України, її виставковий зал і магазин. В кінці 1975 р. на частині зруйнованого старого міського цвинтаря, так званого Станиславівського некрополя (перші поховання сягають 1809 р.), відкрився найбільший у місті готель «Україна», тепер «Надія», який визнано кращим закладом готельного господарства держави. Поруч – будівля обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка, відкрита в 1980 році. На той час це була одна з найкращих театральних споруд в Україні. За оригінальне художнє оформлення в 1982 р. групі авторів присудили Державну премію УРСР ім. Т.Шевченка. В серпні 1995 року поруч із театром урочисто відкрили пам’ятник Іванові Франку. Проте частина мешканців міста його не сприйняла і розкритикувала. А на частині старого єврейського кладовища в 1963 р. побудували новий широкоформатний кінотеатр «Космос». Після урочистого його відкриття тут завалилася частина стелі, що мешканці міста сприйняли як кару за осквернення пам’яті похованих тут євреїв. Однак цікаво, що кінотеатр діє й дотепер. Зараз це сучасний кіноконцертний зал, який щомісяця відвідує майже 20 тисяч глядачів. Технічне обладнання, дизайн, якість обслуговування, кінопрокатна й цінова політики дозволяють називати його кращим кінотеатром Західної України. Віднедавна тут можна переглядати фільми у 3D форматі. Навпроти кінотеатру – споруда Будинку політосвіти, яка вирізняється напівсферичним куполом. Тут розміщуються центр підвищення кваліфікації держслужбовців та дитяча музична школа №1. Трохи далі – нова сучасна будівля управління «Прикарпаттрансгаз», споруджена словацькими будівельниками на початку 90-х років. За новим мостом через залізницю, зведеним у 1980 р., увагу привертають теперішня церква Царя Христа та монастир оо. Василіян й колишній римо-католицький костел, який зараз називається Домом молитви християн віри євангельської. За радянської влади ці культові споруди були закриті й перетворені на склади. В приміщенні монастиря розміщувався кінотеатр ім. М.Горького та початкові класи СШ №15. З 1991 року в церкві знову звучить слово Боже, існує монастир. Теперішній вулиці Незалежності всі влади присвоювали найкращі назви. За Польщі вона називалася вул. Сапіжинська, на честь громадського й політичного діяча Леона Сапіги. За часів ЗУНР носила ім’я Т.Шевченка, за «совітів» – Сталіна та Радянська, а під час німецької окупації була навіть вулицею Гітлера. Зараз на ділянці між двома мостами вулиця Незалежності активно забудовується новими багатоповерхівками. А після мосту через Бистрицю Надвірнянську вулиця знову носить свою первісну назву – Тисменицька. Іван ГІРАК
