Насправді нічого дивного у цьому немає. Учені-біологи знають, що чисельність особин у популяції прямо залежить від наявності ресурсів. Іншими словами, кількість тварин одного виду на певній території, як правило, не перевищує тієї межі, коли їм вистачає їжі. Про що це свідчить? Правильно! Цього самого ресурсу тим же бродячим собакам вистачає аж занадто, тому боротись треба не так із ними, як із звалищами харчових відходів. Звичайно, це не єдиний спосіб вплинути на кількість «бродяг». Необхідний цілий комплекс засобів. Сліпо вступаючи у війну з бродячими собаками без врахування великої кількості факторів, комунальники можуть лише ускладнити проблему. Уявіть на хвилину, що всі собаки раптом зникли. Тоді почнеться збільшення кількості інших тварин. Їжа – залишилась, а конкуренція зникла. Ймовірно, новими «терористами» міст стануть полки мишей та пацюків, боротись з якими куди важче. Тим паче, що гризуни переносять значно більшу кількість інфекцій. І не лише при прямому контакті, але й через продукти харчування. «Бродяги» без потомства? Виловлювання бродячих собак у нашому місті проводить КП «Полігон». Директор цього підприємства Богдан Тимочко говорить, що для впорядкування роботи над зменшенням кількості тварин собак сортують на три категорії: 1 – тварини, які колись мали господаря і є прирученими; 2 – напівприручені, тварини які є бездомними, однак живуть біля певних установ, магазинів чи в дворах і яких люди підгодовують; 3 – тварини дикі, що становлять певну загрозу для людей. Тварин першої категорії стерилізують і залишають на утриманні в притулку для бездомних собак в с. Павлівці. Тварин другої категорії теж стерилізують і відпускають, одягнувши їм білі ошийники з номером або чіпом, щоб потім відстежувати їх життя. Щодо тварин 3 категорії вирішили: якщо тварина невиліковно хвора, то її присиплятимуть, а тіла відправляють на Коломийський ветсанзавод, де з них виготовляють кісткове борошно. Із середини липня 2009 року в Івано-Франківську працює віварій медуніверситету – заклад, де під наглядом досвідчених спеціалістів здійснюються експериментальні наукові досліди над тваринами. Тут є 10 кліток і один операційний стіл, де ветеринар та студенти стерилізують собак. Після операції тварину «виходжують», а також роблять відповідні щеплення. Через 3-4 дні тварині чіпляють на шию білий ошийник і випускають туди, звідки привезли. Ветеринари запевняють, що такі тварини вже є неагресивними і не становлять небезпеки для людей. «Станом на 1 квітня 2010 року простерилізовано 147 собак, щеплено 600 голів, приспано 696», – повідомляє начальник управління ветеринарної медицини Микола Сендецький. Минулого року було виділено 100 тис. із міського бюджету на зменшення кількості собак відповідно до «Програми поводження з безпритульними тваринами в м. Івано-Франківську». Цього року потрібно вдвічі більше, але скільки виділять – ще невідомо, – запевняє Богдан Тимочко. На закиди, що навіть у центрі міста «бродяги» розгулюють без білих ошийників, він каже, що ці собаки не становлять ніякої небезпеки для людей, бо вже є стерилізованими і мають щеплення. «А ошийники вони або самі зняли, або «турботливі бабусі», які їх підгодовують, розв’язали, щоб «не гризло шию», – каже пан Богдан. «Побудувати державний притулок для бездомних собак сьогодні майже нереально. Все впирається у кошти. Але найбільша проблема – це земля, адже такий заклад повинен бути далеко від міста, бажано у лісі. А який сільський голова захоче віддати землю під такий притулок?» – розмірковує Богдан Тимочко. Собака добро пам’ятає Проблема приблудних тварин хвилює всіх: одні жаліють собачок, інші бояться (і часто небезпідставно) великих зграй, які снують по нічному місту. Вже не говоримо про те, що вони постійно «мітять» міські тротуари і клумби. З прийняттям закону «Про захист тварин від жорстокого