«Дипломна хвороба» Моя знайома, яка вступала у Прикарпатський вуз п’ять років тому, зауважила, що тоді і близько не треба було знати того, що тепер… «Тести вимагають ґрунтовних знань, а школа цього не дає, – каже тепер уже юрист Оксана Гуменяк. – Усі кинулися до репетиторів. Для мене у першу чергу це була психологічна підтримка. (Оксана мала репетиторів з української мови та історії – Авт.). Коли ти займаєшся сам, то не знаєш, за що хапатися. А так є людина, яка все систематизує, контролює. Корисні її конспекти. Репетитор – це як «рука», яка тебе «веде». Вчитель математики з 15-річним стажем Марія Кузьо запевняє, що питання, які є в тестах ЗНО, охоплюють весь курс шкільної програми. «А, скажімо, психологія більшості хлопців така, що до 6-го класу вони добре вчаться, потім до 9-го закидають навчання. А у випускних класах знову повертаються до книжок. Проте в 10-11 класах нічого нового не вивчають, а систематизують вже навчальний матеріал. Адже ази, приміром, математики закладаються у 6-му класі. І якщо учень пропустив щось у початкових класах, то у старшій школі йому вже складно опанувати весь матеріал. Тому батьки платять гроші репетиторам, щоб з дітьми додатково займалися». «Зіграла свою роль і «дипломна хвороба», котра захопила наше суспільство, – каже начальник обласного управління освіти Зінаїда Болюк. – Коли я закінчувала школу, то вищу освіту здобували 17% випускників, а сьогодні – 80%. Всі хочуть заробляти мізками, а не руками». Зінаїда Андріївна вважає, що ключем для вирішення освітніх проблем є диференціація (поділ дітей на більш і менш здібних) та індивідуалізація навчального процесу. Адже вчителю важко приділити увагу кожній дитині, якщо їх у класі тридцятеро. «Якби в школах було профільне навчання, то учень зразу вибирав би ту спеціалізацію, яка йому до душі. В універсальних класах предмети розподілені по 1-4 уроки на тиждень. Це обмежує можливості учнів таких шкіл конкурувати з тими дітьми, які закінчили спеціалізовані школи, гімназії чи ліцеї», – впевнена пані Зінаїда. Як засвідчує практика, діти, батьки яких мають можливість оплатити додаткові послуги педагога, не докладають особливих зусиль на уроках. Звичайно, кожен батько хоче дати своїй дитині те, чого не мав, можливо, сам. І чим на крутіший факультет вступить його дитина, тим спокійніша совість: «Я дав їй все, що міг!» Коня можна привести до водопою, але змусити його пити – не можна. Так само і з репетиторами. Якщо дитина не хоче вчитись, то ніякі репетитори їй не допоможуть. Знання на продаж «Ноу-хау» останніх років: франківчани все частіше наймають репетиторів для наймолодших учнів – перших-четвертих класів. Правильно, інвестиція у знання дітей – найприбутковіший вклад. Але всьому свій час. Проблема в тому, що репетиторство стало своєрідною модою. Батьки, які мають можливість оплатити «тренерів розуму», таким чином намагаються відкупитися від власних обов’язків. Простіше ж відвести дитину до професіонала, ніж «вимотувати собі нерви» над його домашніми завданнями. Але чи виправдані такі дії батьків, які «навантажують» своє чадо всіма заняттями, на які тільки грошей вистачає? «У початкових класах репетиторами повинні бути власні батьки. Добрий класовод вчить дітей читати, писати і рахувати. Це основні вимоги базової початкової освіти. Батьки ж повинні навчити загальнолюдського. Краще у вільний від навчання час піти з дитиною до церкви, записати її у спортивний, танцювальний або ж творчий гурток, щоб розвивати її таланти і здібності», – рекомендує пані Болюк. Для вправних педагогів репетиторство – непоганий «додатковий» дохід. Для декого він навіть більший за «основний». У приміщеннях навчальних закладів займатися репетиторством суворо заборонено. Адже, як правило, це – приховані доходи і в казну від них «не капає». «На репетиторство ліцензії не потрібно, – каже Зінаїда Андріївна. – Кожен педагог має право надавати додаткові платні послуги. Якщо ж репетитор реєструється як підприємець, він повинен сплачувати фіксований податок щомісяця. Це убезпечить йому надбавку до пенсії. Зараз багато вчителів почали втілювати таку практику», – каже головна освітянка області.
Ціни кусаються Одинадцятикласниця Марія, яка планує вступати до Львівського університету ім. Івана Франка, каже, що цьогорічні випускники почали займатися з репетиторами ще з початку навчального року. Ціни на приватних педагогів – кусючі. Більшість репетиторів одразу виставляють тариф у євро або доларах. Повний курс з математики (60 уроків) коштує від 800 євро. Можна займатися погодинно – одне заняття обходитиметься у 50 грн. Українська мова «тягне» від 500 до 800 у.о. за курс. Якщо батькам така сума не по кишені, домовляються зі шкільним вчителем, який братиме 50 грн. за урок. Переважно наймають викладачів з інших шкіл: користуватися послугами предметника вважається недоцільним. Ціна за послуги залежить від «престижності» предмета. Найдорожчі – педагоги екзотичних мов – японської, китайської, іспанської… За навчальний курс з історії доведеться заплатити від 500 до 700 у.о., з англійської – від 600 до 800 у.о., фізики оцінюють свою роботу від 800 до 1200 у.о. Якщо немає можливості знайти репетитора в навчальному закладі, вдаються до газетних оголошень. Професійний актор, який навчає своєї майстерності майбутніх студентів мистецьких факультетів, просить 50 грн. за академічну годину. Якщо займатися два рази на тиждень, протягом 2-3 місяців можна навчитися розповідати байку, вірш, прозу, поставити декілька етюдів та зрозуміти психологію екзаменатора. Вчитель живопису та малювання пропонує свої послуги за 30 грн./год. «Деякі педагоги забувають, що вчитель має 18 уроків на тиждень, але робочий тиждень його складається з 40, 36 або 24 години. І решту часу він має готуватися до уроків або займатися додатково з тими дітьми, які не встигли засвоїти матеріал. Те, що є у підручниках, шкільний вчитель зобов’язаний навчити учнів. Безкоштовно», – зазначає З.Болюк. Адже школа – не магазин: заплатив гроші – отримав товар. Мар’яна РИНДИЧ
