Про наркотики, бабусю і теля Володимир Струсінський очолив кінологічний центр недавно. Хоча за плечима офіцера роки служби за кордоном, чималий послужний список розкриття злочинів в області. Володимир Струсінський із Блейком протягом двох місій займалися у Косово пошуком вибухівки. Там пройшли службу і Олександр Усольцев з німецькою вівчаркою Малишем, потім Любомир Дутчак з Мікою, Руслан Третяк із спаніеллю Руді. Всі вони нагороджені медалями ООН. На Прикарпатті готують собак з пошуку й виявлення наркотичних і вибухонебезпечних речовин в умовах значного скупчення людей. Також кінологи готують так званих собак-антитерористів. Особливістю таких собак є вміння працювати в умовах дії сторонніх подразників (світло, звук, димова завіса, слизька поверхня, водна перешкода, підйом на висоту тощо). Позаяк племінна база службових собак в Україні розвивається повільно, прикарпатським кінологам доводиться ще й селекцією займатися. Віднедавна вони взяли непопулярних у народі зонарео-сірих вівчарок, швидше схожих на диких прародичів. Вони, як і вовки, відзначаються завидною витривалістю і працездатністю. Два роки тому закупили п’ять вівчарок робочих ліній розведення. Тобто, дивилися не на красу, а на розум. З тих пір центр веде свою лінію. Уже навчають молоде покоління. Гордістю Володимира, а може й фавориткою, є сьогодні дворічна Латина. Усі собаки центру мають дипломи й посідають перші місця на різних змаганнях. Володими Струсінський пригадує випадок, коли два роки тому у Косові у церкві зловмисники зламали двері і втекли. – Діна 6 кілометрів вела слід. Ніхто не вірив, що собака знайде злодіїв. Але вона нас вивела на поляну, де сиділо двоє наляканих чоловіків. А перед ними – порожня пляшка від «Кагору». Більше в церкві вкрасти було нічого. А ось Локі навесні знайшла серед лісу стареньку бабусю із Павлівки. Та пішла з дому і заблукала. Ще година-друга й була б замерзла на пеньочку. Розповідати можна годинами, – каже Володимир Струсінський. Кінологи найчастіше згадують, коли нині вже пенсіонер Роман Кузан пішов з вівчаркою шукати корову, що пропала, а привів з лісу ще й теля.
Малінуа замінить німецьку вівчарку Втім, яка б не була розумна німецька вівчарка, вона з плином часу виявилася непридатною для непростої служби. Про це вже офіційно заявила поліція ФРН. На патрулях її поступово витісняє іноземний конкурент – бельгійська короткошерста вівчарка малінуа. Тримісячна бельгійка оселилася і в Івано-Франківську. Ії привезли прикарпатцям колеги із Сум. Руслан Третяк, який вже посилено готує цуценя як антитерориста, каже, що бельгійські вівчарки спритні як коти. Вони набагато легші від німецьких, тому легко долають триметрову висоту. У той час, як «німці» беруть 2-метровий бар’єр. Порода названа на честь бельгійського містечка Малин (Мехелен), де відкрився перший клуб аматорів цього різновиду вівчарок. Це найбільш затребувана порода для несення служби в поліції і армії. Бельгійський різновид вівчарок вважають рухливішим, рішучішим та дешевшим аналогом німецької вівчарки. Так, у поліції федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія на 281 чотириногого "бельгійця" припадає лише 26 німецьких вівчарок. У поліції кажуть, що бельгійські собаки за багатьма параметрами проявляють себе краще, ніж їхні німецькі родичі. – Бельгійська вівчарка – невибагливий і витривалий собака, з помітно вираженим охоронним інстинктом, слухняна своєму господареві і вміє працювати самостійно, якщо того вимагає ситуація, – ділиться враженнями Руслан. Малінуа працює в поліції і загонах рятувальників багатьох країн світу. Ці собаки розшукують вибухівку і наркотики, працюють провідниками незрячих людей, займають перші місця в змаганнях з аджиліті і поза конкуренцією у великому рингу. Але, мабуть, найголовніше, малінуа – прекрасна собака-компаньйон. За кордоном, каже Руслан Третяк, місячна малінуа коштує майже тисячу євро. У нас місячне цуценя можна придбати за 500 євро. До речі, французькі медики навчили малінуа виявляти злоякісні пухлини передміхурової залози за запахом сечі. Результати, продемонстровані твариною під час контрольного експерименту, перевершували точність діагностичних досліджень.