поводження» політика до бездомних тварин змінилася – закон забороняє вбивати здорових собак. Ще у 2006 році міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус пообіцяв, що в обласному центрі Прикарпаття буде притулок для бездомних собак. У 2007 році перший заступник тодішнього губернатора Романа Ткача Андрій Романчук та тодішній заступник міського голови Віктора Кімакович після зустрічі із Юрієм Чорним прийняли Програму захисту безпритульних тварин. Була зареєстрована Івано-Франківська ГО захисту тварин, головою якої став Юрій Йосипович Чорний. Для започаткування цієї програми з екологічного фонду було виділено 100 тис. грн. За ці гроші закупили матеріал для облаштування притулку. Передбачалась майбутня співпраця із владою для нормального функціонування притулку у с. Павлівці, де землю колишньої лікарні орендувала ця ж громадська організація. Але після того, як ці люди відійшли від своїх посадових обов’язків, все призупинилось. Будівельні матеріали ще й до сьогодні стоять без належного використання. Призначенням притулку було утримання в першу чергу породистих і домашніх собак, які з певних причин втратили господаря, щоб потім знайти їм нового власника. Рештою собак повинні були займатись КП «Полігон». Але розголос про програму пішов по цілій області, люди почали звозити собак, і сьогодні там буває до 130 – 150 тварин. «Люди просто кидають собак у мішках чи ящиках через паркан. Був випадок, коли мені доводилось виходжувати п’ять щенят, матір яких загинула. Я їх кілька днів годував із соски, але вони так і не вижили», – розповідає Юрій Йосипович. «Сьогодні притулок у Павлівці – це просто якийсь жах! – бідкається господар. – Справжнє гетто для тварин. Жодних санітарних умов утримання, кардинально не вистачає кліток та вольєрів. Потрібна спеціальна кімната для хворих тварин, кухня, ветеринар…» Пан Юрій практично сам доглядає сотню «бродяг». На заклики добровольця виділити якісь кошти для того, щоб створити належні умови для тварин, вислуховує монотонне: «Це приватна справа!» або «Немає коштів». «Ми не маємо спонсорів й існуємо за рахунок благодійних внесків. Цього року вдалось «видерти» у міської влади 10 тисяч, на які вона купила харчі для тварин – дорогі котячі корми і крупу. Я мусив перепродувати ці консерви і купувати для собак якусь поживнішу їжу», – говорить Юрій Чорний. Уже кілька років чоловік оббиває пороги «білого дому», пропонує налагодити співпрацю з м’ясокомбінатами, які працюють в місті, та з центральним ринком, щоб ті постачали в притулок відходи, але ніякої співпраці так і не дочекався.
«Сторожі» з паспортами Це лише скільки корму треба, щоб тричі на день прогодувати сотню собак! А прибрати за ними? А стежити, щоб вони не погризли один одного? Безперервний гавкіт і виття… І все це одна людина! «Собаки мене ніколи не кусають. Тут є психологічний прийом – треба показати, що ти їх не боїшся, що ти ватажок у зграї. Але якщо вони відчувають небезпеку, тоді можуть і напасти». Підтверджує це твердження і Микола Сендецький: «У нас укуси бродячих собак – випадки поодинокі. Скажу більше – частіше кусають приручені або сторожові пси, ніж бродячі. Бо безпритульні тварини переважно залякані і боязливі, хіба якщо зачепити їхніх щенят». Нещодавно МВК прийняв рішення про те, що на території підприємств має бути не більше трьох сторожових собак, які повинні мати «ветеринарні паспорти», а власники мали б подбати про обладнання вольєрів або тримати собак на прив’язі. Те ж стосується і утримання псів у селах. Невиконання цих вимог тягне за собою адміністративну відповідальність згідно зі ст. 154 КУ «Про адміністративні порушення». Чи будуть проводити рейди на підприємства і штрафувати власників? Питання риторичне. Тому залишається лише сподіватись, що люди все ж таки налагодять стосунки зі своїми «найвірнішими друзями». Алла Самбур
