Проблему дещо вирішують різного роду супермаркети, ресторани, кав’ярні. Більшість з них обладнані вбиральнями, проте вільний вхід до них лише у відвідувачів. Стороннім до цих туалетів зась. А загалом, як нам повідомили в КП «ДРЕУ», на балансі якого знаходяться міські громадські вбиральні, в Івано-Франківську є 4 туалети: в Дем’яновому Лазі, парку Воїнів-інтернаціоналістів, Меморіальному сквері та на Вічевому майдані. Причому туалет в Дем’яновому Лазі є закритим, його відкривають лише під час проведення святкових акцій. Вбиральня у Меморіальному сквері знаходиться в оренді ВАТ „Зелене господарство”. Інші два туалети – також в оренді. За словами голови Фонду комунального майна Михайла Юсипа, туалет на Вічевому майдані перебуває в оренді кооперативу „За здоровий побут”. А от з вбиральнею в парку Воїнів-інтернаціоналістів ситуація вкрай цікава. За рішенням суду від 1.04.2009 року ця вбиральня приватизована і продана. Її якраз під громадський туалет купив приватний підприємець. Проте на нині справа знову в суді. Цього разу вирішується питання про розірвання договору купівлі-продажу туалету. А звідки ж проблема? Заступник міського голови Івано-Франківська Микола Саєвич пояснює історію передання туалетів міста в приватні руки: „Так, ми віддали громадські вбиральні в оренду, бо приватний бізнес завжди активніший, більш ретельно відноситься до роботи і стежить за тим, щоб усе було в належному стані”. Пан Саєвич погоджується з тим, що питання громадських туалетів є давно наболілим для Івано-Франківська, адже проблема відсутності вбиралень існує не лише в центральній частині міста, а й у спальних кварталах. Не менш давньою є історія з обладнанням туалетів на кінцевих зупинках міського транспорту. Як тут справляються міські перевізники, і досі залишається загадкою. На запитання журналістів водії лише багатозначно посміхаються, проте розповідати, які місцини вони використовують під туалети протягом тривалого робочого дня, не дуже хочуть. Зате міська влада фактичну бездіяльність у вирішенні „туалетного питання” пояснює просто і однозначно – відсутність коштів. Питання про фінансування туалетів до міського бюджету потрапляє в останню чергу. Звісно, є і більш нагальні справи, але дивним тоді виглядає лозунг „Івано-Франківськ – туристичне місто”. Микола Саєвич пояснює, що за кордоном такі речі вирішують простіше: „У всьому світі користування туалетами платне і люди повинні звикати, що за все треба платити. Я був у Берліні і бачив автоматичні вбиральні: кидаєш гроші – можеш заходити і користуватися”. Головна проблема зараз, за словами Миколи Саєвича, у відношенні пересічних громадян. На його думку, самі по собі вбиральні не функціонуватимуть. Їх одразу ж зламають. А у бюджеті не вистачає коштів на те, щоб утримувати обслуговуючий персонал. „Навіть ті біотуалети, які ми виставляємо на час різноманітних заходів, після двох днів використання доводиться в терміновому порядку ремонтувати, – каже він. – Останнім часом ми трохи покращили ситуацію, бо є розпорядження міського голови, щоб на період проведення свят доступ до громадських вбиралень був безкоштовним. Але головне зараз – виховувати свідомість людей і запровадити систему стягнення штрафів за пошкодження міського майна”.
