«Їстівне-неїстівне» У розмовах з людьми віком від 30 до 50 років, виявилося, що вони гралися в однакові ігри – «їстівне-неїстівне», «дід Панас», «доньки-матері», «світлофор», «зіпсований телефон», а різноманітних витівок з м’ячем і не перечислити… Безумовно, були й такі ігри, які народжувалися безмежною дитячою фантазією і відтворювали підсвідомі бажання малечі. «У моєму дитинстві ляльок не було, – згадує 63-річна пані Марія. – Мама шила іграшки з клаптиків тканини, а ще нашими «дітками» були качани кукурудзи, ми їм навіть коси заплітали. За будь-якої погоди гралися надворі, хіба в морозні дні сиділи в хаті». А от 30-річна Світлана каже, що у неї в дитинстві «кукурудзяні» ляльки і у видуманому хорі співали, і моделями на подіумі були. Проте найкращою згадкою про дитячі забавки для неї є гра «у продавця». «Так весело, – розповіла жінка, – гроші – то листочки з дерева чи фантики від цукерок, а продавали хліб, «спечений» із болота. Наші ігри були добрими, не такими агресивними, як нині». Після таких слів стає зрозуміло, що, окрім радості, такі дитячі забавки розвивали спритність і витривалість, тренували координацію рухів і увагу, допомагали знаходити спільну мову, залагоджувати конфлікти, навчали дотримуватися певних правил.
Роботи-кіборги та інші страшилки Сучасні ж діти просиджують увесь вільний час біля екранів телевізорів або за моніторами комп’ютерів, промінявши радість руху і живого спілкування на нові технології. Та й батьки часто не випускають своїх чад гуляти у двір, побоюючись реальних або вигаданих небезпек. Тоді малюки тішаться, придбаними на їхню плаксиву вимогу, стандартно-фальшивими ляльками Барбі чи Братц, роботами-страховиськами не від світу цього, «бакуганами» та іншим невиразним, часто з шкідливого матеріалу, китайським непотребом. Комусь, певно, вигідно з раннього дитинства, коли закладаються підвалини цінностей на все життя, відрізати наших дітей від свого національного багатства і нав’язати чужорідне убозтво… 5-річна Настуся із радісними очима показує свою нову подружку – ляльку Братц. Дитина із серйозним виглядом пояснює, що коли виросте, то буде саме так одягатися та мати такі очі. Лякає, що гарна дівчинка хоче бути схожою на страшнющу ляльку. Бо Братц надмірно худі, непропорційні та з вульгарним макіяжем. Довгі ноги та силіконові груди – аж ніяк не культ жінки-матері. Та ці риси не завадили лялькам Братц стати кумирами сучасних дітей 4-9-річного віку. У хлопців – свої іграшкові уподобання. 4-річний Владислав на питання, ким мріє стати у майбутньому, з легкістю відповів: «Людиною-павуком». А ще кілька років тому хлопчики гралися солдатиками та машинками. І такі ігри, на відміну від теперішніх, допомагали дитині засвоювати нові соціальні ролі та професії. Вихователі тих груп дитячого садочка, в яких заборонили діткам приносити з дому і гратися під час перебування у дошкільному навчальному закладі іграшкову зброю, роботів-кіборгів та інші страшилки, відзначають, що їхні вихованці стали більш спокійними, стриманими, не агресивними. Вони і поза садком обирають для ігор звичні для багатьох поколінь мозаїку, кубики, пірамідки, ігри з м’ячем, скакалкою, правда, не обходиться без машинок та ляльок. І вже зовсім інші спокуси для них пропонують їхні друзі у дворі. Програма саморуйнування? «Тату, купи мені бакугана», – підійшов якось п’ятирічний Дмитрик і попросив у мене нову іграшку для свого арсеналу. Більше десятка машинок та різноманітних розвиваючих ігор його вже не цікавлять. Він хоче бути таким, як усі його старші колеги у дворі. Здивовано дивлюся на дитину і не розумію, про що мова. Тоді син бере мене за руку і веде до тих хлопців, котрі граються «потрібною» забавкою. Благаючий погляд сина не дає вибору – запитую у хлопців, де вони брали таких «героїв» і йду на пошуки, бо знаю, що спокою Дмитрик мені не дасть. Пошуки новітнього покоління іграшки заледве увінчалися невеликим успіхом – мені вдалося знайти на базарі якогось «бакугана». Але я був не один. Таку іграшку того дня шукало чимало батьків, причому ніхто не знав, що воно таке, а запитували у продавців, заледве вимовляючи нове слово. Виявляється, в Інтернеті детально описано, як обирати такого роду іграшку і як нею користуватися. Втім, для дітей пояснювати нічого не треба, вони все знають із мультфільмів. Вже через декілька днів синові тієї іграшки не треба, вона просто валяється