— Нещодавно завершилася чергова інспекція представниками ЄС українських виробників продукції птахівництва. Як ви думаєте, коли Україні вдасться прорватися на європейський ринок? — Єврокомісари провели аудит на нашому івано-франківському заводі з виробництва яєчних продуктів, і ми сподіваємося до кінця року повністю завершити всі сертифікаційні процеси. Справа в тому, що процес доступу на європейський ринок надзвичайно забюрократизований і потребує в лобіюванні інтересів вітчизняних виробників державою. Потрібно розуміти, що відкриття європейського ринку – це питання часу, оскільки дефіцит яєць у Європі лише через два-три роки досягне 10-15% від загального обсягу виробництва. Питання в тому, хто буде задовольняти цей попит? За прогнозами FAO (Food and Agriculture Organization), в 2012 році вибухне світова продовольча криза. Стрімке зростання населення в Азії, Північній Африці та на Близькому Сході, підвищення рівня доходів населення в цих регіонах – це ті глобальні чинники, які формують нову культуру харчування, задовольнити запити якої світові аграрні ринки сьогодні вже не в змозі. Справа не тільки в загальному зростанні попиту, але й у зміні культури харчування, вимог до калорійності їжі. Люди, які раніше переважно харчувалися рисом, починають їсти печиво, бісквіти, майонез, морозиво і т.д. Країни, які сьогодні є експортерами продуктів харчування, в найближчі п’ять років перетворяться на нетто-імпортерів. І це спровокує глобальний перерозподіл ринку. Як приклад подібних перетворень можна навести ситуацію на ринку сухого молока: коли цей продукт почала закуповувати Індія, ціни на нього за два-три місяці підскочили в 3,5 раза. Саме тому загроза дефіциту продуктів харчування непокоїть Європу, що вже зараз вирішує питання своєї продовольчої безпеки. Світові експерти рекомендують ЄС розглядати Україну як одного з її потенційних гарантів або, іншими словами, продовольчу подушку безпеки. А це відкриває для нас величезні перспективи. Щоб скористатися цим шансом, ми повинні продемонструвати, що готові виконати цю роль. — Однак поки що українська продукція за кордоном не користується популярністю в результаті постійних, хоча почасти і безпідставних звинувачень на її низьку якість. Що ви думаєте з цього приводу? — Скандали щодо якості – один із засобів торгових воєн, які були, є і будуть. Їх не треба боятися, але їх не можна ігнорувати, як це відбувається зараз. Вміння продавати свою продукцію на чужій території – це вміння змусити економіку чужої держави працювати на тебе. Це не проста гра, в якій Україна поки що взагалі не бере участь. Вступити в цю гру – перший обов’язковий крок на шляху підвищення конкурентоспроможності країни. Так само як посол США постійно порушує питання стосовно квот на постачання курятини в Росію, і наші урядовці повинні відстоювати інтереси вітчизняних виробників зерна, м ‘яса, цукру і тому подібного в Азії, на Сході чи в тій же Росії. Зараз централізована модерація інтересів України на зовнішніх ринках фактично відсутня, і тому нашу роль і наше місце за нас визначають інші країни. Треба міняти і менталітет, і людей, які представляють країну на зовнішніх ринках. Проте починати працювати потрібно вже сьогодні, щоб через рік був результат. Я був в Дубаї 22 рази, поки наша яєчна продукція вийшла на ринок Близького Сходу. Якщо ти не стукаєш в двері, тобі ніхто не відкриє. І замість українського яйця буде поставлятися китайське, індійське або марокканське. Зовнішній лобізм інтересів – справа не одного дня. Але це єдина можливість перетворитись із країни, якій штучно відводять роль сировинного придатка, в державу, яка вміло розпоряджається своїми інвестиційними потоками. — Чим приваблює і чим відлякує інвесторів українська аграрна галузь? — Її привабливість обумовлена в першу чергу кон’юнктурою. У найближчі 50 років, як прогнозують більшість аналітиків, людство буде відчувати дефіцит їжі та енергії, що і визначає два головних напрямки, за якими будуть направлені інвестиційні потоки. І цей процес вже йде. Наприклад, на сьогодні вісім арабських країн оголосили про створення фонду загальним обсягом у $ 140 млрд., в рамках якого будуть затверджуватися довгострокові, на 10-20 років, програми з виробництва м’яса, цукру, вирощування зерна для забезпечення потреб регіону. Розуміючи, який величезний потенціал мають Близький Схід і Північна Африка, ці країни хочуть збільшити свою регулюючу роль і заробити грошей. В аграрний сектор України, враховуючи її унікальне географічне становище і земельний потенціал, в найближчі п’ять років інвестори готові вкласти щонайменше $ 25-30 млрд. І я знаю, як ці кошти можна залучити. Для цього на рівні держави потрібно дотримуватися кількох принципів. Перший – розуміння самодостатності території. Ми завжди чекаємо, що за нас хтось щось зробить – відкриє кордони, запропонує співпрацю, дасть грошей. Оскільки Україна сьогодні не є самодостатнім гравцем (у формуванні стратегії, вмінні продати себе, у веденні політичної та інтелектуальної дискусії), то її ніхто не сприймає як серйозного партнера. Саме з позицій самодостатності представники міністерства АПК мають вести переговори, наприклад, з представниками арабського фонду або владою Казахстану і Росії стосовно створення зернового ОПЕК. Потрібно позбавлятися комплексу меншовартості. Якщо Україна буде позиціонувати себе як базову територію щодо забезпечення певними продуктами харчування, скажімо, ЄС, Індії чи Малайзії, з її думкою будуть більше рахуватися у всьому світі. У результаті економічний вплив конвертується в політичний. Звичайно, цю стратегію можна реалізувати при дотриманні другого принципу – встановлення і виконання прозорих правил гри. Адже важливо не тільки пообіцяти, але і виконати. Для інвесторів безпека – більше, ніж дохід. І це ще один важливий елемент створення репутації надійного партнера. — Чи може турбота про продовольчу безпеку інших держав негативно позначитися на українському ринку? Адже ми все більше стаємо імпортозалежною країною за певними позиціями, і населення болісно переживає ескалацію цін... — Я вважаю, що ціни на продукти і в світі, і в Україні будуть рости. Якщо Україна зупиниться на сьогоднішньому рівні розвитку АПК, то ціни будуть трохи відставати від світових, та однаково будуть рости. Але якщо Україна збільшить свій потенціал і вдвічі збільшить виробництво товарів протеїнової групи, то у цій категорії ціни завжди будуть на 30-40% нижчими від світових. Якщо ні, то на них впливатиме рівень імпорту і коливання світової кон’юнктури. До того ж у найближчі 15-20 років обсяг надходження імпорту в нас може стати меншим, він зміститься в більш платоспроможні країни. Тобто імпортні товари будуть йти і до нас, але за них доведеться платити ще більшу ціну, оскільки ми не зможемо впливати на чужого виробника так, як впливаємо на свого. У цьому випадку нарощування власного виробництва – це і є ефективна боротьба з неконтрольованим зростанням цін. Якщо ж стримування цін буде мати регулятивний характер, ефект буде миттєвий, але згодом ми отримаємо кратне збільшення проблем.
