1712 У 1712-му, коли Станиславову виповнилося 50 років, про ювілей ніхто і не думав. Іде Північна війна. При виборі короля поляки поділилися: одні на боці ставленика росіян, саксонського курфюрста Августа, інші – на боці познанського воєводи Станіслава Лещинського, якого підтримують шведи. Власники міста Потоцькі вв’язались у війну на боці С. Лещинського і шведів. Події розгортаються не на їх користь. Сам власник Юзеф Потоцький мусить у ці часи п’ять років (1709 – 1714) переховуватися на Закарпатті або в Молдавії. У ювілейному році запеклий ворог Потоцьких Адам Сенявський з російськими військами штурмує місто, плюндрує його. Яке вже тут святкування в понищеному місті, коли в ньому й господаря нема?
1762 1762 рік, коли містові виповнювалося 100 років, навряд чи можна назвати легшим. Назріває розбрат серед польської магнатерії, який десятьма роками пізніше призведе до поділу Речі Посполитої. Два роки тому помер власник міста, внук засновника Станіслав Потоцький. Від 1762-го у місті господарює троюрідна сестра Станіслава, непримиренний ворог Росії Софія Коссаковська на правах опіки над малолітнім сином померлого Вінцентієм. Заклопотана опікунка про ювілей і не згадує. Вона гуртує опозицію проти короля Станіслава Понятовського, нав’язаного Польщі Катериною ІІ, чим накличе здобуття міста росіянами 1764 року. Визначна подія 1762 року в місті таки сталася. Цього року було завершене будівництво великої вірменської церкви, тепер Покровський собор УАПЦ, але ніхто не пов’язував цю приємну новину з ювілеєм міста.
1812 150 років містові виповнювалось у 1812 році. У цей час Станиславів разом з усією Галичиною вже перебував у складі Австрійської держави. У Європі господарює Наполеон, нав’язує їй свої умови війни і миру. На частині польських земель він створив Варшавське князівство з певними елементами самостійності. Загін поляків з того князівства навіть захоплює у 1809 році на півтора місяця Станиславів. Влітку 1812 починається грізне нашестя французької армії на Росію. Населення Галичини, в першу чергу поляки, співчувають Наполеону, але вимушені виконувати накази австрійських властей. Сердиті австрійці наказують на підставі указу самого імператора Франца I (!) стерти з лиця землі мури станиславівської фортеці, і саме цього, 1812 року робота завершується. Знову ситуація не надається до якогось святкування. 1862 Нарешті в 1862 році Станиславів зміг таки відзначити свій черговий ювілей. Газети у місті тоді ще не видавалися, протоколи магістрату за цей рік в державному архіві не збереглися. Про цю подію знаємо лише із повідомлення польського історика Алоїза Шарловського в книзі «Станиславів і станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного», що вийшла 1887 року. Це повідомлення складається буквально із трьох речень: «Урочистою подією в житті міста було відзначення його 200-ліття у 1862 році. Усі поверхи ратуші були яскраво освітлені і прикрашені численними транспарантами. Поет Мечислав Романовський, вихованець станиславівської гімназії оспівав цю подію в поетичному творі під назвою «Булава Станіслава Ревери Потоцького». Цей уславлений воєнними звитягами великий коронний гетьман, власник великої кількості земель в наших краях нібито висловив щасливу думку про заснування міста у межиріччі двох Бистриць, а втілив її в життя уже його син Анджей.
1912 Коли настав 1912 рік, рік 250-ліття Станиславова, ніяких катаклізмів у нашій частині Європи нібито не було. Однак ювілей не відзначали. Батьки міста пам’ятали, що наближається важлива дата надання йому магдебурзького права. Питання про можливість відзначення такої дати розглядалося у травні на засіданні міської ради, яку очолював тоді бургомістр Артур Німгін. Ініціатором з відповідним обґрунтуванням виступив радний Францішек Срочинський. У міській касі тоді було не густо, тому панове радні вдалися до Соломонового рішення: трьохсота річниця – кругліша дата, ось її і відсвяткуємо. Можливо, що переважно польська за складом міська рада в глибині душі розраховувала, що на той час у місті буде не австрійська, а польська влада. Та помилилася, бо 300-річчя відзначало українське місто, хоча і в складі тоталітарної держави.
