Вулицю Грюнвальдську можна назвати найкоротшим шляхом від вокзалу до центру міста, оскільки вона з’єднує Привокзальну площу з однією з центральних вулиць нашого міста – Грушевського, відому монументальним адміністративним будинком, де міститься не лише міська влада, а й влада всього Прикарпаття. Отож Грюнвальдська – наче той потічок, яким приїжджий люд прямує до старого міста в пошуках: хто – пригод і вражень, а хто у ролі прохачів до високого чиновництва. Однак менше з тим. Як пише у своїй книзі «200 вулиць Івано-Франківська» краєзнавець Михайло Головатий, ухвалу про заснування вулиці міська рада винесла 17 червня 1908 року. Її прокладали грунтами родин Ляхавців і Ляйбліхів, які тоді підкреслювали, що нова вулиця на 100 метрів скорочує відстань від міста до вокзалу порівняно з тодішньою вулицею Романовського, що зараз називається Гаркуші. Назву Грюнвальдська вулиця отримала 16 червня 1910 року на честь 500-річчя Грюнвальдської битви і з того часу її не міняла. Лише під час німецької окупації 1941-1944 років вона разом з теперішньою вулицею Грушевського називалася Губернаторською. З часом вулиця Грюнвальдська стала адміністративним центром нашого міста. На самому початку вулиці – Свято-Троїцький катедральний собор УПЦ КП і духовна семінарія. Колись це був єзуїтський костел і монастир, а в радянські части тут розташовувався державний архів. Рухаючись в бік вокзалу, минаємо цікавий старий будинок, який у радянські часи служив готелем обкому компартії. Зараз це трьохзірковий готель «Аускопрут», більш відомий за першою своєю назвою – «Роксолана». Будинок під номером 11, який будувався для дирекції залізниць, чи не найвідоміший. Адже в січні-травні 1919 року тут працював уряд Західно-Української Народної Республіки. Потім усі наступні влади використовували його як адміністративний будинок. Нині його називають палацом правосуддя, фронтон якого увінчує напис: SINE IRA ET STUDIO (що в перекладі з латини означає: без гніву й упередження). Адже тут розташовані суд, обласна прокуратура та управління юстиції. В 2003 році на площі перед цим будинком відкрили монумент на честь ЗУНР і Станиславова, як його тимчасової столиці. На першому поверсі наступного будинку №15 зовсім недавно відкрилася нова аптека й оселилося турагентство «Сім чудес». Тут також працюють міський архів, колегія адвокатів, трохи далі – Будинок культури залізничників й споруда ресторану «Прикарпатська кухня». Вивіски сповіщають також, що тут букмекерська контора «Марафон» і що частина приміщення першого поверху здається в оренду. Ближче до вокзалу розташовуються відділення «Правекс-банку», варенична, яка закликає своїх клієнтів словами «Візьміть собі дівчину – віддайте пироги», магазин-склад побутової техніки «Євротек». Перейшовши на другий бік вулиці, ви, якщо кожного дня з вокзалу пішки рухаєтеся до центру, здивуєтеся: де поділася перукарня, яка десятиліттями працювала на розі і яку любили пересічні городяни за помірні ціни? Тут тепер магазин одягу та взуття. Поруч – добре відомий спеціалізований магазин «Рибалка». В будинку №14-а вже кілька років розташовується професійний фотоцентр «Сако». Цікаво, що спочатку «Сако» розвинувся у Калуші, а потім прийшов завойовувати обласний центр – і досить успішно. Недавно тут також відкрила свої двері їдальня швидкого харчування. Хотілося б сказати, що окрасою Грюнвальдскої є скверик, однак він, на жаль, перебуває в такому занедбаному стані, що аж ніяк «не тягне» на окрасу. А шкода... В 2001 році тут заклали камінь на місці майбутнього пам’ятника загиблим на спецпоселеннях. Щоправда, коли саме він постане – сказати не може ніхто. Ні на будівництво пам’ятника, ні на благоустрій цього сквера, очевидно, нема грошей. Навіть підрівняти старі плити, якими встелена частина тротуару перед сквером, теж нікому. Одразу за сквером, на розі з вулицею Донцова, – новобудова, в якій розмістилися чимало комерційних структур: відділення банку, туристична фірма, агентство нерухомості... Ще не так давно тут були перукарня і продуктовий магазин з кафетерієм. Увагу перехожих привертають два практично однакові одноповерхові будинки №№ 8 і 6. В одному з них – офіс Народно-демократичної партії та державна виконавча служба управління юстиції, в другому – редакція газети «Західний кур’єр», якій, до речі, 3 серпня виповнюється 20 років. А будувалися ці особнячки для родини Ляйбліхів, грунтами яких і пролягла вулиця Грюнвальдська. Одразу за будинком редакції ще одна новобудова, в якій розміщуються ресторан «Марракеш», який славиться приготуванням страв арабської кухні (власне, й інтер’єр ресторану нагадує нам щось близькосхідне) та аптека ТзОВ «Медекс». У будинку №4 колись були продуктові магазини. Але останнім часом таким магазинам на Грюнвальдській вулиці не щастить. Їх закривають і перепрофільовують. Ось недавно почали працювати магазин «Першого віконного заводу» фірми «Екстім» та магазин подарунків і сувенірів «Квітковий дім». Не так давно на цій вулиці відкрилося й відділення «Укрсоцбанку», яке офіційно називається "Грюнвальдським”. А ще на цій вулиці живуть цікаві, перейняті своїми проблемами, однак щасливі іванофранківці. До речі, її найстаріша мешканка О.І. Ляхіна, яка має 86 років, проживає тут з 1969 р. Вулиця Грюнвальдська пряма й коротка, зелена і охайна. Але от тихою й спокійною її не назвеш, бо в будні тут досить пожвавлений рух транспорту. Час від часу виникають дорожні затори. Її проїжджа частина й тротуари потребують ремонту. Втім, до свята вулиці дорогу мають трохи підлатати. Добре було б й тротуарну плитку трохи підрівняти і скверик на Грюнвальдській впорядкувати. Але для цього, мабуть, потрібен ще якийсь ювілей... Наталія Івасів