посеред інших. І я вже з острахом чекаю, що невдовзі в нього виникне чергова ідея для нової забавки. …Якось увечері поміж поламаних гойданок бігали хлопчаки. Вони грали у терористів. А поруч на лавці сидів старший чоловік і чи то до мене, чи сам до себе сказав: «Знову все повторюється. Ці дітлахи теж «йдуть» на війну. Але колись ніхто не хотів бути фашистом, а тепер всі хочуть випробувати роль ворога». Чулися хлопчачі вигуки: «Терористів потрібно знищити, бо загине світ! Включити програму саморуйнування!». Раптом вояки покотилися по траві – і завмерли. «Апокаліпсис», — серйозно сказала єдина серед них дівчинка. Стало не смішно, а моторошно. Діти гралися не просто у війну: вони моделювали кінець світу. Мар’ян ПАСТУЩИН
КОМЕНТАР Уляна БАБІЙ, психолог Івано-Франківського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: З будь-якою іграшкою можна придумати гру, яка би приносила дитині користь. Тому зрозуміло, що поганих іграшок не буває. Інша справа, що корисний вплив на дитину буде різним, бо одні іграшки спеціально створюються для розвитку дитини, а інші – ні. Перш ніж купувати іграшку, слід зрозуміти, до розвитку яких якостей дитина вже готова і які якості їй необхідно розвивати. Такий вибір мали би робити батьки. І на них мала би лежати левова доля відповідальності. Кажучи простіше, вибираючи ту або іншу іграшку, потрібно відразу уявити, що ваша дитина з нею робитиме. Кожна дитина хоче мати іграшку, якій вона може поскаржитися, яку можна пожаліти і втішити. Саме з нею дитина не почуватиметься самотньою, коли батьки кудись підуть, перестане боятися темряви, коли вимикається світло і треба заснути тощо. Іграшка буде другом. На таку «іграшку-друга» іноді зляться і навіть ламають чи викидають. Але про неї завжди згадують у хвилини горя, дістають з кутка і ремонтують, домальовують очі, приклеюють вуха, шиють чи купують новий одяг. Важко уявити, що подібне ставлення дитина може продемонструвати до якогось робота-трансформера, динозавра, покемона, павука, монстрика (навіть дуже милого) чи машини, яка гримить. Тому «своїми друзями» діти, швидше за все, виберуть Барбі, ведмедика, кошенятко, зайченятко, тобто істоту, дуже схожу на людину, близьку їм і зрозумілу. Дитині потрібні такі іграшки, на яких можна відпрацьовувати, відшліфовувати властивості характеру. Для цього автоматичні забавки абсолютно не придатні. Важливо, щоб іграшка викликала у дитини чіткий, несуперечливий і зрозумілий для неї образ, щоб вона легко могла дізнатися і назвати – це зайчик, слон або ведмідь. Цей образ підказує малюкові, як з ним гратися – як він ходить (стрибає чи повзе), що любить їсти, як розмовляє. Корова з крильцями, ведмедик з головою слона або верблюд з телефоном на спині не викликають чіткого однозначного образу в свідомості дитини, тому малюкові не зрозуміло, що з цими іграшковими предметами можна робити і як з ними гратися.
VOX POPULI В які ігри грають ваші діти?
Оксана, стиліст: – В основному комп’ютерні ігри. «GTA» та «Як дістати сусіда» – це те, що я пам’ятаю, в ці ігри грає мій шестирічний син зі своїми приятелями. Вони приходять до нас погратись, і я сподіваюсь, що це будуть ігри на свіжому повітрі, але вони з усіх сил намагаються протиснутись до будинку, щоб сісти за комп’ютер. Жах…
Соломія, підприємець: – Моя донька-шестикласниця дуже любить комп’ютерні ігри. Але поки що також з задоволенням стрибає через резинку, грає з однолітками лови, хованки й інші рухливі ігри. Ще інколи грається ляльками Барбі та Рапунцель. Я з усіх сил намагаюсь обмежити її потяг до комп’ютера, бо бачу, що це може призвести до великої залежності.
Григорій Вікторович, будівельник: – Комп’ютерні ігри – це все, що цікавить сучасних дітей! У мене брат у важкому стані потрапив у лікарню надовго, його дружина днювала і ночувала біля нього, доглядаючи його, а син – юнак 17 років – день і ніч сидів біля комп’ютера, воюючи з віртуальними ворогами. За місяць спромігся лише один раз тата в лікарні провідати!!!
Галина, лікар: – У мене хлопчик і дівчинка, школярі молодшої школи. В основному люблять грати вистави, які самі ж і вигадують на основі побачених фільмів чи мультиків. Вони переодягаються в різний одяг, а м'які іграшки «грають» ролі тварин. Часто мої діти граються «у школу». Також дуже люблять конструктори LEGO, майструють будинки, космічні кораблі, літаки та ін. Опитував Тарас ЯКОВИН
