– А йдемо, дівчата, подивимось, як гуляють на Гончарівці? – Мені хлопці казали, що там будуть ставити велику вільху і запросили народних музик. Ото вже потанцюємо! Напередодні свята Петра та Павла молоді парубки йдуть у гай і на узліссі вирубують високу вільху. Зрубане дерево встановлюють на вигоні біля громадської криниці недалеко від річки. Колись вільху прикрашали паперовими квітами, стрічками, цукерками, печивом. Відповідно дерево ставало символом всього вечора. «Свято вільхи входить до циклу літніх купальських свят, – каже фольклорист і знавець Покуття Василь Лесів. – Його відзначають тільки у Тлумачі та ще трьох селах району – в Колінцях, Тарасівці та Локітці. Вільха вважається берегинею водойм. А саме святкування не може обходитися без залучення народних музик, танців та розваг для молоді». Останніми роками у Тлумачі свято вільхи дещо урізноманітнилося, стало більш сучасним. Тому вже можна не побачити ані вільхи, уквітчаної паперовими квітами та подарунками, ані колишніх народних забав біля символічного дерева. Для теперішньої молоді важливим залишилося тільки те, що закінчився Петрівський піст і можна досхочу нагулятися. Саме цього вечора вся молодь збирається у центрі міста чи села на святковий концерт. А вже ближче до півночі продовжуються масові народні гуляння то тут, то там. «Звичай святкування вільхи зародився ще у часи Київської Русі, коли на Покуття нападали монголо-татари, – розповідає методист Тлумацького районного відділу культури Віра Вакун. – Люди, втікаючи від татар, ховалися у болотистих місцях, де росло багато вільхи. А вже коли татари відходили, вдячні люди прикрашали вільху і вшановували її як рятівницю людського життя. Відтоді вільха на Покутті стала символом волі та порятунку». Краєзнавці розповідають, що цього вечора дівчата ворожать, вгадуючи свою майбутню долю. А ще кажуть, що молодь намагається цієї ночі не спати і лише зранку розходиться по домівках. Наталія Івасів Фото Миколи Мацюка
