Новин багато, в короткому огляді всіх і не перелічити… Перш за все, за новим законом, щоб стати депутатом міської, районної чи обласної ради, а також міським головою, треба або бути членом партії, або піти на поклін до місцевої парторганізації. Самовисуватися – зась. Виходить, Конституція сказала – можна, а Верховна Рада (читай Партія регіонів) – ні! За часи незалежності України до такого додумалися вперше. Самовисунутись можна тільки кандидатом в депутати сільської чи селищної ради або кандидатом на сільського чи селищного голову. Друга новина теж цікава і оригінальна. Тепер кандидатам на владу не треба мати ні партійних, ні своїх особистих програм. Тобто писати ці програми можна, йти з ними до виборців, агітувати і переконувати, але закон цього не вимагає. На перший погляд, може й правильно – кому ті програми потрібні і хто їх читає (така думка широко побутує). Насправді, як на мене, була інша мета: нема програми – нема й відповідальності за її невиконання. Формально влада стає вільною від відповідальності за передвиборні обіцянки! А це дуже важливо – попереду парламентські вибори! Норми закону, за якими право на участь у місцевих виборах мають лише партії, а не партійні блоки, а також ті парторганізації, які зареєстровані в місцевих органах юстиції не менше як за рік до виборів, викликали, мабуть, найбільше критики в суспільстві. Цей винахід творців закону створює немалі проблеми деяким розкрученим політичним брендам, а також відсікає від участі у місцевих виборах багато відомих в Україні політичних сил. Ще однією новиною є те, що тільки половина депутатського складу місцевих рад, крім сільських і селищних, обиратиметься за партійними списками (під час минулих виборів 2006 р. депутатський корпус всіх рад, крім сільських і селищних, 100-відсотково обирався за партійними списками), а друга половина депутатів – на звичних нам мажоритарних округах. Але половина депутатів обиратиметься до рад не за простими списками, а за закритими – за такими самими, як 2006-го ми обирали парламент, тобто наосліп, бо голосували не за відомих нам осіб, а за партійні бренди. Партія регіонів, пропонуючи суспільству оновлений закон про місцеві вибори, мала прекрасну нагоду втілити в життя ідею відкритих партійних списків по виборах депутатів місцевих рад. Тоді ми з вами голосували б не за місцеві партійні організації, а за конкретних кандидатів в депутати. Але такий важливий політичний крок неминуче призвів би до того, що наступний склад парламенту теж обирався б за відкритими партійними списками. Та цього їм не треба, бо відкриті партійні списки хоч і не панацея від всіх наших державницьких бід і проблем, але все ж таки серйозний крок на шляху до формування чесної і відповідальної влади. Одним словом, новин в законі багато, та користі з них для України мало. Богдан ЧУПІРЧУК, голова фракції УНП в Івано-Франківській міськраді
