Інша ситуація у справі усиновлення дитини, яка батьків не має. Саме з цього приводу ми звернулись до служби у справах дітей Івано-Франківського міськвиконкому й попросили відповісти на декілька питань начальника відділу з питань опіки та піклування дітей Марію Дехтяр. – Чи є сьогодні у місті черга на всиновлення? – Сьогодні перебуває на обліку кандидатів на всиновлювачів десять сімейних пар. До нас звертається чимало людей з приводу усиновлення. Серед них як офіційно одружені, так і одинокі (зазвичай жінки). Особи, які зважуються на такий крок, повинні мати власне житло, певні прибутки, підтверджені документально. Крім того, потрібно надати довідку з місця роботи, характеристику, копії паспортів, довідку про склад сім’ї та реєстрацію, висновок про стан здоров’я, довідку про непритягнення до кримінальної відповідальності, копію свідоцтва на право власності. За наявності згаданих документів протягом 10 днів після подання заяви служба обстежує матеріально-побутові умови сім’ї-кандидата та в позитивному випадку ставить її на облік у нашій службі. – Пані Маріє, чи не правда, сирітство – явище, характерне для будь-якого суспільства? – На превеликий жаль, так. Сироти були завжди і скрізь. В Україні до них ставилися дуже жалісливо. Це одна із зворушливих рис українського менталітету. Сирота убогий у поетичній народній творчості оспіваний з давніх часів. На вершину поезії возніс сирітську тему Тарас Шевченко, який також зростав сиротою. Пригадайте: "і золотої, й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль, моєї долі молодої, а інколи така печаль охватить душу, аж заплачу..." – Раніше осиротілу дитину часто приймала рідня та хрещені батьки. А як тепер? – Ця традиція ще міцна у Західній Україні, де за тією ж статистикою менше дітей-сиріт опиняється в інтернатах. А загалом у нашій державі переважна більшість безпритульних – це інтернатські діти. У держави два шляхи для подолання проблеми сирітства. Це усиновлення і сімейні дитячі будинки. Обидва напрями вимагають передусім великих душевних затрат, і я з радістю помічаю, що в Україні, в уряді, владних структурах дедалі більше людей починають це розуміти. Маємо чимало прикладів, що бездітні сім’ї, втративши надію мати власних дітей, ідуть на всиновлення. А потім їм Бог дає і власних. – Яких дітей можна всиновлювати? – Діти, у яких померли обоє або єдиний з батьків. Скажімо, якщо дитина народилася і в неї є лише мама і вона помирає, то така дитина стає сиротою, і вона може бути усиновлена. Якщо померли обоє з батьків, то така дитина може бути усиновлена. Якщо батьки або єдиний з них позбавлені батьківського піклування рішенням суду. Якщо батьки визнані безвісно відсутніми. Якщо мати або батько чи вони обоє дали згоду на всиновлення іншими батьками. Раніше була процедура відмови матері від новонародженої дитини. З 2004 року в Сімейному кодексі написано, що відмова матері від дитини не є праводійсною. Тепер матері не можуть написати, що вони відмовляються від дитини. Такої фрази не існує в правовому полі. Вони тепер пишуть про те, що дають згоду на усиновлення своєї дитини іншими людьми. Загалом, всі ці обставини визначені 905 постановою Кабміну від жовтня 2008 року. Там виписані всі життєві обставини, які дозволяють усиновити дитину. – Як засвідчує практика, усиновлювати бажають переважно немовлят… – І саме таких маленьких дітей (віком до року чи хоча б до 2-3-х років) не вистачає. До того ж, тривала процедура часом відлякує потенційних усиновителів. Від дня, коли біологічна мати покидає немовля у пологовому будинку, має пройти 2 місяці, і тільки тоді служба починає розшукувати її. У розшуках минає ще місяць: вирішується питання, чи та ж таки мати забере дитину до себе, чи влаштує тимчасово в будинок малюка, чи відмовляється та дає згоду на усиновлення. Якщо малюк «тимчасово» опиняється в сиротинці, то треба ще 6 місяців слідкувати, чи відвідує його мати. Якщо ні — служба у справах дітей дає згоду на оформлення усиновлення. Таких дітей зразу ж забирають ті, чия черга підійшла (пані Марія демонструє журнал реєстрації «черговиків» – авт.). Тож виходить, що на момент усиновлення таких «відмовних» дітей їм виповнюється 1 рік, часом більше. А біологічну матір знову треба розшукати, аби позбавити її батьківських прав, цим самим дати можливість прийомним батькам взяти малюка. – Яка ж подальша доля усиновленої дитини? – Сімейний кодекс України передбачає, що в 14 років дитина має право знати, хто її рідні батьки. Усиновитель, в свою чергу, має право на приховання факту усиновлення, забезпечення права таємниці цього «процесу». Проте далеко не завжди прийомним батькам це вдається. Імітувати вагітність, щоб потім «народити» однорічну або й старшу дитину, просто неможливо. Хіба що переїхати в інший населений пункт. Проте й там немає ґарантії, що та сама таємниця не буде розкрита. Ще батьки мають право змінити дату народження на 6 місяців. Іноді для збереження таємниці це має значення. Після завершення процедури усиновлення служба протягом 3-х років відслідковує, як живеться дитині у новій сім’ї. Батьки щороку заповнюють звіт єдиного зразка про усиновлену дитину, на звороті якого пишуть довільно свої відгуки, ставлення до дитини, долучають фото. Часто приходять до працівників з дітьми, щоб продемонструвати успіхи. Протягом трьох років у місті всиновлено 30 дітей. Одна сім’я побажала взяти 9-річного хлопчика, який до того жебракував на вулицях міста. Торік весна принесла щастя двом братам, які знайшли собі родину, також усиновлений малюк, якого три роки тому підкинули на територію школи-інтернату й якого ми зареєстрували як Микола Романович Галицький. – А чи були випадки відмови від дитини після усиновлення? – На жаль, а чи на щастя, кілька років тому мали єдиний такий випадок. Сім’я усиновила хлопчика. Він прожив у родині п’ять чи шість років. Але ми змушені були забрати дитину назад в інтернат. Батьки запили, а потім розлучилися. Умови для проживання дитини були жахливі. Хлопчик ходив брудний і голодний. Нині він у інтернаті, але знає, що має батьків, чекає на них. Хтозна, може вони колись отямляться і згадають про хлопця. Для дитини це був великий психологічний стрес. – Яку допомогу держава виділяє на дітей? До якого віку надається ця допомога? – Незалежно від того, в якому віці дитина усиновлена, після рішення суду дитина і родина має право на отримання одноразової грошової допомоги на рівні допомоги при народженні першої дитини. Якщо я не помиляюся, зараз ця сума становить 12 400 гривень. Крім того, дається оплачувана відпустка 56 днів відразу після усиновлення. Це потрібно для адаптації дитини в сім’ї. Ще є додаткова відпустка – 10 днів до щорічної відпустки. Всі ці права – це необов’язково. Батьки-усиновлювачі можуть ними і не скористатися, якщо так захочуть. Бо це – таємниця усиновлення. Тобто, отримання всіх цих допомог автоматично передбачає відмову від таємниці усиновлення. Якщо говорити про прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу, то кожна дитина отримує два прожиткові мінімуми. Ці кошти передбачаються на забезпечення потреб дитини. Також батьки-вихователі отримують ще 35% від цієї суми на оплату послуг щомісячно. Вся ця допомога надається дитині до повноліття. Але якщо дитина продовжує навчатися на стаціонарній формі, то допомога надається до 23 років. Розмовляла Олександра ЛІСКОНОГ