1962 З00-річчя міста в 1962 році відзначали з розмахом. Головною подією стало його перейменування на Івано-Франківськ. Відповідний указ Президії Верховної Ради УРСР був підписаний 9 листопада, ось після цього і почалося святкування. Відбулася об’єднана ювілейна сесія обласної і міської рад. Пройшов великий мітинг за участю 25 тисяч іванофранківців. Вийшли номери обласної газети «Прикарпатська правда», присвячені цій даті. Там були вміщені історичні матеріали науковців Я. Мельничука, І. Васюти, П. Арсенича. Про створення нових виробничих корпусів і потужностей на приладобудівному заводі радісно розповів В. Креховецький, на меблевій фабриці – О. Павлючук. Відомий композитор, випускник станиславівської гімназії Анатоль Кос-Анатольський виніс на суд громадськості свою пісню «Мій рідний Івано-Франківськ», першу про місто із новою назвою.
1987 У наступні роки приділяється більше уваги дням народження міста. Організатори пильніше придивляються до засновницьких документів, враховують, що привілей про надання Станиславові міських прав датований 7 травня. Масштабні святкування відбулися у травні 1987 року, коли містові було 325 років. Концерти художніх колективів різних підприємств і закладів відбулись по всьому місту. Зальотних «зірок» тоді ще не запрошували. Професор Володимир Грабовецький вшанував ювілей серією історичних статей «Місто в межиріччі двох Бистриць» у обласній молодіжній газеті. Та й автор цих рядків «засвітився» тоді ж у тій же газеті серією статей «Серйозне, ймовірне, неймовірне і курйозне». У вересні відбулася наукова конференція в педагогічному інституті, в якій взяли участь науковці зі Львова, Чернівців, Бреста. І цього ж року аж у грудні в рамках святкування 325-ї річниці міською радою був затверджений герб міста. Зараз може здаватися дивовижним, що місто до того часу існувало без герба. Від герба з геральдичними знаками Потоцьких відмовились, а прийняття нового довго вважали справою десятою. В основі прийнятого герба було зображення ключа поряд з радянською атрибутикою. Тоді ж був виданий ювілейний конверт із новою символікою і проведене ювілейне погашення.
Наступні річниці Зі здобуттям незалежності у 1991 році святкування Днів міста наповнилось новим патріотичним і навіть прагматичним змістом. У 1995–1997 роках День міста відзначали 26-27 серпня, керуючись принципом «Дальше від дня Перемоги, ближче до дня народження патрона міста І. Франка». Щоправда, при цьому порушувалася історична достовірність. Пам’ятним залишилося відзначення оригінальної дати 333-річчя Івано-Франківська у 1995 році. Найважливішою подією тоді стало відкриття монументального пам’ятника І. Франкові, ім’я якого у назві міста, за участю віце-прем’єра Івана Кураса, міського голови Б.Боровича та внуків І. Франка Роланда Тарасовича і Віри Петрівни. На сесії міської ради 17 лютого 1995 року був прийнятий новий герб міста. Переможцем конкурсу на кращий проект став художник Іван Марчук, який працював над ним три з половиною роки. В основі герба – відчинена трибаштова фортечна брама із зображенням архангела Михаїла у дверному отворі. Від 1998 року повернулися до дати Дня міста 7 травня. Після цього був ще частково круглий ювілей – 340-ліття у 2002 році. День міста того року збігся з Великоднем, 7 травня було третім днем свят. Центральним заходом святкувань став вечір у музично-драматичному театрі. Іванофранківців вітали голова міста Зіновій Шкутяк, голова обласної ради Василь Брус, високі гості з Києва, Тернополя, російського Серпухова. Була вручена міська премія ім. І. Франка лауреатам року, письменникам Степанові Процюку, Марії Вайно, журналістові Василеві Назарчуку. Віхи історії Івано-Франківська в емоційному виступі на вечорі нагадав письменник і науковець Степан Пушик. А вже у червні того ж року виступив у газеті «Галичина» зі статтею, в якій, посилаючись на «Топонімічний словник України» М. Янка, обґрунтовував заснування міста в 1611 році і закликав готуватися до 400-річчя у 2011-му. Дай Боже, щоб знайшовся автентичний документ на підтвердження! Але сьогодні ми йдемо до документально засвідченого 350-річчя надання магдебурзького права, яке приймаємо і за дату заснування міста. Передбачаються десятки культурно-мистецьких заходів, установлення пам’ятних знаків, капітальний ремонт цінних пам’яток архітектури, видання шикарного альбому-путівника, випуск ювілейної монети. Великою подією стане відкриття реконструйованого бастіону станиславівської фортеці, як обіцяють власники. Дуже хочеться, щоб усі ці плани здійснилися. Тут би і поставити крапку, але серце точить черв’ячок досади, бо, приміром, пам’ятка національного значення – корпус пивоварного заводу так і стоятиме в руїнах, а символи обласного центру – замок Потоцьких та його брама не будуть відремонтовані, бо власть імущі не можуть вирішити, хто це має робити – приватний власник (який підписував охоронний договір!), область чи місто… Михайло Головатий, член історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» VOX POPULI
Чи комфортно Вам жити в Івано-Франківську?
