– Я возила документи у Тернопіль. Там мені більше сподобалась сама організація роботи приймальної комісії. А в Івано-Франківську – просто жах, я не змогла навіть вистояти в черзі, щоби здати документи, – розповідає цьогорічна абітурієнтка Мар’яна Вовк. Проте на запитання про можливість подати документи у навчальний заклад нижчого рівня акредитації дівчина просто зніяковіла, тим самим дала зрозуміти, що вища освіта для неї більш бажана. Звідси і починаються всі проблеми із конкурсом на одне місце серед майбутніх студентів вузу, і згодом конкурс на вакантні місця після закінчення університету чи академії. А ще гірше, не приведи Господи, вчитися на платній основі, адже гроші за навчання – це просто викинені на вітер величезні суми. Батьки готові спину гнути і дертися з останньої шкіри, аби їхнє чадо мало ту вищу освіту, а дитині «по цимбалах». Через таких горе-спеціалістів потерпають училища і технікуми, в котрих дещо менший конкурс на робітничі спеціальності, котрих у нас в державі вкрай не вистачає. В цьому контексті пригадуються слова викладачів університету, котрі говорили, що в країні пекарі також потрібні. А що такого поганого у робітничій професії? Можливо, вже достатньо спеціалістів та магістрів із дипломами про вищу освіту на ринку торгують шкарпетками. Сучасний ринок праці вимагає якісної професійної підготовки робітничих кадрів. Високий професійний рівень випускника є однією з умов його фахового успіху. Як переконують в обласному управлінні освіти і науки, саме показники успішного працевлаштування є найважливішим фактором навчання у професійно-технічних навчальних закладах. На думку освітян, одним із вагомих чинників для молоді при виборі професії є її престижність. Саме тому внаслідок орієнтації на модні та емоційно-привабливі назви знизився престиж робітничих професій. Суспільні потреби не стоять на місці. І влучно зауважують фахівці, що теперішні чоловіки не здатні виконати ремонтні роботи, котрі виникають у побуті. Для цього необхідно викликати майстра. А кого ж викликати, якщо немає таких спеціалістів? Виявляється, що насправді є такі спеціалісти. Їх готують навіть івано-франківські училища. Сантехніки і слюсарі, ковалі і токарі все-таки потрібні у побуті. Цьогоріч вступників до ПТУ та коледжів мало би значно побільшати. Адже як учні дев’ятих класів, так і їхні батьки були налякані тим, що доведеться вчитися 12 років у школі. А тому вони завчасно вирішили, що краще здобути якусь професію, аніж протирати штани ще три роки у школі. Тим самим у школах значно поменшає учнів, котрі вже з вересня сидітимуть за партами десятих класів. – Ми відчули приплив абітурієнтів порівняно із попередніми роками. Очевидно, це сталося тому, що випускники дев’ятих класів почали масово штурмувати приймальні комісії технікумів і училищ, – каже директор ВПУ №21 Василь Микитюк. – Великим попитом цього літа користуються металообробні та машинобудівні спеціальності. Найбільший конкурс був на газозварників. Серед випускників 11-х класів ми мали 52 заяви, а можемо взяти на навчання тільки 30 осіб. Така ж картина і серед випускників 9-х класів – 48 заяв на 30 місць. Популярністю також користується спеціальність виробника художніх виробів. Директор училища стверджує, що випускників їхнього навчального закладу готові бачити на роботі чимало підприємств міста та області. Згідно із направленнями, ковалі, зварники та слюсарі влаштовуються на роботу у механічні цехи ВАТ «Івано-Франківськцемент», ВАТ «Локомотиворемонтний завод», а також на заводи «Атон», «Пресмаш» та інші. Подібна ситуація і в інших училищах міста. Наприклад, ВПУ №13 під час роботи приймальної комісії зіткнулося із тим, що виник дуже великий конкурс на робітничі спеціальності – на одне місце претендує одразу дві-три особи. Про те, що цього року спостерігається попит на робітничі професії, говорять в обласному управлінні освіти і науки. Тут відзначають, що особливим попитом на ринку праці користуються професії будівельної галузі, машинобудування, сфери послуг та туризму, а також випускники, котрі отримали робітничу кваліфікацію з декількох суміжних професій. Допомагають реалізовувати себе після закінчення навчання і працівники Центру зайнятості. «Доволі складним є вирішення проблеми зайнятості випускників шкіл, які у більшості не мають ні професії, ні досвіду роботи. З цією метою важливим у профорієнтаційній діяльності служби зайнятості є формування готовності школяра до вибору професії, – говорить директор Івано-Франківського міського центру зайнятості Ганна Бандура. – Важливим напрямком профорієнтаційної роботи є проведення з молоддю відповідних заходів. Основна їх мета – сформувати у випускників ціннісно-мотиваційну орієнтацію, пов’язану з вибором професії, ознайомити з переліком послуг, які надає служба зайнятості, поінформувати учнів про світ професій, надати поради щодо здійснення усвідомленого вибору майбутньої професії відповідно до особистих схильностей, здібностей та вимог ринку праці». Особлива увага, за словами пані Ганни Бандури, приділяється питанню забезпечення молоді першим робочим місцем. Молодь, яка звернулася до державної служби зайнятості не пізніше, ніж за 6 місяців після закінчення навчального закладу та перебуває на обліку в державній службі зайнятості як безробітна, може забезпечуватись першим робочим місцем з наданням роботодавцю дотації. Володимир БОДАК
Оксана ІВАСІВ, помічник директора ВО «Карпати»: В забезпеченні робітничих кадрів нам неабияку допомогу надають вищі професійні училища. Скажімо, цього року ми подавали заявку на заміщення вакансії коваля. На наш запит відгукнулося ВПУ №21. Поки що ми ще не встигли оцінити роботу молодого робітника, але сподіваємося, що він себе зарекомендує з найкращого боку. Не можу сказати, що в нас дуже гостро стоїть питання із поновленням кадрів. Як тільки це питання виникає, то ми звертаємося до Центру зайнятості. На ВО «Карпати» така ситуація, що тут навіть значна частина людей із вищою освітою працюють звичайними робочими в цеху. Це дуже доречно, адже в нас є іноземний інвестор, котрому потрібні ерудовані та освічені фахівці.