Каша для служивих Робочий день в центрі починається о восьмій ранку. Вже тридцять років першим приходить Роман Кульбанський. Підходить до вольєрів, вітається з кожним собакою. Для кожного має окреме слово. Потім поспішає на своє основне робоче місце – готувати чотириногим служивим їду. Каже, щодня варить по 80 літрів каші із м’ясом. Годує собак та виводить гуляти. Далі вже естафету приймають інші кінологи: сідають у машину та виїжджають за територію на роботу по гарячих слідах. – Якщо пес знаходить слід п’ятихвилинної давності – це ще не слідова собака. Вона має знаходити сліди п’яти, а буває і семи годин. Цей відрізок ми щодня нарощуємо по п’ять хвилин, – розповідає кінолог. Чоловік знає усі тонкощі дресирування службових собак. Пам’ятає усіх поіменно. Годинами може оповідати історії. Після обіду працюють з собаками, що спеціалізуються на наркотиках і вибухівці. На території центру розставлене все, де можна заховати небезпечні речовини: авто, коробки, валізи, відра. Для заохочення пошуку – м’ячик. – Усі тренування побудовані на грі, – говорить кінолог. – Собака не шукає наркотик, вона шукає м’яч. В неї асоціації: запах наркотику – запах м’яча. За те, що пес знайшов наркотик, він отримує заохочення – м’яч та короткотривалу гру. До речі, у кожного пса є свій улюблений м’ячик. Однак, приходить час йти на дембель і четвероногим. У вісім років вони вже пенсіонери. Яка ж їх подальша доля? – Ми кожну собаку прилаштовуємо у хороші руки. Так, Кіма віддали у Богородчанське лісництво. Алісу забрали у Почаєвський монастир. Іі там дуже люблять. Вона ж віддячує, показуючи прихожанам усі їй відомі трюки, – розповідає Р. Кульбанський. Гармата для пошуку вибухівки Тренувати собак починають з піврічного віку. Через три місяці пес може навчитися шукати наркотики. А от на пошук вибухівки треба працювати довше – півроку. Якщо пес знаходить наркотики, то може подряпати коробку, розірвати чи погризти. Коли знаходить вибухівку, то не має права гавкати, бо може бути звуковий детонатор. Взагалі, нюансів дуже багато. Наприклад, якщо пес сів – вибухівка зверху, якщо ліг – внизу. Руслан Третяк свої коментарі підсилює показовим виступом Латіни, яка періодично сідає біля навчального ящика. До єврочемпіонату Третяк розробив спеціальну тренувальну гармату, яка дистанційно вистрілює м’ячик для собаки. В оригіналі пристрій коштує тисячу доларів, але кінолог розробив його сам, з допомогою Інтернету. Сама гармата складається з пульту управління, антени, труби, поршневої системи. У трубу закидають м’ячик та за допомогою простої системи управління «вистрілюють» ним. Відстань дистанційного керування пушкою від 30 до 50 метрів. Цей пристрій ставиться на тренувальні ящики, вмонтовується в меблі. За допомогою гармати собака дуже чітко вказує поглядом, де є вибухівка. – Тренування побудоване на своєрідній грі, – пояснює Руслан Третяк. – Собака не усвідомлює, що шукає наркотик чи вибухівку. Вона шукає м’яч із запахом вибухівки. Поступово частина запаху м’яча зменшується. І тварина вже асоціативно шукає небезпечні речі. Коли собака щось знаходить, він, як правило, сідає чи лягає і показує поглядом, де є вибухівка. А за те, що пес знайшов, він отримує заохочення – м’яч. Його, як правило, кидають кінологи. Тому собаки звикають, що людина має бути десь поряд. А тваринам, які тренувалися за допомогою дистанційної гармати, цього не потрібно. Вони вже не чекають допоки за ними зайде кінолог, а самостійно розпочинають пошук вибухівки. На озброєнні в американців є подібна установка. Але її ціна — майже тисяча доларів. Тому Руслан модернізував пристрій власної конструкції з дистанційним керуванням, який у потрібний момент вистрілює таким же, бажаним для собак, м’ячиком. Русланова розробка сподобалася не тільки його колегам–співвітчизникам, а й словакам, котрі вже замовили собі одну гармату, майже в десять разів дешевшу від американської. – Зараз поспішаю виготовити гармату для Кувейту. Там наші кінологи працюють в службі безпеки нафтопереробного заводу, для безпеки якого використовується 90 собак. Просять, щоб гармату розфарбував у синьо-жовтий колір, аби всі бачили, що то виріб український, – каже Руслан Третяк. Пристрій виготовляє вручну. На одну гармату йде три дні. Вона працює на акумуляторі, якого вистачає для 5 тисяч пострілів м’ячем. Хлопцям у Кувейті зарядки вистачатиме на тиждень тренувань. Олександра ЛІСКОНОГ