Версії та альтернативи Свою версію вирішення проблеми має приватний підприємець Андрій Кожухалов, який вже не перший рік займається постачанням біотуалетів на різноманітні заходи як в Івано-Франківській, так і в сусідніх областях. День міста, фестиваль ковалів, змагання з екстремальних видів спорту, фестивалі грибів, байкарів, української автентичної кухні та рок-концерти – далеко не повний перелік заходів, під час яких А.Кожухалов встановлює біотуалети. Підприємець для порівняння наводить шокуючі цифри: в Луцьку минулого літа працювало 43 біотуалети. А от в Івано-Франківську за той самий період стояло лише 5 біотуалетів. Чому ж існує така різниця в цифрах? Виявляється на сесіях міської ради як в Луцьку, так і в Тернополі було прийнято рішення: жоден пивний кіоск чи літній майданчик не може існувати без туалету. Проте в Івано-Франківську все значно простіше. Досить часто власники таких кіосків заключають договори з різними ресторанами і вказують в паперах, що найближча вбиральня знаходиться за 100-150 метрів. Логічно, ніхто не бігтиме на таку відстань, а скористається найближчим під’їздом чи кущами. За словами А.Кожухалова, аналогічна ситуація з будівельними майданчиками: жодна будівельна компанія, а будівництв по місту ведеться чимало, послуги на встановлення біотуалету не замовляє, хоча без нього неможливо обійтися в місцях, де ще не зведена каналізаційна система. Де справляють природні потреби працівники, які цілими днями трудяться на будові, не цікавить ні міську владу, ні управління санітарної служби. І питання тут не в міському бюджеті, запевняє підприємець. Сьогодні в Івано-Франківську купівельна ціна однієї кабінки біотуалету становить майже 5000 грн. А оренда та обслуговування її обходиться в 1000 грн. на місяць. Фірма надає кабіну біотуалету і повністю бере на себе її обслуговування. Щотижня до кабінки приїжджає машина, працівники вичищають, миють туалет, добавляють спеціальну антибактеріальну хімію і вивозять нечистоти до колектора. За тиждень в одній кабінці назбирується до 200 літрів нечистот, кажуть спеціалісти. А це означає, що можна легко підрахувати, яка кількість їх опинятиметься поза місцями призначення до того часу, поки ситуація не буде врегульована. Пан Кожухалов пропонує, щоб міський відділ торгівлі провів переговори із власниками торгових точок, які знаходяться поруч з місцями майбутнього розташування туалетів. Якщо оту одну тисячу гривень розподілити між великою кількістю навколишніх кіосків і передати охорону біотуалету тому магазину, який працює поряд цілодобово, то проблема розв’яжеться автоматично. Зрештою, зауважує він, пояснення міської влади про обслуговуючий персонал міських туалетів безпідставне, адже в нічний час вбиральні все одно залишатимуться без охорони. Зараз в Івано-Франківську стоять три біотуалети: на СТО, на ринку на вул. Короля Данила і поряд з харчосмаковою фабрикою. Чи буде їх більше – невідомо, адже і досі не було проведено переговорів щодо наявності біотуалетів під час святкування цьогорічного Дня міста, а свято вже дуже скоро.
Замість висновку Проблема залишається відкритою. Адже те, чому на майже 250-тисячне населення Івано-Франківська є лише чотири громадські вбиральні і ті в оренді – не цікавить нікого. Варіант з біотуалетами забезпечив би постійний безкоштовний доступ до вбиралень, але і він поки що не розглядається. Тому й спостерігаємо ми загиджені нечистотами під’їзди, дерева, парки, дитячі майданчики. Наближається літній період і проблема туалетів в Івано-Франківську знову загостриться. Адже не секрет, що й найкрасивіше місто за певних обставин може нагадувати один великий туалет. Любов ЗАГОРОВСЬКА P.S. За той час, поки матеріал готувався до друку, вирішилося питання щодо встановлення біотуалету на території парку Воїнів-інтернаціоналістів. Чи з’являться вбиральні і в інших місцях – невідомо.
VOX POPULI
Чи задоволені ви кількістю та якістю громадських вбиралень в Івано-Франківську?
Олександр, підприємець: – Якщо чесно, я навіть не знаю, де вони є у місті. Жодних покажчиків у напрямку життєво важливих об’єктів! Як з дитиною гуляю і вона проситься в туалет, мушу іти в кафе чи в кав’ярню, бо інакшого виходу не бачу.
Ігор, вільний художник: – Кількістю незадоволений, бо їх є дуже мало! А якістю також: як правило, туалети платні, тож і сервіс має бути відповідний – чистота і порядок, відсутність неприємного запаху, одноразові рушнички, мило з дозатором… Ви багато такого бачили?
Мілана, перекладач: – І кількість, і якість залишають бажати кращого. Я бувала за кордоном, там, як правило, вбиралень багато і вони безкоштовні. Більше того: в Сполучених Штатах в таких місцях на стінах розміщені портрети губернатора штату і мера міста, в чиєму окрузі знаходиться ця вбиральня, щоб усі знали, хто дбає про народ!!! Напевне тому там чистота ідеальна, запах свіжий, і є все необхідне, причому в належній кількості і хорошої якості. Може, і нам запозичити цей досвід?
Василь, безробітний: – А шо то за вбиральня – туалет, чи шо? Так би і казали! А хто його зна, багато їх є чи мало і де вони є? Як треба по-малому ділу, то кущик шукаєш, та й по всьому. Є такі, що стиду не мають, вони по під’їздах те роблять, але то вже свинство, я б сказав!
Людмила, інженер: – Зовсім незадоволена, ні кількістю, ані якістю. Просто жах! В центрі міста є кілька штук, але зайти туди страшно, просто фу! Якщо ж виникає потреба, шукаємо якусь установу і просимось туди. А про те, чи є вбиральні в інших мікрорайонах міста, я взагалі не чула.
Пан Григорій, пенсіонер: – За кількістю – то їх дуже мало. А за якістю обслуговування – різні бувають. Наприклад, такий, як в базарі всередині, – то страхіття! І гроші платиш, і толку мало. В приватних закладах то, звичайно, культурніше набагато, але ж туди просто так не зайдеш!
