І якщо навіть історія знаменитих ринків сягає не такої аж сивої давнини – всього двісті-триста років, то ярмаркування у Тлумачі – традиція, котра тягнеться вже п’ятсот років. Саме цього року відзначатиметься півтисячолітній ювілей, відколи у місті почали проводитися ярмарки. В основному вони були сільськогосподарського призначення, що збереглося й донині. На одному із таких сучасних агроярмарків побував і наш кореспондент. «До Товмача, по калачі». Такою приповідкою користувалися колись не тільки у Тлумачі, а й у навколишніх селах, бо всюди знали, що саме тут у трьох пекарнях пекли смачні калачі. Згодом про пекарську традицію тлумачан забули, проте до Тлумача стараються їхати на базар чи не з всієї області. А все через те, що тут буцімто найдешевший ринок. Це, звичайно, стосувалося лише звірини. Хоча дехто із продавців на ринку каже, що це не найдешевше торговище. «От поїхали б ви в Обертин. Там, кажуть, ціни ще нижчі. Можливо, тому, що дальше», – зізнається чоловік, котрий тримає на руках великого кроля. В історії міста є такий момент, мовляв, Товмач (так місто називалося до 1939 року) не був би Товмачем, якби не його славні базари. «Щосереди тисячі людей з усіх усюд сходилися на базари, котрі тут відбувалися на трьох площах. Найбільшим базаром була торговиця на місці сучасного Тлумацького центрального ринку, – каже історик та краєзнавець Михайло Буджак. – Тут у п’ятьох місцях торгували телятами, кіньми, свинями, вівцями та птицею. На інших двох площах торгували яблуками, цибулею, збіжжям, молоком, сметаною та іншим крамом. Ще у довоєнний період на товмацьких базарах було всього досить – і до кольору, і до вибору, за винятком хіба що грошей». Тепер у Тлумачі базари проводяться двічі на тиждень – у середу та в суботу. Суботній ринок став навіть більшим, бо є можливість для більшої кількості людей і щось купити, і себе показати. Традиції ярмаркування у цьому покутському містечку тягнуться ще із часів середньовіччя. Найголовнішим та найбільшим правом тодішній Товмач вважав привілейоване право на ярмарки. Як зазначає Михайло Буджак, згідно із наказом короля від 1511 року, в місті запроваджується ярмарок кожної середи, а «великий» (річний) дозволено проводити 25 листопада. У такі дні місцеві ремісники, котрі виставляли на продаж свої вироби, а також ті, хто приїхав на торг із інших місцевостей, звільнялися від податків до королівської казни. Сучасні реалії диктують свої і ціни, і правила. Попри газдів пліч-о-пліч вправно працюють «гендлярі». Система перекупок настільки прижилася в базарних умовах, що годі й відрізнити їх від справжніх власників. Добра половина базарної площі виділена для торгівлі сільськогосподарською продукцією. Поки ще промисловий ринок дрімає, то тут торги йдуть на повну. Торгівці звіриною прибувають сюди на світанку. На ринку ніби на колгоспній фермі – всього повно. Кури, гуси, качки, свині, кролики, нутрії, кози. І все це кудахкає, кахкає, гелгоче, шипить, хрюкає і мекає. А зверху на живність споглядають вибагливі очі покупців. Продавці один наперед одного припрошують відвідувачів базару: «Беріт пацєтко, не пошкодуєте», «пане, купуйте свиню», «вам пацючка чи льошку?» Є такі господарі, котрі майже щосуботи вивозять поросят на продаж. Хтось має по десять, а хтось і по п'ятнадцять штук. «Поросячий рай» у Тлумачі розташовується у два ряди вздовж всієї базарної площі – загалом два десятки легкових автомобілів із багажниками повними свиней. Кажуть, що дешевими свині можуть бути наприкінці літа, коли господарі збирають новий урожай і мають чим прогодувати свиней. Хоча знайшлися на ринку серед продавців такі, котрі жартують, що свині подешевіють тоді, коли черешні вродять. «Чомусь у Гринівцях так кажуть, – запевняє пан Василь. – А ціну ми можемо і трохи впустити, аби і вам було добре, і нам не зле». Ціни не кусаються, проте вони й не дуже низькі. Семитижневі поросята коштували минулої суботи 450-500 гривень, трішки менші – 350-380. А якщо вже добре приторгуватися, то можна було купити «п’ятачка» і за триста гривень. Щоправда, це аж ніяк не мінімальна ціна. Для порівняння, торік у цей же період одне поросятко коштувало 180 гривень, а за 300 гривень можна було придбати пару. Хоча й охочих придбати пару свиней було чимало. От тільки шкода було віддавати 900 гривень. «Тиждень тому ми зарізали свиню до свят, – каже одна жінка. – А тепер хочу купити пару. До осені вони трохи підростуть, то вже й буде що різати на Різдво. Я звикла, що в стайні має бути свиня, бо інакше нема в селі що робити. А годувати є чим». Цікаво, що при виборі свиней люди мають якісь певні таємниці. Хтось заглядає свині у вуха, інший дивиться, чи закручений хвіст. Що це означає, не знають навіть самі продавці. Пан Василь із Гринівців каже, що треба на спину поросятка покласти руку. Якщо ширина спини «на три пальці», то така свиня добра. «Всі прикмети нічого не означають, як має свиня вирости, то вона виросте і так», – запевняє пан Василь. Від свиней поступово переходжу до іншої живності. Поки я роздивлявся кроликів, то одна старенька бабуся продала свою тритижневу кізочку за 120 гривень. А тим часом пан Володимир просив за свого великого кролика 500 гривень, а декілька маленьких місячних кроликів він продавав по вісімдесят гривень. Каже, що це ще не дорого. Мовляв, в Івано-Франківську дорослих кроликів продають навіть по тисячі гривень. Нутрії цього дня коштували 50 гривень, каченята – 18, кури-бройлери – 25 гривень. Хоча й у народі кажуть, що курчат восени рахують, але курей продають у Тлумачі протягом цілого року. Всі торги курми розпочинаються ще на автостанції – через дорогу від базару. Не встигає рейсовий автобус добре зупинитися на автостанції, як звідти з повними клунками одна за одною виходять вправні газдині, котрі подбали про товар для городян. «А ви маєте курей?» – з такими словами підбігає до дверей майже кожного автобуса декілька жінок із великими господарськими сумками в клітинку. Тут же, навіть не відійшовши далеко від транспорту, жіночка з села може розпрощатися із своєю чубатуркою, котру везла на базар. Товар продано ще на останній сходинці автобуса. Цікаво, що ті кури стають жертвами перепродажу. Їх здебільшого одразу ж йдуть додому патрати, а вже потім або перепродують на ринку, або постачають як сировину для закладів громадського харчування. Але є й такі кури, котрим вдається «вижити і добратися майже на базар». Щоправда, домашніх курей продають біля входу на ринок. Можливо, продавці не хочуть платити мито, тому й крадькома пропонують курей, ледь виставивши їх із сумки. Ціна на курей коливається залежно від того, коли газдині пора їхати додому. Чим менше часу до автобуса, тим курка стає дешевшою. Якщо в сьомій ранку за одну курку правили ціну 60-65 гривень, то вже близько десятої години їх можна було придбати навіть і по п’ятдесят за штуку. P.S. Кажуть, що ринок у Тлумачі славний ще й тим, що тут значна його частина відведена під товари секонд-хенду, котрі користуються попитом не тільки у мешканців району. Навіть із обласного центру приїжджають покупці за таким товаром, бо є з чого вибирати.