Володимир, робітник: – Комфортно. Магазини та інші споруди громадського призначення розташовані дуже зручно, громадським транспортом можна швидко дістатись у будь-якому напрямку. Місто старовинне, зелене, дуже гарне на вигляд. Прекрасний парк і багато дерев, кущів та квітів усюди.
Оля, менеджер: – Мені подобається Івано-Франківськ тим, що це не мегаполіс, а невелике затишне місто. Тут є куди піти відпочити – постійно відбуваються якісь культурно-мистецькі заходи, бали, дуже цікаво!
Олег, інженер: – Дуже комфортно. Місто постійно розбудовується, відкриваються нові заклади, наприклад, пасаж, обновлюється архітектурний ансамбль міста. Ще б дороги відремонтувати і вирішити питання прибирання та вивезення сміття, було б взагалі чудово!
Валерій Олексійович, автомобіліст: – Так, дуже. Всі основні громадські будівлі та державні організації, з якими я мало не щодня контактую, розміщені в центральній частині міста. Отже, я залишаю авто біля облдержадміністрації на стоянці і з задоволенням ходжу пішки вулицями нашого міста. Галина Іванівна, лікар: – Непогане місто, дуже мені подобається. Невелике, затишне, особливо порівняно з великим і гамірним Харковом: оце моя сестра звідти в гості приїжджала, то захоплювалась спокоєм і тишею Івано-Франківська. Ще б більше зелених насаджень і щось зі сміттям вирішити. В районі «Космосу» відгородили місце для сміття від дороги, люди так просто і викидають кульки з відходами, не в контейнер, тож щурі там ходять, як коні, а це ж центр міста!
Сергій Юрійович, підприємець: – Так, комфортно. Місто озеленене, люди хороші. Повітря гарне, приємно дихати. Все подобається, окрім доріг.
Пані Аня, працівник лікарні: – Так, дуже. Просто це місто мені рідне, я за нього переживаю, і на недоліки не дуже звертаю увагу. Та все ж хочу, щоб воно було ще кращим, щоб про нього більше дбали – як влада, так і всі мешканці.
Надя, студентка та Ігор, працівник торгівлі: – Нам дуже подобається наше маленьке затишне місто з приємними людьми. Ми вважаємо, що воно досить чисте і охайне.
Пані Марія, пенсіонерка: – Дуже комфортно тут жити. Мені тут все подобається! Наше місто гарне, багато зелені і люди дуже привітні.
Наталя, учениця: – Так, дуже подобається тут жити. Є озеро, річка, та багато інших місць для відпочинку – парк культури, кінотеатри, а також мистецький клуб «Є», де ми залюбки проводимо час із друзями. Світлана Василівна, вчителька: – Так, комфортно. Мені доводилось бувати закордоном, бачити європейські міста, і я можу порівняти їх з нашим. Так от, наше нічим не гірше, навіть у багатьох випадках краще! Це ми, люди, відрізняємось від європейців культурою і відношенням до того, що наше. Я вважаю, що Івано-Франківськ затишний, з гарною архітектурою. Хотілось би, щоб історичний центр не мінявся, а підтримувався таким, як був задуманий. А розбудовувати треба нові райони, і нехай вони теж мають свій стиль і почерк. Опитував Тарас ЯКОВИН
